Нещодавно журналістка "Громадського" Анастасія Станко на майстер-класі у Школі журналістики УКУ розповіла про те, як добирати слова для висвітлення конфлікту на сході України та як повернути тамтешніх людей в інформаційний простір України. У користувачів соцмереж це викликало негативну реакцію.
Так, відома українська письменниця Оксана Забужко теж засудила деякі моменти:
"Ну от, прислали на мою голову цей ад і шеол — і як мені тепер його розчитати назад?!
Тут же навіть не в тому справа, що "українська журналістка" працює інформаційним пособником російських терористів — не вона одна така (повний конспект її спічу на Телекритиці — це взагалі якась "явка з повинною"), — особливо сподобалось зізнання, що ЗСУ для Громадського — "не їхні" війська: "Ми у своєму словнику кажемо: «українські» замість «наші»", — відразу ж логічне питання виникає: голубонько, а "ваші" — це чиї?))) що, знов повертаєтесь до торішнього, кров'ю тисяч загиблих опротестованого фсбшного темника про "гражданскую войну в Украине"? і не сняться вам ночами ті, чию кров ви, поганці, з лайном мішаєте? не приходять до вас — розстріляні й закатовані "на підвалах" тими, кого ви так працьовито відмазуєте? ну нічо-нічо, повідмазуйте ще, карми — вони тепер низе-енько літають…)
Але то таке — на всю нашу колаборантську шую емоцій не напасешся, розбиратись, хто там «аґент впливу», а хто просто «корисний ідіот», — не варт шкірка за виправку… А от що значно гірше — так це те, що вся ця Рашистська Пропаґанда В Українській Обгортці впарюється "майстер-класом" (!!!) — студентам журналістики УКУ. А це вже, перепрошую, — 100% "активные меры" за Безменовим: виростити "деморалізоване" (інтелектуально й морально дезорієнтоване) покоління, що було б не здатне "прийняти розумне рішення у справі власного порятунку" (с). З чим я й вітаю УКУ і його вельмишановне керівництво. Панове, ви там не занадто розслабились?..", — пише Забужко в "Фейсбуці".
"Оксано Стефвнівно, а чи не спадало Вам на думку послухати всю ту лекцію?, — відповила в коментарях до посту Забужко Настя Станко. — Просто ну а раптом Ви про це подумали? Йдеться не про те, аби применшити терористів. Я говорю про те, що це не впсується в слово тероризм лише, що йдеться про захоплену незаконними збройними формуваннями територію, про те, що ці люди хочуть відділитись, що вони є сепаратистами, що вони там встановили свою владу, що це не один чи кілька терористичних актів, а таки захоплена територія з допомогою російської техніки і час від часу російських військ. В міжнародному праві це називається збройний конфлікт. І це не антитерористична в нас операція, а таки збройний конфлікт. Але дякую, що Вам не потрібно дивитись, що я мала на увазі, Вам от коментаря іншого достатньо, аби зробити висновки. Є люди, котрі такі висновки з інших коментарів роблять і про Ваші книжки, але певно Вам би більше хотілось, аби висновки робились після прочитання Ваших книг. Дякую".
Наводимо конспект майстер-класу Насті Станко, який надає www.telekritika.ua:
- Ми свідомо беремо непопулярні теми і намагаємось їх запакувати в якусь красиву обгортку: назву і відео, розрекламувати через соцмережі, щоб донести до нашої аудиторії важливу інформацію.
- Висвітлювати війну – це не лише говорити, скільки разів обстріляли позицію і скільки загинуло військових. Коли я висвітлюю конфлікт на сході, то говорю, що збільшилась кількість насильства у сім’ях, де є переселенці.
- Громадське більше цікавлять проблеми цивільного населення. І ми знаємо, що ця тема зовсім не популярна, якщо дивитись на кількість переглядів. Але колись ми записали в наших цінностях, що права людини і соціальні теми для нас важливі і ми будемо про них говорити.
- Ми багато сміялись з російських журналістів, звинувачуючи їх в пропаганді, але самі захотіли стати їх маленькою копією: всі ці сюжети про «терористичні війська», про «наших героїв», істеричні сюжети 1+1.
- Намагаємось, щоб на Громадському не було дивних формулювань. Ми виробили власний словник про конфлікт на сході України. Наприклад, не використовуємо слово АТО, тільки в цитатах. Бо для людей з обох сторін неприйнятне це формулювання. Ми можемо сказати «так звана АТО» , але зазвичай називаємо збройним конфліктом на Донбасі.
- Ми маємо інформацію з обох сторін конфлікту. Бо для нас українські громадяни є як на Донбасі, так і в Криму. Ми намагаємось передати, що і як вони думають, як живуть. І якщо навіть це щось погане про українську владу і Україну загалом, ми теж передаємо. Нам може не подобатися така інформація як людям, але як журналісти ми повинні розповідати.
- Ми просто слухаємо і здобуваємо інформацію. Люди хочуть виговоритися. Не варто з ними сперечатися. Це не наша функція.
- Журналістам часто подобається розділяти на «наших» і «їхніх». Ми у своєму словнику кажемо: «українські» замість «наші». Уникаємо слова «герої». Намагаємось не використовувати слово «зачистка», яке вживає російська пропаганда. Не дуже хочеться бути схожими на них. Це слово має негативне значення, а ми ж говоримо про людей. Навіть якщо вони з ДНР. Так само ми не вживаємо слова «бандити» і «терористи».
- Влада інколи теж помиляється. Віктор Янукович проводив АТО проти «терористів» 18 лютого, але це не означає, що журналісти мали назвати так всіх людей. Кожен з нас розуміє, що не йдеться про тероризм ЛНР і ДНР, а про людей, які хочуть відділитися. Це вже інше питання: допомагає їм Росія чи ні. Але це не тероризм. Тероризм — це те, що сталось в Парижі.
- Людина має право на слово «загинула». А не «ліквідована». Ми розуміємо, що вбиті − це точно люди.
- Головне заповідь журналіста зараз – не нашкодь, не дай неперевірену інформацію.
- Інформація Генштабу сприймається як істина. Ніхто не намагається подзвонити військовим на позиції, або мешканцям і запитати: «вас обстрілювали, чи ні?» Скільки разів применшувалися втрати під час серйозних військових конфліктів, а журналісти перевіряли інформацію і доводили, що втрати більші. А тепер інформацію про обстріли не перевіряють.
- Якщо вам одна сторона каже, що світить сонце, а інша, що падає дощ – треба вийти на вулицю . Ми намагаємось їхати на місце подій, але якщо немає можливості, я дзвоню в Донецьк місцевому журналісту і запитую про стиуацію.
- Ніколи немає інформації про те, скільки разів обстріляли Донецьк і хто це зробив. Ми не цікавимось, чи обстріляли наших громадян в Луганську і Шахтарську. Таким чином навіть ментально ми ніколи не повернемо цю частину населення, тому що їх нема в нашому інформаційному просторі. Майже немає Криму і окупованих територій Донбасу.
- Важливо дати людям зрозуміти, що вони не покинуті. Що в Києві на якомусь каналі буде сюжет з Макіївки і вони побачать власну вулицю. Це повертання людей до того, що вони не байдужі іншим громадянам України. І що вони є в українському контексті.
- Президент не розуміє що медіа – не прес-служба АП чи Кабміну. І коли щось погано, то треба написати, привернути увагу і таким чином вирішити проблему. А розуміння таке: «Ви пишете що погано – значить ви підтримуєте Путіна».
