21 марта отмечается Всемирный день поэзии. Его создали по решению ЮНЕСКО в 1999 году, и вот уже больше 20 лет цель этой даты – помогать обществу не забыть о поэтах и их творчестве. В этот день «Одесская жизнь» поговорила с поэтом Андреем Хаецким о стихах, украинском языке и о том, где в Одессе лучше творить.
Одесскому поэту Андрею Хаецкому 35 лет, и почти всю свою сознательную жизнь он пишет стихи. Первые из них были созданы еще в школе и писались на русском языке, но почти 10 лет назад Андрей принял решение переходить на украинский.
«В определенный момент, если я не ошибаюсь, в 2013 году, я понял, что мне максимально комфортно писать на украинском языке. Им легче поется и легче пишется. Почему мне в свое время понадобилось сравнение? Возможно, для того, чтобы понять, что любой поэтический украиноязычный текст может хорошо лечь в песню, особенно в колыбельную. Сейчас мне так важно слышать, насколько украиноязычная поэзия поддерживает людей, насколько она помогает людям держаться вместе и насколько она помогает даже в самых трудных боях», – говорит Андрей.
Дебютный сборник стихов Андрея «Три крапки» вышел в 2016 году. С тех пор поэт успел основать несколько литературных проектов, а также стать членом совета по культуре и искусству при председателе Одесской ОГА.
По словам самого Андрея, Одесса для него – самый лучший город для творчества.
«Я искренне рад, что могу жить и писать в Одессе, потому что именно Одесса помогает делиться словами так, как ни один другой город Украины. На самом деле в Одессе много мест, где пишется. Пишется в значении думается, и наоборот. В последнее время для меня таким местом стало наше побережье – Ланжерон, Отрада. Это места, максимально приближенные к виду на горизонт, к шуму воды. А еще это аллеи парка Шевченко, которые находятся ближе к склону. Море – великая сила, и, наверное, именно оно сохраняет город таким, каким он есть, и придает силу тем, кто в нем живет», – говорит Андрей Хаецкий.
***
як розбивається об пірс
зелена хвиля – так і спокій
у березневій тишині
коли в деревах чути соки
коли збентежені птахи
гніздяться так аби висОко
руйнується об мовчазні
тривалі погляди впівока
ми йдемо вдруге по зимі
вже можна говорити вкотре
позаду нетривалі сни
позаду осінь кароока
та емоційні терези
гойдають спокій і неспокій
у березневій тишині
коли в деревах чути соки
***
Достатньо лише погляду – і світ
одразу змінює свої координати.
Тоді виходити з квартири — як з палати,
втрачаючи залежність від орбіт,
коли твоя свідомість – не твоя.
Коли чекаєш більше, ніж суху тривогу.
Коли в очах від диких алергій волога,
і ти мовчиш під наступом плеяд.
В тобі тремтять слова, зриває дах,
а час достатньо швидко змінює картини.
Дощі змивають з вулиць. Тиснуть рідні стіни,
і ти лиш культивуєш власний страх,
що погляд був останнім, а в очах
не більше щирості, ніж звичного терпіння.
Стає твій майже поетичний образ тінню,
і світ стоїть на втомлених китах.
***
ці перші подихи весни
ця звична музика сирени
це місто мов благословенне
незмінно в хаосі живе
усі ці поштовхи з грудей
усі ці гойдалки емоцій
всі ці доми на тому боці
що повні усмішок людей
ці береги солоних вод
цей крик мартинів білокрилих
ці втрати віри і довіри
у пошуках нових свобод
усе це варте аби ми
як щось омріяне збулись
і зустрічали на піску світанки
щоби кидали якорі
на розмінованій воді
і дихали любов’ю до останку
***
пишу тобі
пишу щодня
про те як вітер завиває
про те як птах живе без зграї
не покидаючи гнізда
про порт який шумить весь час
тривожний велетень затоки
про кораблі що раз у раз
лягають у залізні доки
про змінні настрої
про страх
про сни з тобою чи без тебе
про літаковий слід у небі
про якір що шукає дна
пишу про вкрай бентежний світ
неоціненний загадковий
пишу про те який в нім слід
ми залишаємо по собі
пишу тобі
пишу щодня
листи розгорнуті
безкраї
пишу
але
не
н
а
д
с
и
л
а
ю
***
Великий Віз
хвостом униз
ще трохи і торкнеться моря
вечір приніс
холодний бриз
чи як там правильно говорять?
зринає місяць як пророк
холодний мовчазний жовтавий
кидає світло на поталу
тим хто наважився на крок
є цій зимі усе ж кінець
є в цій зимі твоя усмішка
і хто би в ній що не залишив
вона зведеться нанівець
у березні
на березі
сидітимемо вдвох
і місяць знов
зринатиме
жовтавий мов пророк
