Мінкульт України дозволить знесення пам’ятників російському поетові О.С. Пушкіну та генерал-губернатору М.С. Воронцову через деколонізацію від спадщини Російської імперії. Знесення стане можливим тоді, коли міністерство виключить пам’ятники із Держреєстру культурної спадщини національного значення.
Втім, остаточне рішення про те, «стратити чи помилувати» Пушкіна і Воронцова все одно прийматиме місцева влада. Ми запитали одеситів про те, що вони думають з приводу потенційного зносу.
Олексій: «Я не проти того, що наша країна взяла курс на відродження української культури та відмовляється від гніту радянських, імперських та інших часів. Але зараз ми держава у стані війни й маємо зосередитися на пріоритетах армії. Наразі проходять мітинги біля міськради, де люди запитують: «Чому держбюджет виділяють на реконструкції стадіонів та іншого?». І при цьому щомісяця ми бачимо, як щось зносять, щось перейменовують. Чи не можна перевести ресурси на військові потреби, а культурні потреби закривати вже після Перемоги? Перейменувати вулицю та знести пам’ятник – це не п’ять копійок і не година праці одного робітника. Таке відчуття, що це усвідомлена помилка, яку робить влада. Це викликає певну підозру. Корупція – вічна проблема нашої країни, і вона й досі існує. Нумо займемось культурою пізніше. А після Перемоги треба буде дуже уважно розбирати реноме тих людей, пам’яті яких хочуть позбутися. Так, було багато діячів, які вважали українців нижчим сортом – такі особи, звичайно, варто забути. Але зносити все підряд не можна».
Світлана: «Я категорично проти зносу пам’ятників Пушкіну та Воронцову. Ці діячі не винні в тому, що зараз відбувається, і вони не повинні відповідати за цей жах. Пушкін – літературний діяч, і його твори, звичайно, важливі для людства, незважаючи на країну його походження. Він говорив про моральні цінності, і це люди повинні зберігати як спадок духовної культури. Пропаганда росії в ніякому разі не повинна ганьбити культуру. Дії рф жахливі, але вони йдуть окремо. Ми ж не закреслюємо німецьких авторів через фашизм: ми все одно їх читаємо та поважаємо. Так само і тут».
Олексій: «Якщо ми не пам’ятаємо нашу історію, то згодом буде ворожнеча, через 50-70 років це буде знов. Я б згадав притчу царя Соломона: «Якщо є якась межа, її не переходь». Будь-який пам’ятник нехай залишається. Потрібно, щоб зберігалася якась загальна історія, для всього людства. Але я раджу взагалі ніяк не втручатися у цю ситуацію зі знесенням. Нам зараз потрібно вижити, а все інше якось минеться».
Микола: «Пам’ятники ж не знищуватимуть? Їх кудись поставлять на зберігання. Зараз, коли нам болить, коли нас бомблять, пам’ятники краще заховати, щоб росіяни не розбомбили свого Пушкіна та свого Воронцова, який тут був окупантом. А потім, коли все заспокоїться, коли росія розвалиться, розберемося, що з ними робити. Але пам’ятник Пушкіну я б на вулиці не тримав. Ми ж не приносимо додому вибухонебезпечні предмети, звичайно, ні? Тоді чому ми згодні тримати на вулицях явно небезпечну людину Пушкіна? Він робив імперські вчинки. Він спеціально з Петербурга поїхав до окупованої Туреччини під час російсько-турецької війни. Він був активним окупантом. Почитайте «Подорож до Арзрума»: там описується, як він туди їхав, що він там робив. Я впевнений, що він там на фронті й зброю брав до рук. Що ми говоримо, коли російські артисти зараз виступають проти нас на фронті? Це активні дії, спрямовані на війну. Тобто, це не фронт, де стріляють, це ідеологічний фронт. Тому Пушкіну не місце на наших вулицях. Це бомба уповільненої дії. Вона вже вибухнула й тепер Одесу бомбардують».
Людмила: «Я проти знесення. Воронцов справді зробив великий внесок у наше місто, а пам’ятник йому відкрили ще 1863 року. Яке в відношення зараз Воронцов і Пушкін мають до того, що відбувається? Я дуже люблю Україну, я за Україну, але я думаю, що Пушкін і Воронцов до нинішньої війни відношення не мають, і їхнє знесення на нашу Перемогу ніяк не вплине».
Ігор: «Я негативно ставлюся до знесення пам’ятників Пушкіну та Воронцову. Це наша історія, ці люди, які пов’язані із містом. Воронцов був четвертим генерал-губернатором і дуже багато зробив для Одеси. Наскільки я знаю, близько 10 млн рублів, ще тими грошима, було витрачено на доброустрій. Він збудував свою резиденцію (Воронцовський палац), при ньому будувався Приморський бульвар. І взагалі, Воронцов був дуже грамотною людиною. Його дружина – Єлизавета Браницька – також багато зробила для міста. Вони були меценатами. Воронцов мав такий вислів: «Заможні люди повинні жити так, що бідні їм прощали і владу, і багатство». Я думаю, якщо ми колись до цього дійдемо, то все буде добре.
А Пушкін був у Південному засланні. Він описував наше місто в «Євгенії Онєгіні». Прожив у нас тут 13 місяців, оспівував місто. У нас є його музей-квартира, на честь нього й вулиця була перейменована, вона раніше мала назву Італійська.
Історія – вона є. Вона може комусь подобатися, комусь ні, але це історія нашого міста. Тому я проти знесення пам’ятників. А взагалі, Одеса поважає всіх людей, які в ній народилися, творили, щось для неї зробили. Змінити минуле легше, ніж збудувати гарне майбутнє. Тому, нехай краще наша влада ставить нові пам’ятники на Славу України».
