Десь два з половиною тисячоліття тому жив на острові Сицилія давньогрецький законодавець на ім’я Харонд. Згідно з легендою, він заборонив з’являтися на народні збори зі зброєю. Але одного разу, з необачності, сам порушив свій же закон. Коли йому вказали на нелегітимний меч при ньому, він цим самим мечем позбавив себе життя.
Авторська колонка
Івана Шевчука
«Я так думаю»
Напевне, той Харонд таки був патріотом. Ну, коли пожертвував життям, аби ствердити абсолютну непорушність навіть непринципових приписів. Хоча, напевне, міг би апелювати до колишніх заслуг, кивати на обставини, спиратися на підтримку прибічників. Здавалося б, його приклад мали наслідувати ті, хто декларує свою беззастережну готовність боротися за державні інтереси сучасної України. Ні, мечем себе штрикати не треба, але усвідомлювати, що злам правових засад — так, він може забезпечити тимчасову зверхність над політичними опонентами, але в кінцевому підсумку б’є по державі як такій, повертає суспільство у первісний стан війни усіх проти усіх.
Обвинувальний вирок, який отримав Сергій Стерненко, викликав цілком очікувану реакцію в мережах та поза ними. Відразу побільшало юристів-аматорів, розгорнулися суперечки, чи сумісні патріотизм і злодійство. Хоча які там суперечки? В клубах за інтересами панувала цілковита одностайність. Прибічники Стерненка виправдовували його в діапазоні від «він не скоїв нічого протизаконного» до «так, скоїв, але це навіть і добре». Ті, у кого активіст не викликав ані симпатії, ані емпатії, вітали рішення суду, висловлювали побоювання, що семи років від дзвінка тут не буде, і сподівання, що у буцегарні засудженому вестиметься дуже зле. Власне, ніхто не хотів, щоб все було по закону, ніхто не хотів, щоб все було по справедливості, всім просто хотілося, щоб було по-їхньому. Тому що гарний хлопець, тому що — свій. Або навпаки, тому що — негідник.
За вже призабутою традицією за «гарного хлопця» спробували заступитися активісти-соратники. Наразі вплинути на рішення суду і виконання цього рішення їм не вдалося. Дуже не хотілося б, щоб цю обставину хтось розцінював як перемогу над Стерненком, ба більше — над усією право-радикальною спільнотою. Хай би це краще була невеличка перемога усієї країни, що ознаменувала її нелегке, часом болісне, повернення до правового поля. Цьому ж бо полю ні разу не вдавалося залишитися неушкодженим під час революцій, заколотів та переворотів.
І проблема тут не лише у звиклих до безкарності вуличних активістах. Важливо, хто через безпорадність чи з підлого задуму вклав їм у голови думку про їхню безкарність, хто дозволив їм ходити з дубцями до народних зборів.
Перед лицем держави, яка раптом згадала про свої батьківські обов’язки, вони цілком можуть опинитися в ролі здивованого хлопчиська, якому кажуть: «Розбалували ми тебе — доведеться ставити у куток» А він: «Як так? Розбалували — ви, а у куток — мене?»
От тільки тут все буде по-дорослому.
Раніше ми писали про те, що Сергій Стерненко отримав вирок, а прокурор Одеської області розкрив деталі справи.
Хто виграє? Суто теоретично повинен виграти Закон. Але виявляється, що Закон повинен бути неоднаковим для всіх. Закони мирного часу не повинні росповсюджуватися на деякі привілейовані верстви злочинців в сучасних умовах, говорить нам влада. Тим самим перетворюючи політичного розбишаку Стерненка в активіста-героя.