Одеська область – найбільша територія України, розташована на південному заході країни, з населенням понад два мільйони. Це одна з найрозвиненіших областей країни в економічному, туристичному, культурному та науковому напрямах. Вже минуло 90 років, відколи Постановою IV позачергової сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету XII скликання від 9 лютого 1932 року було проголошено утворення Одеської області, а 27 лютого центральними державними та партійними органами СРСР було затверджено утворення Одеської області у складі Української РСР.
На Одещині було, як відомо, 26 районів. Наразі залишилося всього сім районів: Березівський, Білгород-Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Одеський, Подільський та Роздільнянський. Ми завершуємо розповідь про історію назв населених пунктів Одеської області та про те, як і на честь кого їх було названо. Частину матеріалу ми використали з наших публікацій 2013 року, автором яких є Сергій Марин, тому в тексті траплятимуться старі назви населених пунктів.
Раніше “Одеське життя” розповіло про історію Роздільної, Доброслава, Біляївки, Овідіополя, Білгорода-Дністровського, Тарутиного, Сарати і Арциза.
Чиєю була фортеця, навколо якої виникло нинішнє містечко, розташоване на правому березі річки Когильник (від тюркського «трава») – досі не зрозуміло. Чи то тут була резиденція половецького хана під назвою Карабуна («чорний струмок»), чи колонія генуезців. Фортецю руйнували не раз, наприклад турецький мандрівник та етнограф Евлія Челебі писав, що її вкотре відновили у 1636-1637 роках.
Нинішню назву Татарбунари гордо носять ще з XVI ст., коли цю місцевість захопили кримські татари. Вчений Дмитро Кантемир описував ці місця у 1712-1716 роках, повідомляючи, що Татар-Бунар означає «татарський колодязь (джерело, джерело, ключ, фонтан)». Походить назва від джерела, яке точилося з-під пагорба, під яким були поховані руїни стародавньої фортеці.
В 1770 Татарбунари було взято російськими військами, потім повернуто Оттоманській Порті, а знову приєднано до Росії в результаті кампанії 1806-1812 років. Причому Татарбунари увійшли до складу Російської імперії 1809 року як казенне поселення. Цікаво, що це сталося ще до офіційного переходу Бессарабії до Росії.
Ця земля також пронизана духом давньої історії: у IV-III тисячоліттях до нашої ери тут мешкали землероби епохи міді (гумельницька культура); виявлено поселення епохи бронзи (II-початок I тисячоліття до нашої ери), перших століть нашої ери та часів Київської Русі (IX-XII століття). У XIII столітті місцевість захопили монголо-татари. Пізніше тут мешкали татари, про що нагадують численні топоніми.
Відразу після приєднання цих земель до Російської імперії сюди прибули біженці, якими і було засноване спочатку село Табак, а потім, у 1819 році – Болград (болгарське місто).
Біженці, про яких ідеться, були болгарами з-за Дунаю, які втекли від жорстокого турецького гніту, а на нових землях були прийняті тепло – як одновірці. Тому Болград задумувався як столиця всіх болгар у Росії. Місто і сьогодні без перебільшення є столицею болгар, але вже в Україні. Незважаючи на те, що опинялося під владою інших держав: у складі Румунії – у 1856-1878 роках та у 1918-1940 роках, і під німецько-румунською окупацією у період з 1941 по 1944 роки.
О том, как проходит в Болграде самый масштабный в Украине ежегодный Фестиваль вина
Рені, як і Білгород-Дністровський, – дуже стародавнє місто, на його околицях знайдено свідчення проживання людей давністю до IV тисячоліття до нашої ери. Історія міста починається від давньогрецької колонізації в IV столітті до нашої ери. Потім тут панували римляни, східні слов’яни (IV століття нашої ери), візантійці… У X-XII століттях Рені входив до складу Київської Русі, а згодом Галицько-Волинського князівства. Пережили ренійці і татаро-монгольське ярмо, і наскоки кримських татар, і перебування у складі Молдавської держави, і турецьке панування (з 1621 року). Після російсько-турецької війни 1877-1878 років Рені увійшов до складу Росії.
Відмінність Рені від згаданого Білгорода-Дністровського у тому, що його назва практично не змінювалася століттями. Відомо, що в римський період тут жили гетодаки, які називали місто Тамісидава. Що це слово точно означає, невідомо, але слово “дава” означало “місто”, “селище”. За часів турків Рені змінив назву на Томарово («сувій» або «рулон», нагадує про торгівлю шкірами, розвиненою в цих краях). Цю назву пам’ятають ще місцеві старожили.
Однак питання, звідки взялася назва Рені, досі залишається відкритим. Перелічимо основні версії:
О Рени – крупном транспортном узле на Дунае и красивом современном городе
Найпівденніший райцентр Одеської області також відрізняється давньою історією. Найдавніші поселення – епохи бронзи, II тисячоліття до нашої ери. У IV-V століттях до нашої ери на місці нинішнього Ізмаїла була грецька колонія Антіофілас. Відзначено гето-фракійські, сарматські поселення.
Найближчі землі в XII – на початку XIII століття належали Галицько-Волинському князівству, але коли виникло місто Ізмаїл або його прямий попередник, достеменно невідомо. Щоправда, є дані, що вже в XII столітті генуезькі торговці збудували тут укріплений форт, який у XV столітті дістався туркам і був перебудований – виникла могутня фортеця. Саме з генуезцями пов’язують назву Сміл (Симіл, Синіл) – так називали свої поселення генуезці. Під назвою Сміл місто входило до складу Молдавської держави, до турецького володарювання.
Після захоплення 1484 року турки змінили назву міста на Ізмаїл (Ішмаель). За поширеною версією, вони просто переінакшили назву Сміл на свій лад.
Російська імперія неодноразово намагалася відбити місто у турків. Місто тричі брала штурмом російська армія, але пізніше воно повертався до Туреччини. Цікаво, що в 1812 році, коли за Бухарестським миром Ізмаїл на деякий час опинився під владою Росії, він отримав статус міста та назву Тучков на честь коменданта фортеці Бессарабії генерал-майора Сергія Тучкова. Назву Ізмаїл місту повернули у 40-х роках XIX століття.
У 1878 році, після чергової російсько-турецької війни, Ізмаїл увійшов до складу Росії за Берлінським трактатом, без бою. З того часу назва залишається незмінною.
О Измаиле – городе с героической историей: что привлекает в город украинских и зарубежных туристов.
Одна з найкрасивіших історій про назву міста на Одещині пов’язана з нинішнім райцентром Кілія. Так, згідно не лише з легендою, а й з деякими письмовими джерелами, місто заснував сам Олександр Македонський у 335 році до нашої ери. Великий полководець назвав місто у гирлі Дунаю ім’ям свого улюбленого героя міфів – Ахілла. Таким чином місто спочатку називалося Ахіллія, яке пізніше трансформувалося: Хіллія – Кіллія – Кілія.
Втім, є свідчення, що місто засноване ще раніше, у VII столітті до нашої ери. Яку воно мало тоді назву – невідомо.
Назва, дана Олександром Великим, збереглася таким чином до нашого часу (хоч і змінившись фонетично). Це варте уваги, оскільки тут відзначено «повний комплект» політичних змін. Місто, яке займало стратегічну позицію, було в руках візантійців, які побудували тут у XI столітті фортецю, названу Лікост («вовча паща»). Пізніше тут були генуезці, а потім найзахідніший центр Золотої Орди. Данило Галицький відродив занепале місто в XIII столітті. Пізніше було угорське, потім молдавське панування. Захоплення турками, у яких місто кілька разів брали штурм запорізькі козаки. В 1806 році фортецю взяв на чолі російських військ Арман де Рішельє.
Пізніше були періоди приналежності до Росії, Молдови, Румунії, знову Росії, знову Румунії… У 1940 році, за пактом Молотова-Ріббентропа Кілія дісталася СРСР. З 1991 року – у складі незалежної України.
Іллічівськ у 2016 році був перейменований на Чорноморськ. До 2020 року був містом обласного значення. Чорноморськ дуже молодий, хоч на його околицях і відзначені старовинні поселення – мідної, бронзової доби та періоду Київської Русі. Коріння сучасного Чорноморська сягає XVIII століття, коли на березі Сухого лиману з’явилися німецькі, грецькі переселенці та біженці з внутрішніх губерній Росії. Селище називали Бугове, або Бугові хутори, на честь першого поселенця, грека, майора російської служби, Андрія Буга.
У 1927 році Бугові хутори перейменували на хутір Іллічівський на честь Володимира Леніна (а не когось іншого, як вважає сьогодні багато хто). У другій половині 1940-х років на берегах лиману почали будувати суднобудівний завод, а 1958 року – великий порт, разом з якими зростало селище. 12 квітня 1973 року Іллічівську (Чорноморську) надано статус міста.
Южне – одне з наймолодших (але не наймолодше) міст на Одещині. З 1993-го по липень 2020 року було містом обласного значення. Воно виникло завдяки указу Ради Міністрів СРСР №1455 від 19 липня 1973 року, згідно з яким почалося будівництво промислово-транспортного вузла на березі Григорівського лиману.
Оскільки безпосередньо будівництво почалося 1976 року на березі Сичавського ставка, спочатку він називався Нова Сичавка. І лише 11 травня 1978 року місто офіційно отримало нинішню назву — Южне.
Саме Теплодар є найновішим містом нашого регіону. Його було засновано 1981 року (всього якихось 32 роки тому) як селище будівельників Одеської атомної станції, яку почали споруджувати, але потім припинили. Енергетична потужність станції мала скласти 2000 мегават, теплова – 6000 мегават. Станція мала давати електроенергію та тепло Одесі й області, звідси й назва – Теплодар.
Відомостей про поселення, які існували на місці міста енергетиків раніше, немає.
Анонсне фото “Одеська область з висоти пташиного польоту” В’ячеслава Грубого
Раніше “Одеське життя” публікувало цикл статей про околиці Одеської області:
Миколаївки,
Березівки,
Захарівки,
Татарбунар,
Ширяєвого,
Арциза,
Ананьєва,
Балти,
Любашівки,
Іванівки,
Доброслава,
Біляївки,
Овідіополя,
Роздільної,
Окон,
Білгорода-Дністровського,
Тарутиного,
про відпочинок на курорті Лебедівка
та подорож до Обжилого.
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More