Ключові моменти:
- Вулицю Боженка в Одесі перейменували в межах декомунізації
- Їй повернули історичну назву — Йоганна Гена
- Боженко був більшовицьким діячем і командиром Червоної гвардії
- Йоганн Ген — підприємець і потомственний почесний громадянин Одеси
Перейменування вулиці Боженка в Одесі стало частиною системного перегляду радянських топонімів, який проводять у місті після ухвалення законів про декомунізацію. Йдеться не просто про зміну назви, а про повернення історичної справедливості та відновлення імен, пов’язаних із реальним розвитком Одеси.
Рішення щодо нових назв ухвалюють у межах чинного законодавства України після аналізу біографій осіб, на честь яких були названі міські об’єкти. У випадку з Боженком ішлося про більшовицького діяча та учасника громадянської війни, ім’я якого з’явилося на мапі Одеси вже в радянський період.
Водночас Йоганн Ген — історична постать, безпосередньо пов’язана з Одесою. Підприємець і промисловець німецького походження, він зробив вагомий внесок у розвиток міського виробництва, за що отримав звання потомственного почесного громадянина Одеси. Саме його ім’я вулиця носила до встановлення радянської влади.
Вулицю було перейменовано розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №298/а-2016 від 19 травня 2016 року. Очолював її тоді Михайло Саакашвілі.
Василь Боженко — більшовик, який боровся проти незалежності України
Хаджибейський район Одеси. Тут, неподалік від Другої Застави, є вулиця імені Йоганна Гена, раніше, до декомунізації, — Боженка. Хто ж були ці люди? Почнімо по порядку.
Боженко Василь Назарович (1871, Бережинка, Херсонська губернія — 1919, Славута, Волинська губернія) — революціонер, учасник Громадянської війни, один із організаторів загонів Червоної гвардії та партизанських загонів в Україні.
Понад 20 років він прожив у селі, наймитував, згодом його призвали до армії. В Одесі, у березні 1904 року, за поширення революційних листівок його вперше заарештували. У 1904—1905 роках у званні фельдфебеля брав участь у російсько-японській війні.
У 1907 році за революційну діяльність отримав три роки тюрми. У 1915—1917 роках столярничав у Києві, був обраний головою профспілки деревообробників. У 1917 році вступив до більшовицької партії. У жовтні 1917 року очолив червоногвардійський загін. Під час січневого збройного повстання в Києві 1918 року на чолі загону брав участь у боях проти Центральної Ради УНР.
Того ж року було ухвалено рішення ЦК КП(б)У про формування в Україні двох радянських повстанських дивізій. До однієї з них увійшов Таращанський полк Василя Боженка. Незабаром полк розрісся до бригади. Вона брала участь у боях на території України з німецькими інтервентами, у боях проти армії Директорії УНР і в лютому 1919 року оволоділа Києвом.
За це постановою Тимчасового робітничо-селянського уряду України командира Боженка нагородили Почесною іменною золотою зброєю. 16 квітня 1919 року вийшла постанова президії ЦВК України про нагородження комбрига Боженка, однак за життя нагороду йому так і не вручили…
Його життя різко пішло під укіс, і багато дослідників стверджують, що причиною стали його незалежність і самостійність, які призвели до появи підозр у всемогутньої ЧК, що Боженко стане другим Нестором Махном.
Спершу влітку 1919 року в Києві була вбита дружина Боженка, і реальною була версія її вбивства чекістами. Боженко дуже переживав із цього приводу, але обмежився надсиланням телеграм із погрозами. Його дружину поховали в Києві з військовими почестями.
Невдовзі після цього, під час відступу червоних з України, Боженко несподівано помер на станції Славута 21 серпня 1919 року. За деякими даними, його було отруєно чекістами (глибоко помиляється той, хто вважає, що «отруйні» спецоперації кагебістів почалися вже в наші часи з сумнозвісного «Новачка»). Поховали Боженка в Житомирі…
Корисне посилання: Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (станом на лютий 2026 року)
Йоганн Ген: промисловець, чия справа пережила кілька епох і впала через корупцію
На відміну від «батька» Боженка, Одеса в житті Йоганна Гена відіграла зовсім іншу роль. А головне — яку роль він відіграв у житті Одеси. І те, що відіграв, — факт: адже звання «Потомственний почесний громадянин Одеси» — таке не продається і не купується. Розповідь про життя Йоганна Гена почнемо з розповіді про життя… Йоганна Гена. Зараз усе зрозумієте…
Коріння його — з Німеччини, є там така земля — Вюртемберг. Селянське коріння, «люди від плуга» — з повагою говорять про таких трударів. У 1820 році його предки перебралися під Овідіополь — було тут кілька німецьких колоній.
Певний час Йоганн працював у кузні, припав до душі землякам — ті звели йому добрий дім, обладнали кузню, щедро оплачували його працю. І все ж Йоганн прагнув більшого — тож переїхав до Одеси. Спершу слюсарював у майстерні на Разумовській вулиці, по-новому здобуваючи репутацію. І здобув: клієнтів більшало, а серед них усе частіше зверталися селяни — замовляли плуги. Робив якісно, зі знанням справи.
Та війна, як ми з вами це нині, на жаль, добре зрозуміли, завжди вносить свої корективи. У 1854 році Одеса опинилася в морській блокаді: тривала російсько-турецька війна. Не в останню чергу блокада «заморозила» експорт хліба. Безробіття прийшло в домівки хліборобів, зникли замовлення й у Гена.
Він із родиною переїхав до Бессарабії, у колонію Гофнунгсталь. Там у травні 1854 року в нього народився син. Назвали його… Йоганном. Саме він, Йоганн Йоганнович, і став нині «власником» одеської вулиці.
Батько Ген відновив у Гофнунгсталі виготовлення плугів, але вдосконалив і модернізував їх. Співвідношення «ціна-якість» було явно на користь селян. Плуги буквально розліталися по Тираспольському та Одеському повітах. А тут і кріпацтво скасували — землероби скинули ярмо й… Ген справді розширив продаж своєї продукції.
Він і далі раціоналізував свої плуги, став лідером серед конкурентів і зрозумів: на плаву можна втриматися лише тоді, коли підняти виробництво на рівень вище за сільську майстерню. Було вирішено повернутися до Одеси.
У 1880 році «Іван Іванович» Ген узявся за батькову справу. Він і далі вдосконалював плуги. У 1881 році — перша нагорода на Одеській виставці! Через п’ять років майстерня перетворилася на справжній завод на вулиці Дальницькій. Ще за кілька років завод Гена суттєво розширив асортимент: це були жатки, молотилки й соломорізки, кінні молотилки. У 1893 році на Московській вулиці виріс ще один завод…
У 1905 році цар-батечко влаштував «велике переселення» хліборобів у Сибір. Чого там селянам бракувало? Сільгосптехніки, звісно! Як гарячі пиріжки розліталися вироби заводів Гена.
За два роки його заводи стали акціонерними товариствами. 90% акцій Іван Іванович закріпив за собою, рештою володіли робітники — передовики виробництва. За рік їм «крапало» до 50 рублів дивідендів. Це були великі гроші: на ОДИН рубль тоді можна було купити хліб житній — 15–20 кг, яловичину — 1–1,5 кг, сало — близько 1 кг, молоко — 8–10 літрів, яйця — 30–40 штук, картоплю — 25–30 кг, цукор — 2–3 кг. Поденник заробляв 50–80 копійок на день, кваліфікований робітник — 1,5–2 рублі на день, учитель або дрібний чиновник — 30–50 рублів на місяць.
Трохи забігаючи наперед, зупинимося на долі його заводу. Багато читачів уже здогадалися, що йдеться про ЗОР (Завод імені Жовтневої революції). За СРСР він зберіг свій профіль — виробляв сільськогосподарські машини, був одним із найбільших у місті за обсягами виробництва та займаною площею.
Після розпаду Радянського Союзу підприємство більш-менш успішно працювало близько десяти років, але до середини двотисячних майже припинило випуск продукції. Протрималося ще кілька років і припинило виробництво та обслуговування готової техніки. Нині живе здачею в оренду офісних приміщень і складських площ.
Проблеми з виробництвом на ЗОРі, який зараз називається «Одессельмаш», виникли після того, як у його правлінні з’явилися люди олігарха Коломойського, якого нині заарештовано за численними обвинуваченнями. Обсяги випуску плугів і борін падали, натомість дедалі більше ширилися чутки, що територію підприємства забудують.
Згодом з’явився проєкт будівництва на території підприємства спортивної арени до Чемпіонату Європи з баскетболу, який мав відбутися в Україні у 2015 році. Але чемпіонат перенесли до іншої країни. Арена так і залишилася лише на папері. Як і найбільше машинобудівне підприємство у сфері сільського господарства. Завод Гена пережив царя, більшовиків, кілька окупацій, але впав під ударами української корупції.
Виявилося, що плуги, борони й сівалки не потрібні в аграрній Україні.
Але повернімося від дітища Гена до його особистості. У 1917 році грянула смута — «великий жовтень». Китайському філософу Конфуцію зазвичай приписують мудру думку: «Не дай вам бог жити в епоху змін». Хоча класичне формулювання звучить жорсткіше: «Краще бути собакою в мирний час, ніж людиною в епоху смут».
Ген усе зрозумів і вирішив не ризикувати життям — покинув Одесу й перебрався до Німеччини. Та невдовзі й там грянула смута (революція 1918 року після поразки в Першій світовій). А майно Гена в Одесі більшовики націоналізували.
Обнулилося все, що було нажито за багато років. І тоді він вирішив повернутися, але вже не до Одеси, що варилася в революційному котлі, а до Кишинева. Тут він спробував знову заснувати виробництво землеробських знарядь і машин. Він навіть винайшов якийсь особливий плуг-сівалку, та, на жаль, як то кажуть, не склалося. «Не можна двічі увійти в одну й ту саму ріку» — це відомий вислів іншого мудреця давнини, Геракліта Ефеського.
Почесний громадянин Одеси Іван Іванович Ген помер у Кишиневі в 1938 році у віці 84 років. І навряд чи в когось повернеться язик сказати, що адресні таблички з ім’ям видатного одеського підприємця-виробничника не мають права на існування на одеській вулиці. Тим паче, що це лише відновлення історичної справедливості: адже до Боженка ця вулиця носила ім’я Йоганна Гена.
Читайте також:
- Вулиця Жовтневої революції в Одесі стала Геллера: історія знакового перейменування
- В Одесі перейменували вулицю Софії Перовської: чому вона стала Мармуровою
- Вулицю Чернишевського перейменували в Одесі: чому вона стала Гранітною
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
