Автор і ведучий численних телевізійних проектів, шоу-мен, обличчя «Нового каналу». Сьогодні ім'я Сергія Притули відоме майже кожному пересічному українцеві. У багатьох навіть склався певний стереотип — там, де Притула, завжди сміх, жарти і лише вишукана українська мова, за яку свого часу йому неабияк довелось поборотись. Сергій ненавидить розіграші, але цінує якісний гумор і радіє, коли хтось може краще за нього розсмішити. Він терпіти не може несправедливість, сучасний фашизм і гібридну війну, тому купує оптику, бронежилети і медикаменти. Сина ж вчить бути справжнім чоловіком. Про це та інше – в ексклюзивному інтерв’ю Сергія Притули газеті «Одесская жизнь».
Екранний образ усміхненого, трохи дивакуватого, іноді дещо простакуватого хлопця з Тернопільщини доволі відрізняється від справжнього Сергія Притули. Він — серйозний, наполегливий, рішучий, знає, чого вартий сам і допомагає іншим набути впевненості в собі. Свої перші гроші Сергій Притула заробляв на сусідах, друзях та родичах — під час зимових свят ще в дитинстві, на Різдво, Старий Новий Рік та Водохреще він колядував, щедро засівав, щедрував. У студентські роки не гребував підробітками. Першу ж справжню зарплатню в 80 гривень він отримав у 1999-му році на радіо «Тернопіль».
Про гроші
Гроші для мене — це ресурс для забезпечення своїх планів, добробут моєї родини, допомога дитячим будинкам та бійцям АТО. Ну і ми з дружиною любимо подорожувати, а для цього діла завжди треба трохи коштів. В борг даю. Потім про це регулярно шкодую, бо дехто вже чотири роки «віддає», дехто три… Заспокоюю себе тим, що я просто заплатив за інформацію про цих людей.
Про виховання
Намагаюсь виховувати сина так, як мене виховував батько. Тримати слово, шанувати батьків, з повагою ставитись до праці та грошей, не самостверджуватись за рахунок приниження слабших, вміти постояти за себе.
Про гумор
Український гумор доволі м’який та політкоректний. Американський гумор — доволі цинічний, британський — надто звужений до місцевих тем, російський — достатньо брутальний (не в останню чергу завдяки використанню мату у анекдотах). Якщо простежити за розвитком українського гумору від листа запорожців турецькому султану та «Енеїди» Котляревського до гуморесок Остапа Вишні чи Павла Глазового, помітимо, що українець зазвичай послуговувався римованими рядками, щоб донести гумор до широкого загалу. Віршований гумор — наша «фішка». Навіть гостре слівце, подане у куплеті сприймається якось м’якше. Пригадайте «А Юнона, суча дочка, розкудакталась, як квочка, Енея не любила — жах!..». Зараз ця традиція дещо призабулась. Принаймні гуморесок не видно у таких «промислових» маштабах, як це було у 70-80-их, але школа досі існує. Відзначу також, що традиційний український гумор позбавлений шовіністської складової, ми не самостверджуємось за рахунок приниження представників інших національностей.
Про анекдоти
Помітили, що за останні 20-ть років з традиційного набору анекдотів пропали анекдоти про «молдаван»? Отож бо й воно! Поступовий вихід з інформаційного поля «старшого брата» знівелював традиційні для радянських часів стереотипи, як-то «тупі молдавани», «повільні естонці», «жадібні хохли». Єдине, що ще залишилось — це стьоб росіян, але тут, як-то кажуть, за що боролися — на те й напоролися. Завдяки тому, що в Україні живуть представники понад 100 різних національностей, теперішний український гумор достатньо розмаїтий. Якщо є «єврейський» анекдот, то до ворожки не ходи, тут Одеса постаралась, «про гуцулів» — прикарпатці креативлять, себто самі ж над собою підтрунюємо! А це вже круто! Сміятись над іншими кожен дурень може, посміятись над собою — справа порядних людей, які не соромляться визнавати власні недоліки!
Про шоу в Україні
Назвіть мені хоч одне регулярне україномовне гумористичне шоу в цій країні?! І так щоб ще й з гастрольною діяльністю! Хто? В державі, яка йменується Україна! Нікому то не потрібно було. Ніхто тим не займався. Телепродюсери не мали бажання ризикувати і виставляти в ефір 100%-во україномовний гумористичний продукт. Казали мені: «Зрителю на Востоке и Юге будет неинтересно, а именно они дают рейтинги». А я до хрипоти доводив, що коли людині смішно, то людина в останню чергу замислюється, якою мовою її розсмішили! Як доказ цього — наші гастролі у Харкові, Запоріжжі, Дніпропетровську, Комсомольську, Кіровограді, Миколаєві і багаторазові перемоги моїх «Вар’ятів» у телепроекті «Бойцовский клуб». Тому я вважаю, що це не найгірша відмінність нашого шоу.
Про «Вар’ятів»
Давайте почнемо з того, що не будемо робити україномовність нашої роботи «прохідним» пунктом. Крім того, зазвичай «обличчя» проекту є фронтменом, бере собі головні ролі у номерах, тягне на собі пів програми. «Вар’яти» — мій проект, я його очолюю і є найбільш впізнаваним з людей, які виходять на сцену. Але я не найсмішніший у цьому проекті. І я про це з радістю говорю. Я радий, що очолюю структуру, де є актори та автори сильніші за мене. Ми ламаємо стереотипи і показуємо, що українською можна жартувати не тільки в сенсі гуморесок про «усипку, усушку, утруску» (цикл гумористичних оповідань Остапа вишні — ред.), але й в сучасному стилі, динамічно, з високою щільністю гумору. Перші концерти шоу «Вар’яти» у різних містах — це суцільний надлом стереотипів та тотальне здивування публіки.
Про волонтерство
Волонтерство — це трохи не та сфера, де можна говорити про «піар на війні». Це можливість залучити якомога більше «донорів» до своїх ініціатив. Є хлопці, які стоять на фронті залізною стіною і ціною власних життів стримують новітніх фашистів, вбивць, для яких є нормою відбирати території свого сусіда, і вбивати незгодних жити в рамках «русского мира». Завдання будь-якої нормальної людини — докласти максимум зусиль, щоб бійці мали все необхідне для збереження їх життів: медикаменти, транспорт, оптику, бронежилети. Є позиції, які держава не встигала/не встигає закривати своїми силами, тоді плече мають підставити громадяни. Чим і займаються останніх 1,5 роки.
17 жовтня, о 19.00, в Одеській філармонії відбудеться концерт Шоу «Вар’яти»
