Ключові моменти:
- Вулицю Чернишевського в Одесі перейменували в межах процесу дерусифікації
- Нову назву — Гранітна — пов’язали з архітектурними особливостями району
- Чернишевський був ідеологом революційного руху Російської імперії
- Перейменування стало частиною масштабного оновлення топоніміки Одеси
В Україні триває перегляд міської топоніміки в межах дерусифікації та відмови від назв, пов’язаних із радянським і російським імперським минулим. В Одесі цей процес набув системного характеру у 2023–2024 роках і охопив понад сотню вулиць, провулків та інших міських об’єктів.
Одним із таких рішень стало перейменування вулиці Чернишевського у Київському районі міста. 27 вересня 2023 року Одеська міська рада ухвалила рішення № 1513-VIII, яким затвердила нову назву — Гранітна. Перейменування відбулося в межах чинного законодавства та офіційної процедури оновлення топонімів.
Нова назва має локальне й нейтральне походження та відсилає до архітектурних особливостей району, де в історичній забудові широко використовувався камінь, зокрема граніт. Таким чином місто відмовилося від топоніма, пов’язаного з російським революційним діячем XIX століття, і повернулося до назв, що не несуть ідеологічного навантаження.
Що стосується історії вулиці Чернишевського в Одесі, вона тісно пов’язана з постаттю російського революційного діяча XIX століття. Щоб зрозуміти логіку перейменування, варто коротко розглянути, ким був Чернишевський і яке місце він посідав у радянському історичному каноні.
Корисне посилання: Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (на січень 2026 року)
Микола Чернишевський: після страти його… відправили на заслання і назвали вулицю в Одесі
Пройдімось ще однією «кам’яною» вулицею у Хаджибейському районі Одеси. Нещодавно ми говорили про колишню вулицю Софії Перовської, яка з 2023 року стала Мраморною — названою на честь матеріалу, що широко використовувався в оздобленні одеських вулиць.
Не меншу роль у цьому архітектурному образі відіграв і інший камінь — граніт. Саме тому в цьому ж районі міста є і Гранітна вулиця. Раніше вона носила ім’я Чернишевського, про якого сьогодні коротко й розповімо нашим читачам, що живуть за принципом «хочу все знати».
Звали його Микола Гаврилович, народився він у 1828 році в Саратові, а помер через 61 рік там само. Увійшов в історію як літературний критик, революціонер-демократ, теоретик утопічного соціалізму, філософ-матеріаліст, публіцист і письменник.
Чому увійшов в історію? Тому що його праці вплинули на погляди Володимира Леніна, а позитивно про творчість Чернишевського відгукувався і Карл Маркс. У його біографії були моменти, на які варто звернути увагу в межах цієї невеликої публікації.
Наприкінці 1857 року Чернишевський почав писати статті, присвячені економіко-політичним питанням, передусім — запланованим аграрним реформам. Він закликав до зриву реформ революційним шляхом, оскільки їхній успіх міг призвести до згасання революційних настроїв. А душа його прагнула революції.
Цілком закономірно, він потрапив під таємний нагляд поліції як особа, підозрювана «в постійному збудженні ворожих почуттів до уряду». У службовому листуванні між жандармерією та таємною поліцією його називали «ворогом Російської імперії номер один». У 1862 році Чернишевського заарештували й помістили до одиночної камери Петропавлівської фортеці в Петербурзі.
І тут починається найцікавіше: уся радянська історіографія була буквально просякнута розповідями про жахливі умови цієї в’язниці. «Кращі сини вітчизни» зазнавали мук у цьому похмурому казематі! І декабристи, і Федір Достоєвський, і Максим Горький, і ленінський брат Олександр Ульянов… Та що там Ульянов! Сам Пушкін «відбував строк» — щоправда, лише з 9 по 14 січня 1826 року.
Подібними безапеляційними твердженнями були пронизані всі підручники «Історії СРСР». Страшно уявити, що чинили там сатрапи з Миколою Чернишевським! При цьому він… продовжував працювати і у в’язниці. За 678 діб арешту Чернишевський написав текстів обсягом не менше ніж 200 авторських аркушів. Саме там народився його роман «Що робити?» (1863).
Чернишевський на каторзі: тюремний міф і реальність Російської імперії
У лютому 1864 року було оголошено вирок у справі Чернишевського: заслання на каторжні роботи строком на 14 років, а згодом — довічне поселення в Сибіру. «Самодержець і узурпатор» Олександр II зменшив строк каторги до семи років. Перед відправленням у заслання Чернишевського… стратили. Щоправда, це була так звана «громадянська страта» — при великому скупченні людей над головою «жертви» ламали шпагу.
Чернишевського в липні 1864 року доправили з Петербурга до Іркутська. Згодом — на Усольський солеварний завод. Саме тут і розпочалися дні каторжної праці Чернишевського.
«Я прибув до Усолья 10 липня 1864 року, — писав він дружині Ользі Сократівні, — з цього дня й обчислюється початок строку». Гарна ж каторга з правом листування, чи не так?
Більшовицький режим, вождь якого так захоплено прославляв ідеї Чернишевського, зі своїми противниками поводився значно жорсткіше. Формулювання вироку «десять років без права листування» в період сталінських репресій у СРСР означало розстріл. Саме про такі «десять років» часто повідомляли родичам репресованого, який насправді вже був страчений.
Тим часом Чернишевський зустрівся на каторзі зі своїми однодумцями. В Усольї у засланні перебував один із помітних представників московського революційного підпілля. Перебування Чернишевського в Усольї з перших днів викликало страх і занепокоєння місцевої влади. Вони боялися (!), що він радикально вплине на політичних каторжан. «Жесть!»
Приблизно в цей період наш «каторжанин» пише роман «Старина». Твір було завершено, а рукопис у 1866 році відправлено до Петербурга родичеві. Невдовзі Чернишевського перевели до Олександрівського заводу (Забайкалля), де він перебував до 1871 року. Тут у 1867–1870 роках Чернишевський працював над романом «Пролог».
У 1871 році офіційно завершився строк каторжних робіт, і його відправили з Олександрівського заводу до Вілюйська (Якутія). У 1874 році йому «люб’язно» запропонували звільнення, але Чернишевський відмовився подавати прохання про помилування. Там він продовжував літературну діяльність.
У 1883 році Чернишевському дозволили повернутися до європейської частини Росії. Помер він у 1889 році від інсульту. Загалом Чернишевський провів у тюрмі, на каторзі та в засланні понад 20 років.
Від царської каторги до радянського ГУЛАГу: порівняння репресивних систем
Читач, напевно, помітив частку іронії в моїй розповіді про життя Миколи Гавриловича у в’язниці та на каторзі. Так, вона присутня, і з’явилася не випадково. Адже саме в порівнянні пізнається істина. А порівнювати тут є з чим.
Радянські підручники історії були зразками брехні та викривлення реальності. Вони змальовували всі жахи царських тюрем і «місць не настільки віддалених», але повністю замовчували, до якого рівня «досконалості» (читай — садизму) було доведено «перевиховання інакодумців» тими, хто прийшов до влади в Росії у 1917 році, спираючись, зокрема, й на ідеї Чернишевського (недарма ж увічнення його пам’яті активно просував Ленін).
Під час будівництва сумнозвісного Біломорсько-Балтійського каналу на початку 1930-х років, за даними, які стали відомі значно пізніше, а за часів СРСР були суворо засекречені, було «остаточно перевиховано» понад 85 тисяч засланців. І це лише за два роки «ударного будівництва». Кількість же душ, знищених радянською каторжною системою ГУЛАГу за всі десятиліття її існування, слід рахувати мільйонами. Але скільки саме — достеменно не знає ніхто…
Читайте також: Вулиця Жовтневої революції в Одесі стала Геллера: історія знакового перейменування
Валерій Боянжу, Херсон — Одеса
