У сучасному світі водійка трамвая вже нікого не дивує. Навпаки, цю діяльність вважають певною мірою жіночою, адже керувати транспортом нібито не складно. Редакція «Одеського життя» продовжує рубрику «Жінки в чоловічих професіях», і цього разу ми розповідаємо історію водійки трамвая Людмили Джуманюк, яка вважає цю роботу своєю долею.
Як знайти своє покликання?
Людмилі 30 років, і вона вже вісім років працює водійкою трамвая. Як це сталося? Одного разу, ще дівчинкою, вона їхала громадським транспортом, і їй сподобалося спостерігати за водієм: як він спілкується з пасажирами та як вони ставляться до нього.
— Я прийшла працювати в КП «Одесміськелектротранс», коли мені було 18 років. Але водити трамвай можна тільки з 21 року. Я дуже засмутилася, не знаючи, що робити ці три роки. Мені запропонували працювати кондуктором. Я відмовилася, думала, що це соромно. Потім передумала і вирішила спробувати. За цей час я багато спілкувалася з пасажирами і колегами, спостерігала за роботою водіїв.
За тиждень до 21-го дня народження Людмила звернулася до відділу кадрів, пройшла медкомісію й подала документи на вакансію водія трамвая, але їй знову відмовили. Тоді вона подумала, що бути водійкою не її доля. Але наступного дня Людмилі повідомили, що чекають на заняттях з водіння.
— Я нещодавно вийшла з декрету і розумію, що без цієї роботи я б загубилася. Для мене це не просто робота — це і спілкування з людьми, і можливість відпочити морально. Багато пасажирів, особливо на постійних маршрутах, впізнають мене, цікавляться справами. Це приємно.
Людмила каже, що керувати трамваєм зовсім не складно. Навчаються цього півроку. Усе залежить від моделі трамвая. Нові трамваї простіші в управлінні. Там є спеціальний важіль, за допомогою якого можна перемикати напрямки руху: вперед, назад і нейтральне положення. А в старих трамваях потрібно натискати на педалі – газ та гальма, є ще третя – педаль безпеки, на якій весь час стоїть ліва нога.
— Зміни водіїв трамваїв діляться на першу і другу. Робочий день починається рано — десь о п’ятій ранку. Ми приходимо в депо, відмічаємося в нарколога, проходимо огляд у лікаря і йдемо до диспетчера, де оформляємо подорожні листи. Нам видають проїзний журнал і повідомляють, на якій колії перебуває наш трамвай. Після цього йдемо приймати вагон, — зазвичай слюсарі готують трамваї з вечора, але водії теж перевіряють для власного спокою.
Пригоди на трамвайних рейках
Людмила розповідає, що на дорозі пригоди трапляються постійно. Особливо взимку 2022 року, коли через блекаути трамваї годинами стояли на лінії. Доводилося довго сидіти в холодному залізному вагоні. Звісно, керівництво у таких випадках одразу привозить гарячу їжу та теплий одяг водіям. Проте пасажири теж не залишали водіїв наодинці — одесити приносили чай, гарячі бутерброди й навіть запрошували додому, щоб зігрітися.
Однією з найбільших проблем на дорогах залишається хаотичне паркування машин. Це відбувається щодня по кілька разів на день, ускладнюючи рух трамваїв.
— Особливо часто біля Привозу люди залишають автівки де завгодно і йдуть у своїх справах. Спочатку ми чекаємо кілька хвилин на водія. Якщо його немає — вмикаємо сигналізацію або звертаємося до центрального диспетчера, який викликає поліцію. Нещодавно чоловік зранку, коли всі пасажири їхали на роботу, залишив машину прямо на коліях біля музкомедії. Уявляєте, що там почалося?
Негода теж створює труднощі в роботі, особливо коли по місту падають дерева просто на трамвайні рейки. Пам’ятаю випадок під час сильної зливи у вересні цього року.
— Того дня я першою виїхала на маршрут о 5.30 ранку. На Французькому бульварі рейки засипало піском. Рухатися далі було неможливо. Мені разом із пасажиром довелося вручну розчищати шлях. Ще одна небезпека — це пішоходи, які перебігають дорогу прямо перед трамваєм. А ще буває, підлітки чіпляються за трамвай і катаються на ньому. Ми просимо їх перейти у вагон — хай краще їдуть безплатно, але цілі та в безпеці.
Іноді Людмилі доводиться мати справу із «зайцями». Проте буває, що люди просто забувають оплатити проїзд. Траплялись навіть випадки, коли вони поверталися й віддавали гроші.
Про відповідальність за пасажирів та обстріли
Насправді бути водієм трамвая — це дуже складна та відповідальна робота. Людмила зізнається, що відчуває велику відповідальність за людей, особливо під час воєнних дій.
— Якось на зміні бачила, як ракета пролетіла просто над трамваєм. Було страшно, але намагаєшся не показувати цього, бо на тобі відповідальність. Під час тривоги ми зупиняємо трамвай і повідомляємо пасажирам про найближчі укриття. Зараз у нас регулярно проходять інструктажі з безпеки.
Через війну також скоротився робочий день і зменшилася кількість рухомого складу: багато колег звільнилися або виїхали. На лінії стало менше вагонів.
— Не можу сказати, що відчуваю сильну втому після роботи. Звісно, все залежить від зміни та обставин. Зазвичай я працюю на першій зміні, яка триває зранку до 14.00-14.30. У мене залишається достатньо часу на сім’ю та виховання дитини.
Про кар’єрне зростання Людмила не замислювалася. Однак у водіїв трамвая існують класи роботи: від третього до першого. Початківці отримують третій клас. Якщо водій дотримується правил і не має порушень, йому присвоюють другий клас, а згодом – перший. Для цього потрібно проходити додаткове навчання. Підвищення класу також впливає на рівень зарплати.
— Хороша зарплата, сучасна техніка, добре начальство, цікаве спілкування з пасажирами — це плюси моєї роботи. Приємно дивувати знайомих, коли вони дізнаються, що я працюю водієм трамвая. Колектив у нас, як велика сім’я, новеньким також завжди раді. Деякі колеги працюють тут стільки ж, скільки мені років.
Чоловіків-водіїв небагато, переважно жінки, але всі себе почувають дуже комфортно в колективі. Колеги не тільки разом працюють, а й проводять вільний час, деякі навіть стали родичами.
