Новости Одессы и Одесской области


Віктор Бондар: Воєнний стан можуть використати проти «нелояльних» і «незручних»

Віктор Бондар: Воєнний стан можуть використати проти «нелояльних» і «незручних»

26 листопада Верховна Рада підтримала законопроект Президента та запровадила воєнний стан у 10 областях України терміном на 30 днів. Голосування відбувалося дуже емоційно, частина депутатів відмовились брати в ньому участь: вони не визнали достатньо вагомими аргументи про необхідність такого кроку саме зараз і звинуватили главу держави в бажанні у такий спосіб зірвати вибори 31 березня 2019 року.

Про те, що важливіше – вибори Президента чи захист від російської агресії, що не задовольняє парламентарів у Держбюджеті-2019 і чому Верховна Рада так і не змогла знизити тарифи на газ, хоча цій темі був присвячений весь попередній пленарний тиждень, розповів співголова депутатської групи «Партія «Відродження» Віктор Бондар в інтерв’ю виданню ZIK.

  • Чи голосували ви за введення воєнного стану в Україні? І якою загалом у цьому питанні є позиція депутатської групи «Партія «Відродження»?

Ми відмовились брати участь у цьому театрі. Ми не почули від влади відповіді на ключове питання: для чого? Які першочергові кроки плануються на ці 30 днів? Чи розриваємо ми дипломатичні, транспортні, торговельні та інші відносини з РФ? Що робитимемо у випадку реакції Росії на оголошення воєнного стану? Які економічні запобіжники і резерви готуємо? Що буде з валютним курсом? Які перспективи отримання траншу МВФ у разі ВС? Які реальні військові загрози? Що дасть воєнний стан на території 10 областей? Наша депутатська група «Партія «Відродження» впродовж майже доби так і не отримала від влади відповідей на ці та інші запитання. Тож існує одне припущення: спочатку була спроба перенести вибори, а після провалу відбулася друга спроба, щоб знайти вихід з пікантної ситуації. Я чесно виступив і заявив про нашу позицію, і ми її витримали!

  • Наскільки, на вашу думку, актуальним є запровадження воєнного стану саме зараз?

Вже понад 4 роки на Донбасі тривають військові дії. Ми з вами пам’ятаємо найтрагічніші події – Іловайськ, Дебальцеве… Ми пам’ятаємо, як ще раніше відбувалася анексія Криму. І в жодному з цих випадків не говорили про запровадження воєнного стану. А після інциденту в Азовському морі, за крок до виборчої кампанії, Президент України вирішив, що це потрібно зробити терміново. Це свідчить про те, що воєнний стан задумувався заради перенесення виборів. Що для влади сьогодні на першому плані – внутрішньополітична ситуація. Що свої політичні питання вони хотіли вирішити за рахунок збройної сутички а Азовському морі. Це дуже цинічно!

Ми також виступили категорично проти того, аби під час воєнного стану обмежували права й свободи громадян. Ми застерегли, щоб  підприємства, юридичні особи не використовували за власним бажанням, яке цілком реально може виникнути в головах окремих провладних політиків. Бо, як відомо, воєнний стан дозволяє проведення обшуків без дозволу суддів та інші обмеження прав громадян і бізнесу, які теоретично можуть бути використані не за призначенням. Особливо щодо «нелояльних» і «незручних».

Ще однією ключовою для нас позицією є заборона на обмеження свободи слова. Адже воєнний стан передбачає контроль за інформаційною політикою, а отже, можливість закриття телеканалів, вибірковий доступ до ефірних майданчиків опозиційних лідерів і тих, хто не згоден з думкою влади.

  • Минулого пленарного тижня, саме перед запровадженням воєнного стану, Верховна Рада рекордно завчасно ухвалила Держбюджет на 2019 рік. Ви голосували за нього?

Я голосував проти. І вночі, коли парламентська коаліція поспіхом «протягувала» цей бюджет, я все ж таки намагався переконати колег по парламенту, що він ще не готовий до голосування. Що ми повинні віддати його уряду на доопрацювання, аби повернутися обличчям до людей.

  • Що саме вас не задовольняє у державному кошторисі? Як би ви його оцінили?

Я хочу сказати, що, напевно, більш цинічного документу стосовно українців країна за останні 20 років не бачила. Згідно з цим бюджетом, пропонується додатково залучити в державну казну 9 млрд грн за рахунок підняття тарифів. Хто сплатить ці кошти? Звісно, громадяни України. Це ті суми, які уряд передбачив у бюджеті як частину від прибутку «Нафтогазу України». Тобто додаткові надходження вони отримають через підвищення тарифів.

Друге: цей бюджет не визначає жодних пріоритетів. Не передбачені ні стимули для відродження промисловості, ні потужні державні замовлення, ні механізми для зростання економіки. Немає жодних цільових програм з енергозбереження, які б дійсно скорочували витрати газу, електроенергії і давали можливість українцям менше сплачувати за комунальні послуги. Близько 400 млрд грн передбачені на виплату зовнішніх боргів – це майже 40% всього бюджету, хоча уряд мав час і можливість для реструктуризації боргу, але цього не зробив.

Тим часом пенсії пропонується підняти лише на 5 доларів впродовж року. Прожитковий мінімум зросте лише на 6 доларів за весь рік. Ось такою є справжня політика уряду. Їхнє головне завдання – протриматися до березня, пережити цей виборчий період, далі якось дотягнути до осені – а там будь що буде. Якби парламент мав здоровий глузд, він би мусив зупинити цей процес і повернути його в нормальне економічне русло. Тому, власне, я і не голосував за цей бюджет.

  • Пане Вікторе, тема зниження цін на газ для населення активно обговорювалась у Верховній Раді, але жодного закону або постанови ухвалено не було. Чи може парламент насправді скасувати рішення уряду про подорожчання газу, чи це просто передвиборче «загострення» народних депутатів, які хочуть сподобатися виборцям і обіцяють те, чого зробити не можуть?

Я би сказав, що це скоріше загострення безумства української влади. Все, що відбувається в Україні довкола ціни на газ, є абсолютним цинізмом. Насправді люди вже шаленіють від того, що діється в державі, а особливо у питанні тарифів. Щоб це зрозуміти, достатньо хоча б раз поспілкуватися з людьми на місцях. Нинішні тарифи на газ – непідсильні для населення. За останні 4 роки газ подорожчав у 10 разів, електроенергія – у 3,5 рази. А на скільки зросли за цей самий час зарплати та пенсії? Фактично таку політику можна назвати комунальним терором з боку влади стосовно своїх громадян. І наша депутатська група вже два роки поспіль добивається зниження тарифів.

Нинішні ціни на газ знищують не тільки українське населення, а й вітчизняну промисловість. Фактично надмірно завищена вартість газу стала своєрідним додатковим податком на кожну родину, адже цей податок прихований у ціні практично всіх продуктів харчування та споживчих товарів. Ми ще два роки тому говорили про те, що необхідно запровадити мораторій на підвищення тарифів та провести їх аудит. Все, що для цього потрібно, – це рішення парламенту.

Тому ми зареєстрували в парламенті проект постанови №9252 і закликали лідерів усіх фракцій об’єднатися та спільно навести лад з тарифами в Україні, добитися перерахунку «роздутих» розцінок, за якими люди роками переплачували. Також ми пропонуємо на найближчі два роки запровадити мораторій на підвищення тарифів. Для нас не принципове авторство проекту постанови про проведення аудиту тарифів, ми готові підтримати ініціативу будь-кого. Найважливіше для нас, аби парламент проголосував за це рішення.

Тому що ціна газу, встановлена нині урядом, є корупційною. Газ українського видобування коштує 70-90 доларів. То чому нам пропонують його купувати за 300 доларів? Щоб вистачило на зарплати керівників «Нафтогазу України», які цього року тільки премій виписали собі на 1,2 млрд грн? А потім їхній очільник переказує 8 млн доларів мамі до Сполучених Штатів Америки. Вони за рахунок українців купують собі по всьому світу вілли, яхти… Вибачте, зажерлися вже! Керівники державних підприємств отримують шалені заробітні плати, більші, ніж їхні європейські колеги на аналогічних посадах – керівники потужних нафтогазових компаній ЄС.

  • Наскільки більші?

Скажімо, зарплата Андрія Коболєва становить близько 31,5 тис. євро в місяць. Менше за Коболєва отримує керівник британської компанії Ofgem (Великобританія) – 26,7 тис. євро, керівник французької Engie – 19,7 тис. євро щомісяця, литовської компанії – 16,4 тис. євро, румунської – 7,5 тис. євро. Очільник «Нафтогазу України» сьогодні отримує третю за рівнем заробітну плату в Європі. Він закладає собі на зарплату майже 2 млн грн в місяць, це в 150 разів більше, ніж середня зарплатня в Україні.

За що? За які такі визначні досягнення? Причому уряд підтримує та стимулює цю політику. Тому наша депутатська група виступила з пропозицією обмежити зарплатні апетити пана Коболєва та інших керівників державних підприємств-монополій, які збагачуються за рахунок держбюджету…

  • Яких ще компаній це стосується?

Наприклад, в «Укрзалізниці» та «Укрпошті» аналогічна ситуація. Зарплата нинішнього керівника «УЗ» Євгена Кравцова входить до трійки найвищих у Європі: він отримує близько 30 тис. євро в місяць – це близько мільйона гривень. Плюс премії, які всі вони собі виписують. Так ось, керівники двох структурних одиниць  залізниці Великобританії отримують 79,8 тис. євро щомісяця на обох. Керівник залізниці Франції – 38,2 тис. євро. Своїх колег в інших країнах керівник «УЗ» переплюнув по зарплатні. Але в новому контракті хоче її ще збільшити. При цьому рядовий працівник «УЗ» отримує щомісяця в середньому в 228 разів менше, ніж Євген Кравцов. А оклад машиністів локомотивів у 190 разів менший за ставку керівника «Укрзалізниці». А як ефективно той керував? Та ніяк! Не зробив нічого корисного для галузі! Оце приклад безгосподарності та нераціонального використання коштів держбюджету з боку чинної влади.

Щодо керівника «Укрпошти», то від серпня він отримує зарплату, яка становить 744 тис. грн плюс 15% премії. І ці здирники ще сміють ставити ультиматум, що закриють 7 тисяч поштових відділень і не носитимуть пенсії по селах, бо, бачте, це нерентабельно! Якби мені на місці глави уряду ставив ультиматум керівник державного підприємства, я б звільнив його за 2 хвилини – і на тому поклав край. У кращому випадку він би по судах у мене ходив, а в гіршому – ще б у тюрму сів. Тому наша депутатська група вимагає, аби уряд переглянув контракти з такими «реформаторами» на предмет їхніх зарплатних апетитів. Загалом ми говоримо про кризу в системі державного управління.

  • Ви зараз критикуєте молодих керівників державних підприємств. Поза тим ви у 2005 році очолили міністерство транспорту та зв’язку України в 29-річному віці. Як гадаєте, чи було за що критикувати вас?

Насправді ще до роботи в органах державної влади я отримав великий управлінський досвід, тому, ставши держчиновником, намагався не робити дурниць, не шантажувати державу, працювати виключно на результат і ніколи не уникати відповідальності за власні рішення.

А розпочав я трудову діяльність зі створення власної невеликої юридичної компанії. Згодом ми об’єдналися з великою компанією і утворили доволі потужну фінансово-промислову групу з десятками підприємств по всій країні – промисловими, аграрними, IT-сектору. І я у цій компанії «виріс» від юриста до директора заводів, керівника цілих галузей. Потім перейшов у ІТ-галузь, софтову галузь. Мене запросили в уряд для того, щоб розбудувати сучасний зв’язок, впровадити сучасні технології. Був 1999 рік, ця галузь в Україні тільки ставала на ноги. І, по суті, я створив базу: моя команда проклала оптоволоконну мережу по всій країні, ми запустили урядовий портал, перші державні WEB-сайти всіх міністерств, розробили і збудували всі урядові бази даних, найсучасніші сервери, сховища баз даних, 17 комутаційних центрів Будинку уряду, цифровий зв’язок, зали адміністраторів захисту комп’ютерних мереж, баз даних, порталу. 28 інформаційних програмних комплексів – це системне бюджетування, контрольне виконання доручень, документообіг тощо. Ці речі були абсолютно новими на той час для України.

За чотири роки я пройшов шлях від головного спеціаліста до директора департаменту. Після Помаранчевої революції мене запросили на посаду першого заступники міністра транспорту і зв’язку як куратора зв’язку та інформатизації. Так і вийшло, що вся транспортна галузь згодом звалилася на мене. І в 29 років я очолив відомство. Так, справді був наймолодшим міністром в Україні. Далі – робота на посаді губернатора Дніпропетровської області. По суті, все життя опікувався питаннями розбудови промисловості, економіки, айтішної галузі, розвитку підприємств.

  • За що сьогодні голосують люди – за досвід чи за гучні передвиборчі гасла?

На жаль, гасла часто переважають. Але рано чи пізно ми прийдемо до того, що політики змагатимуться насамперед «мізками» та економічними програмами. Так, політичні проекти в Європі та США міряються силами саме в площині принципів, економічних планів, життєвої філософії. Ми сьогодні тільки накопичуємо такий досвід, але ще за кілька років люди неодмінно усвідомлять необхідність зважено підходити до голосування, робити свій вибір на користь людей, які мають практичний досвід управління промисловими об’єктами або ж адміністративний досвід, людей, які пройшли певний професійний та життєвий шлях.

Источник: Відродження

*Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии

Выскажите ваше мнение. Это важно.

avatar
500
  Подписаться  
Сообщать о

Еще по теме

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: