Одеська область – найбільша територія України, розташована на південному заході країни, з населенням понад два мільйони людей. Це одна з найрозвиненіших областей країни в економічному, туристичному, культурному та науковому напрямах. Вже минуло 89 років з того часу, як Постановою IV позачергової сесії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету XII скликання від 9 лютого 1932 року було проголошено утворення Одеської області, а 27 лютого центральними державними та партійними органами СРСР було затверджено утворення Одеської області у складі Української РСР.
На Одещині було, як відомо, 26 районів. Наразі залишилося всього сім районів: Березівський, Білгород-Дністровський, Болградський, Ізмаїльський, Одеський, Подільський та Роздільнянський. Ми продовжуємо розповідь про історію назв населених пунктів Одеської області та про те, як і на честь кого їх було названо. Частину матеріалу ми використали з наших публікацій 2013 року, автором яких є Сергій Марин, тому в тексті траплятимуться старі назви населених пунктів.
Раніше “Одеське життя” розповіло про колишню Фрунзівку (нині Захарівка), Ширяєве, Миколаївку, Велику Михайлівку, Іванівку та Березівку.
На відміну від багатьох інших міст і сіл Одеської області, походження Роздільної визначено чітко: це 1863 рік. Роздільна почала будуватися у зв’язку з прокладанням залізниці Одеса – Балта, першої залізниці у наших краях, яка відіграла дуже велику роль у розвитку сучасної Одеської області. Будівництво цієї дороги йшло з 1862 по 1865 рік.
Саме від стратегічного розташування містечка виникла і його назва. Адже саме звідси йшов відгалуження (поділ) шляхів на Паркани та на Бірзулу (нині Котовськ). Звідси взялася назва міста – Роздільна.
Про те, що відбувалося на цій території під час турецького володарювання, відомостей немає. Цілком можливо, що землі до російсько-турецької війни 1787-1791 років були безлюдними. Після Ясського миру, вже у 1802 році, поміщик Полтавської губернії Антон Кодинцев купив тут землю, а потім переселив сюди своїх кріпаків. Село отримало назву Антоно-Кодинцеве – зрозуміло, на чию честь. 1849 року воно стало центром Антоно-Кодинцевської волості Одеського повіту Херсонської губернії.
Цю назву село мало до 1933 року. Того року, «за велінням часу», і щоб стерти пам’ять про кріпосне право, його перейменували на Комінтернівське. Примітно, що волость було названо Комінтернівською ще 1922 року. Нагадаємо: Комінтерн (Комуністичний інтернаціонал, він же – Третій інтернаціонал), що дав нове ім’я селу, – це міжнародне об’єднання комуністичних партій різних країн у період з 1919 по 1943 роки.
О Долине цветов в Доброславе, туристических веломаршрутах и ежегодных велокроссах
Ці землі люди облюбували ще за давніх часів. На території району відзначено поховання та поселення бронзової ери (II-I тисячоліття до н.е.), античного (VI-V століття до н.е.), скіфського (V-IV), сарматського (II-I століття до н.е.). е.) періодів.
Але засновано нинішню Біляївку запорізькими козаками у 1789-1790 роках (вперше згадується у 1790 році як козацьке поселення між Бугом та Дністром). Є відомості, що тоді вона мала назву Головківка, на честь отамана Антона Головатого, який штурмував разом з Йосипом де Рибасом Хаджибей. Проте ця назва проіснувала не більше двох років, надалі село згадується як Біляївка.
О Беляевском районе – настоящем туристическом оазисе в Одесской области.
Звідки з’явилася ця назва – достеменно не відомо. Проте найдостовірніша версія каже, що воно пішло від озера Біле (ця унікальна екосистема існує і сьогодні). Інша версія – від прізвища чи прізвиська Білий, яке носили такі козаки, як кошовий отаман Сидір Білий та хорунжий Андрій Білий, який командував козацькою флотилією.
З того часу назва не змінювалася. Змінювався склад поселян, коли у 1790-х козаки, особливо багаті, переселилися на Кубань, а на ці місця ринув потік кріпаків і безземельних селян із центру Російської імперії та з Молдови.
Околиці нинішнього Овідіополя також вабили наших далеких предків: тут виявлено стоянки скіфського, сарматського періодів, а також черняхівської культури (III-V ст. н. е.). Але перше поселення на місці нинішнього міста датується 1758 роком. У цей час тут керували турки. І поселення (аул) одного з буджакських скотарських родів носило назву Хаджи-Дере (Долина Хаджі: від арабського Хаджі – мусульманин, який вчинив хадж до Мекки, татарського Дере – долина). Також його називали Хаджидер, або Аджидер.
Долина Хаджі мала важливе значення, тому поселення було зруйноване запорізькими козаками в 1770 році, під час першої російсько-турецької війни (1768-1774). Після завоювання даної території Російською імперією за наказом Катерини II 15 червня 1793 тут почали будувати фортецю для захисту входу в Дністер з боку Чорного моря. Цей день, до речі, вважається днем народження Овідіополя. Фортецю будували, до речі, за проектом Франца де Волана.
Какие события разворачивались в Овидиополе более 200 лет назад, которые затронули историю Одессы?
Але назва Овідіополь з’явилася лише у 1795 році (знову ж таки, за наказом Катерини) на честь римського поета Публія Овідія Назона (43 рік до н.е. – 17 або 18 рік н.е.). Справа в тому, що тоді вважали: саме в цій місцевості поет був на засланні. Однак зараз відомо, що засланий видатний літератор був на околиці міста Томіс (нині – Констанца, Румунія).
Білгород-Дністровський – абсолютний «чемпіон» серед райцентрів Одеської області за кількістю змінених імен. Це не дивно, враховуючи його давню історію та калейдоскоп народів, які «відзначилися» на цій землі.
Заснування міста зазвичай пов’язують із давньогрецькими колоністами з Мілета, що заснували тут у VI ст. до н.е. колонію Тира (від Тирас – грецької назви Дністра). Щоправда, деякі дослідники додають, що ще століттям раніше з’явилася фінікійська колонія Офіуса («місто змій»), але не на місці нинішнього міста, а поряд, на острові між двома рукавами Дністра. Тира була квітучим полісом, тут карбували монети, розквітали торгівля та ремесла.
У 56 році н. е., після руйнувань, завданих гетами, місто відновлювали римляни, назвавши його Алба Юлія («біла хвиля»?). Потім місто було не раз зруйноване готами та гуннами, проте щоразу відновлювалося. Відомо, що у VI столітті у східнослов’янського племені антів воно було відоме як Турис (похідне від грецьких Тира, Тирас). До речі, від слов’янських племен тиверців і уличів пішла в IX-X століттях нинішня назва Білгород. У цей період візантійці називали його Левкополь (біле місто грецькою).
Відео про історію одного з найдавніших міст Європи – Білгород-Дністровський.
Відомості про місто в період з VIII до XIII століття мізерні та суперечливі. Наприклад, є думка, що після розпаду Київської Русі воно перейшло у володіння Угорського королівства під ім’ям Фехервар, що по-угорськи теж означає «біле місто» або «біла фортеця».
Зате відомо, що в XIII столітті золотоординські правителі, що заохочували італійських колоністів, продали їм місто, що було захоплене в 1241 васалами Орди – татарами і отримало від них назву Ак-Ліба (білий щит, від турецького Ак – білий і латинського clipeus – «щит»). Генуезці як тільки не називали «придбання»: Аспрокастро (білий замок) Мальвокастро (зелений замок), Монкастро (замок на горі) і навіть Маврокастро (чорний замок, після пожежі 1362 року). Імовірно, генуезці і заснували замок, який став основою знаменитої фортеці.
За деякими даними, у 1360-ті роки місто вже належало Великому князівству Литовському і мало назву Клавіс Литвині (ключ Литви), що говорить про його важливе значення. Але вже в 1377 або 1378 роках (за іншими даними – 1391-1393) місто захопила Молдовська держава, яка була тоді на стадії піднесення. Молдавани протистояли османам, які неодноразово намагалися захопити місто, тому будували потужну фортецю. Місто і фортеця отримали назву Четатя Албе – Біла фортеця.
5 серпня 1484 року місто захопили османи – в результаті штурму та зради міських бояр. Незабаром за ним утвердилася турецька назва – Ак-Керман (біла фортеця), іноді його називали Керман, або, у побуті, – Акджа (біленька).
У плині російсько-турецької війни 1787-1791 років фортеця була взята російськими військами у 1789 році, проте назва Аккермана зберігалася ще дуже довго. Втім, і назва Четатя Албе повернулося до міста в період з 1918 по 1940 рік, коли воно спочатку у складі Бессарабії відійшло до Румунії, а потім разом із Бессарабією увійшло до складу СРСР.
І лише 9 серпня 1944 року місту на крутому березі лиману повернули слов’янську назву, додавши уточнювальне позначення: Білгород-Дністровський.
Згідно з офіційними відомостями, Тарутине засноване в 1814 році, і саме під такою назвою – на честь наступу російської армії у війні з Наполеоном, який почався у жовтні 1812 року від села Тарутине Калузької губернії. Тоді ж, на згадку про події війни з Наполеоном, з’явилися поблизу Бородіно, Березино, Малоярославець і навіть Париж (нині Веселий Кут). У Тарутиному була перша німецька колонія в Одеському регіоні. Свого роду центр німецьких переселенців, які покинули ці місця влітку 1940 року, коли Бессарабія увійшла до складу СРСР.
Проте є відомості, що колись селище називалося Анчокрак. Мабуть, від назви річки, що протікала поблизу. Жителі Тарутиного й нині в ужитку називають так свою малу батьківщину. На жаль, достовірних відомостей про Анчокрак знайти не вдалося. Однак є припущення, що до 1814 року на цьому місці було татарське поселення, яке мало таку назву. Адже «ан чокрак» кримськотатарською мовою означає «швидке джерело». У Тарутиному справді є джерело дуже смачної води, яке свого часу й привабило німецьких колоністів.
О заповедниках и уникальном этнохозяйстве Тарутино, о ярмарках и фестивалях
Це поселення – теж німецьке, воно засноване в 1822 лютеранським пастором Ігнацем Ліндлом: цього ж року сюди переселилося по 40 сімей із Баварії та Вюртемберга. Назва Сарата ніколи не змінювалося, і це дивно, оскільки воно румунського походження (означає «солона»), взяте від річки, що протікає в цих місцях.
Відео про Сарату – селище з німецьким корінням
А до румунів тут ставлення було не найкращим, особливо після того, як у період з 1918 по 1940 роки ці землі перейшли до Румунії і тут проводилася політика румунізації.
Околиці міста були заселені з давніх часів: тут знайшли чотири скіфські кургани, а також поховання іменитого воїна IV століття до н.е. Є сліди і пізніших поселень.
У появи самого Арциза історія типова для цих місць: він був заснований німецькими колоністами з Вюртемберга 1816 року. Незвичайний вибір назви, хоча вона теж нагадує про війну з Наполеоном: спочатку місто називалося Арсіс на честь французького міста Арсі, поруч із яким (на річці Арсі-сюр-об) у березні 1814 року російські, австрійські та баварські війська завдали поразки французькій армії.
Раніше «Одеське життя» публікувало цикл статей про околиці Одеської області:
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More
