Як не привітати з таким святом своїх співвітчизників? Адже наша країна вражаючим чином починає повторювати долю колись багатих і могутніх, а потім підкорених держав Латинської Америки. Як і давні країни, наша держава теж була колись квітучої і розвивається, зі своїми неповторними культурними досягненнями і високорозвиненою цивілізацією – від ракет до «Комет» на підводних крилах. І тут до нас з Європи прибули «просвітителі» і «цивілізатори».
Для початку, була зруйнована промисловість. Потім понівечена і викорчувати з пам’яті молодого покоління реальна історія життя і розвитку країни. А в цьому році прийшов час розпрощатися і з власної землею, і з мовою. Українці, навіть не встигнувши цього усвідомити, поміняли свої багатства на обіцянки європейських зарплат, пенсій і на інші блискучі іграшки. Здавалося б, ці жалюгідні зміни повинні бути видні неозброєним оком. Але – подивіться телевізор.
Державна і міська влада з захватом розповідають, як грандіозні реформи обрушили на простих громадян небачені блага цивілізації. Як росте добробут і наближається ера блаженного членства в ЄС і НАТО. Про реальний стан речей в нашій країні говорять виключно люди, які по праву вважають себе опозицією правлячої влади. Це – політична сила «Опозиційна платформа – За Життя». Кандидати в депутати міської ради не втомлюються закликати одеситів озирнутися навколо, побачити не ту цукрову картинку, яку нам малюють бігборди, та різні скуплені ЗМІ. Наше місто потребує не прикрашення, а реального зміни стратегії його життя і розвитку. Інакше будуть знову валитися будинки, рватися труби і цвісти від викидів море.
На превеликий жаль, обіцянки тих, кому з такою радістю зовсім недавно мільйони жителів віддали свої голоси, виявилися звичайною цинічною брехнею. Ось останній візит «гаранта конституції» в Одесу. Як перекривали вулиці за часів візитів різних порошенків, так ця ганебна практика і продовжилася. Які велосипеди? Який відмова від кортежів? «Слуги народу» виявилися близько годівниці, і пам’ять їм миттєво відмовила. Слідом за ними дружною колоною знову рвуться до влади в місті ті, чиїм справах вже давно ніхто не довіряє. Але — ми, люди, що виросли під яскравим сонцем в оточенні білих акацій, що не будемо бідними індіанцями. Ми самі – нащадки мореплавців і воїнів. Ми зможемо постояти за своє місто, за життя.
І. Лосинський, журналіст
Політична реклама
