Так, з 2016 року вона має ім’я українського композитора Миколи Леонтовича. А відповідь на головне питання лежить на поверхні. Але ми вчинимо «чисто по-одеськи»: відповімо питанням на запитання. А в ізраїльському Тель-Авіві може бути вулиця імені затятого юдофоба Геббельса? Ні? Ось з цієї причини в українській Одесі не може бути вулиці імені затятого українофоба Бєлінського.
Літературний критик? Агресивний українофоб!
Передбачаю здивування багатьох шановних читачів, які навскідку, як і я раніше, скажуть: Віссаріон Бєлінський, 1811-1848 рр. життя, літературний критик, публіцист. Невже за відведені йому 37 років так встиг нашкодити українцям? Так, встиг, бо дуже старався! І демонстрував безмежний рівень неповаги (це м’яко кажучи!) до «малоросійського» народу. Горе-філософ патологічно, категорично не визнавав українців народом! Ось, наприклад, його «Статті про народну поезію» (цитуємо мовою оригіналу):
«Что же касается малороссиян, то смешно и думать, чтобы из их народной поэзии могло что-нибудь развиться: из нее не только ничего не может развиться, но и сама она остановилась еще со времен Петра Великого; двинуть ее возможно только тогда, когда лучшая часть малороссийского населения оставит французскую кадриль и снова примется плясать гопака, фрак и сюртук переменит на жупан и свитку, выбреет голову, отпустит оселедец – словом из состояния цивилизации, образованности и человечности (приобретением которых Малороссия обязана соединению с Россией) снова обратится к прежнему варварству и невежеству… Племя может иметь только народные песни, но не может иметь поэтов, а тем более великих: великие поэты появляются только у великих наций».
Ось ще фрагмент того, що написав цей затятий україноненависник:
«Малороссияне всегда были племенем и никогда не были народом, а тем более – государством».
Пройшовся великоросійський шовініст і персонально Тарасу Шевченко:
«Верующий друг мой говорил, что верит: Шевченко – человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса, творит людей из ослов и дубин, она может из Шевченки сделать мученника свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла и пошлеца, горького пьяницу, любителя горилки по патриотизму хохлацкому».
Бєлінський – знаряддя російського шовінізму
Дуже показово, що тема цього борзописця має ще одну важливу грань. Здавалося б, як у народі кажуть, «помер Трохим – та й фіг з ним». Але болісний потік свідомості Бєлінського надовго пережив автора! У СРСР (це «дружби народов надежный оплот» як говорив гімн) багаторазово величезними тиражами перевидавали його вигадки з півторавіковою «бородою» – ну прямо тобі бестселер! У 1948 році – 3-томник, з 1953 по 1959 роки – 13-томник, у 1976 році – 9-томник. І це в умовах надзвичайного дефіциту читабельних популярних книг!
Ще одне питання: кому це вигідно? І знову відповідь лежить на поверхні: це потрібно було тодішнім комуністичним верхам, що не миттям так катанням просували ідею величі «старшого брата» – російського народу, який ощасливив своїм заступництвом, своєю опікою «пригрів» біля свого могутнього плеча «окраїнні» народи – «всяких там» прибалтів, кавказців, азіатів. І українців. Адже їх «сплотила навеки Великая Русь» (це теж з гімну). Так породжували почуття гегемонії над нами. Воно народилося (у тому числі і за допомогою Бєлінського!), і зараз утихомирювально сиплеться на голови нашого «племені» (цитую Бєлінського) сталевими ознаками їхньої впевненості у своїй гегемонії. Ну і навіщо після цього Одесі вулиця Бєлінського!?
Раніше ми розповідали, чому в Одесі перейменували проспект Жукова і вулицю Терешкової та чому у Одесі не має бути вулиці Сегедської.
Читайте також:
- Варто Чи можна зносити пам’ятники Пушкіну та Воронцову в Одесі? – опитування (відео);
- Без Вільямса, Чапаєва та Каманіна: хто і за яким принципом перейменовує одеські вулиці;
- Щедрик Леонтовича: українська колядка, яка стала світовим хітом.
Валерій БОЯНЖУ, Херсон – Одеса
