Одеська область – найбільша територія України, розташована на південному заході країни, з населенням понад два мільйони людей. Це одна з найрозвиненіших областей країни в економічному, туристичному, культурному та науковому напрямах. Вже минуло 90 років з того часу, як Постановою IV позачергової сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету XII скликання від 9 лютого 1932 року було проголошено утворення Одеської області, а 27 лютого центральними державними та партійними органами СРСР було затверджено утворення Одеської області у складі Української РСР.
На Одещині було, як відомо, 26 районів. Наразі залишилося всього сім районів: Березівський, Білгород-Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Одеський, Подільський та Роздільнянський. У цій статті ми продовжимо розповідь про історію назв населених пунктів Одеської області та про те, на честь кого вони були названі. Частину матеріалу ми використали з наших публікацій 2013 року, автором яких є Сергій Марин, тому в тексті траплятимуться старі назви населених пунктів.
Раніше “Одеське життя” розповіло про сім найпівнічніших населених пунктів Одеської області: Кодиму, Балту, Саврань, Ананьїв, Любашівку, Красні Окни (нині Окни) та Подільськ (колишній Котовськ), який і зараз є районним центром.
Засновниками селища були молдавани, українські та російські селяни-втікачі, які прийшли сюди у другій половині XVIII століття у пошуках вільних земель. Адже в результаті російсько-турецьких воєн на той час турків відганяли з цих місць. Судячи з наявних даних, засновано село після підписання Ясського мирного договору, який увінчав російсько-турецьку війну 1787-1791 років.
Тоді село мало назву Захарівка – мабуть, на честь одного з переселенців. Довго побути «без господаря» захаріївцям не дали: вже у 1803–1804 роках вони взяли участь у селянських заворушеннях.
Какие летописные тайны привлекают сюда гостей и чем еще интересна Захарьевка?
Радам захаріївці чинили опір теж відчайдушно: у 1920-х кілька міліціонерів і партпрацівників склали тут голови. 7 листопада 1927 року Захарівка була перейменована на Фрунзівку – на честь радянського воєначальника Михайла Фрунзе, батько якого народився і жив тут до 1884 року.
До речі, за непокору князь Аргутинський-Долгоруков віддав Василя Фрунзе в солдати. До села він не повернувся, а оселився в Середній Азії, у місті Пішпек. Там народився його син Михайло Фрунзе.
Заселялася ця місцевість, як і Захарівка (Фрунзівка), – втікачами з Російської імперії. Але замість молдавських переселенців тут переважали болгари. Рік заснування села – теж орієнтовно 1791-й.
Перша назва села – Степанівка, на честь місцевого полковника та землевласника Степана Ширяя. Прізвище цієї людини стало назвою того ж села, але пізніше. Схоже, нащадків полковника Ширяя селяни не дуже шанували. Наприклад, відомо, що влітку 1906 року якийсь наймит на прізвище Врадій закликав односельців убити поміщика Ширяя, спадкоємця засновника села.
Степанівка зберігала свою назву до 1923 року. А потім вона стала містечком Ширяєве Степанівської волості (точно як сучасний Санкт-Петербург Ленінградської області) Ананьївського повіту Херсонської губернії.
У XVI-XIX століттях через село проходив Чумацький шлях – торговий шлях, яким возили сіль з півдня на Поділля та Волинь.
Від заснування (1791 рік) до 40-х років XX століття селище називалося Миколаївка Друга. Останній російський імператор Микола ІІ тут ні до чого, просто Миколаївка Перша – село у колишньому Котовському (зараз Подільському) районі. Достовірних даних про походження назви немає, скоріш за все, на честь одного із засновників.
Заселення людей йшло так само, як у Фрунзівці та Ширяєвому, і пов’язане воно з тими самими подіями. За згадуваним переписом 1795 року, тут налічувалося 65 дворів, у яких проживала 261 особа, при цьому 47 господарств були безземельними.
Примітка редакції: статті про Миколаївку і в українській, і російській версії інтернет-ресурсу «Вікіпедія», очевидно, містять помилку, називаючи роком її заснування 1918 рік. Буцімто тоді вона називалася селом Жидівським. Проте низка джерел, насамперед «Історія міст і сіл» (том «Одеська область»), не згадують ані такої назви, ані дати. 1918 року в Миколаївці Другій розгорталися драматичні події Громадянської війни.
Тут також виявлено сліди мезолітичної стоянки. Перша згадка про село – 1797, коли на правому березі річки Кучурган була побудована церква. До 1 лютого 1945 року село називалося Гросулове. Село було частиною маєтку Гросулівки, яке належало підпоручику Івану Гросулу («Грос» у перекладі з молдавського означає «товстий», згодом написання цього прізвища видозмінилося, прийнявши форму «Гросул-Толстой»).
У 1823 році маєток був поділений між синами Гросула-Толстого – Левом, Іваном і Михайлом – від імені останнього було названо село Михайлівське (засноване на лівому березі річки Кучурган у 1826 році), що дав у 1945-му селищу назву Велика Михайлівка. Нинішня Велика Михайлівка склалася з колишніх сіл Михайлівського, Богуславки та прилеглих хуторів, тому і Велика.
Кто жил в Великой Михайловке и чем интересен поселок?
Її поява – теж результат російсько-турецьких воєн і Ясського миру 1791 року. Так, майор Баранов отримав тут 1793 року 3,1 тисячі десятин землі від царського уряду. Тож спочатку населений пункт називався Малобаранівкою. Землі вже не стояли пусткою: сюди втікали безземельні селяни та кріпаки зі внутрішніх губерній центральної Росії та нинішньої України. 1826 року в селі проживало 1,9 тисячі осіб, цього ж року Малобаранівку оголосили містечком.
1858 року власником Малобаранівки став шляхтич Ян Лемпер, і містечко стали називати на його честь Янівкою. Ще пізніше, майже через століття, польське ім’я переінакшили на свій лад – з’явилася Іванівка.
У Березівському районі знайдено залишки скіфських та грецьких поселень. А нова історія самого селища пов’язана із селом Нова Олександрівка та хутором Куца Балка (під словом «куца» мається на увазі коротка). Нова Олександрівка була безповітним містом Ананьївського повіту Херсонської губернії, згадки про які збереглися з початку XVIII століття. Ким був той Олександр, від якого походить назва цього села, достеменно невідомо, проте ясно, що це не імператор Олександр I, який народився в 1777 році. Скоріш за все, за практикою тих років, селу дав власне ім’я один із його засновників.
Відомо, що довгий час тут була велика чумацька стоянка. Крім того, в ці місця бігли безземельні та кріпаки. Ймовірно, тому (перетин торговельних шляхів, багато убогих безземельних мігрантів) тут здавна існував ринок найму сільськогосподарських робітників, який став у XIX столітті другим після Каховки.
Березовка была крупнейшей ярмаркой наемных рабочих
Саме з ринком найманців пов’язана легенда про виникнення назви Березівка. Згідно з нею, на місці сучасного стадіону була велика базарна площа, де наймали працівників. Ті, часто п’яні, спали на землі, а поруч була табличка з написом «Бери й зови». Тому і місто стало називатися спочатку «Беризівка», а потім – «Березівка». Прозаїчніша версія пов’язує назву з березами, проте ці дерева трапляються практично на всій території Одеської області.
Ця назва – Березівка – вперше згадується у 1802 році. З того часу назва не змінювалася.
Раніше “Одеське життя” публікувало цикл статей про околиці Одеської області:
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More
