21 березня відзначається Всесвітній день поезії. Його створили за ухвалою ЮНЕСКО у 1999 році. Вже понад 20 років мета цього дня – привертати громадську увагу до поетів та їх творів. У цю дату «Одеське життя» поговорило с поетом Андрієм Хаєцьким про вірші, українську мову та про те, де в Одесі краще творити.
Одеському поету Андрію Хаєцькому 35 років, і майже все своє свідоме життя він пише вірші. Перші з них були написані ще в школі російською мовою, але майже 10 років тому Андрій прийняв рішення переходити на українську.
«В певний момент, якщо я не помиляюся, у 2013-му році, я зрозумів, що мені максимально комфортне писати українською мовою. Нею легше співається й легше пишеться. Чому мені свого часу знадобилося порівняння? Можливо для того, аби зрозуміти, що будь-який поетичний українськомовний текст може гарно лягти в пісню, особливо в колискову. Зараз мені дуже щемко чути, наскільки українськомовна поезія підтримує людей, наскільки вона допомагає людям триматися купи і наскільки вона допомагає навіть у найважчих боях», – говорить Андрій.
Дебютна збірка віршів Андрія «Три крапки» вийшла у 2016 році. З того часу поет встиг заснувати декілька поетичних проєктів, а також стати членом ради з питань культури та мистецтва при голові Одеської ОДА.
За словами самого Андрія, Одеса для нього – найкраще місто для творчості.
«Я щиро радий, що можу жити й писати в Одесі, бо саме Одеса допомагає ділитися слова так, як жодне з міст нашої держави. Насправді в Одесі є багато місць, де пишеться. Пишеться до рівня думається, і навпаки. Останнім часом для мене таким місцем стало наше узбережжя – Ланжерон, Отрада. Це місця, максимально наближені до виду на горизонт, до шуму води. А ще це алеї парку Шевченка, які знаходяться найближче до схилу. Море – велика сила, і, напевно, саме воно тримає місто таким, яким воно є, і надає силу тим, хто в ньому живе», – каже Андрій Хаєцький.
***
як розбивається об пірс
зелена хвиля – так і спокій
у березневій тишині
коли в деревах чути соки
коли збентежені птахи
гніздяться так аби висОко
руйнується об мовчазні
тривалі погляди впівока
ми йдемо вдруге по зимі
вже можна говорити вкотре
позаду нетривалі сни
позаду осінь кароока
та емоційні терези
гойдають спокій і неспокій
у березневій тишині
коли в деревах чути соки
***
Достатньо лише погляду – і світ
одразу змінює свої координати.
Тоді виходити з квартири – як з палати,
втрачаючи залежність від орбіт,
коли твоя свідомість – не твоя.
Коли чекаєш більше, ніж суху тривогу.
Коли в очах від диких алергій волога,
і ти мовчиш під наступом плеяд.
В тобі тремтять слова, зриває дах,
а час достатньо швидко змінює картини.
Дощі змивають з вулиць. Тиснуть рідні стіни,
і ти лиш культивуєш власний страх,
що погляд був останнім, а в очах
не більше щирості, ніж звичного терпіння.
Стає твій майже поетичний образ тінню,
і світ стоїть на втомлених китах.
***
ці перші подихи весни
ця звична музика сирени
це місто мов благословенне
незмінно в хаосі живе
усі ці поштовхи з грудей
усі ці гойдалки емоцій
всі ці доми на тому боці
що повні усмішок людей
ці береги солоних вод
цей крик мартинів білокрилих
ці втрати віри і довіри
у пошуках нових свобод
усе це варте аби ми
як щось омріяне збулись
і зустрічали на піску світанки
щоби кидали якорі
на розмінованій воді
і дихали любов’ю до останку
***
пишу тобі
пишу щодня
про те як вітер завиває
про те як птах живе без зграї
не покидаючи гнізда
про порт який шумить весь час
тривожний велетень затоки
про кораблі що раз у раз
лягають у залізні доки
про змінні настрої
про страх
про сни з тобою чи без тебе
про літаковий слід у небі
про якір що шукає дна
пишу про вкрай бентежний світ
неоціненний загадковий
пишу про те який в нім слід
ми залишаємо по собі
пишу тобі
пишу щодня
листи розгорнуті
безкраї
пишу
але
не
н
а
д
с
и
л
а
ю
***
Великий Віз
хвостом униз
ще трохи і торкнеться моря
вечір приніс
холодний бриз
чи як там правильно говорять?
зринає місяць як пророк
холодний мовчазний жовтавий
кидає світло на поталу
тим хто наважився на крок
є цій зимі усе ж кінець
є в цій зимі твоя усмішка
і хто би в ній що не залишив
вона зведеться нанівець
у березні
на березі
сидітимемо вдвох
і місяць знов
зринатиме
жовтавий мов пророк
