На допомогу прийшла французька
Ця історія почалася в 1962 році, коли Олена Вакарчук (у дівоцтві Сари) навчалася в Ренійській школі №4, де викладання велося молдавською мовою.
– До класу прийшла вчителька зі списком адрес і запитала, хто хоче переписуватися з однолітками з Румунії, – згадує Олена. – Я взяла адресу Дойни Опріш (у дівоцтві). До цього і після я листувалась з Тудорєлом, Габрієлою, Ольгою, але недовго. А ось із Дойною листування триває все життя.
– Якою ж мовою ви переписуєтеся? І який шрифт використовуєте – латиницю чи кирилицю?
– Я завжди писала листи своєю рідною молдавською мовою, яка дуже схожа на румунську. Тільки румунська, на мій погляд, елегантніша. Наприклад, до жінок вони звертаються «доамна», тобто пані, а молдовани кажуть «цаца», тобто тітка. Відповідно, до чоловіків у Румунії звертаються «домнул» – пан, а у нас говорять «бадя» – бадя Костя, бадя Санду.
Читайте також: Поет із Подільщини розкрив секрети довголіття: що допомагає жити без хвороб
Щодо шрифту, моя подруга Дойна пише латиницею, проте для мене це не проблема, адже у школі я вчила французьку мову. До того ж французька, румунська, молдавська – це одна романська мовна група.
Я пишу листи до Румунії кирилицею. Дойна трохи знає російську мову – і прочитати неважко.
Взагалі я вважаю так: якщо люди дійсно хочуть зрозуміти один одного, не має значення, якою мовою вони спілкуються.
Загальне свято Мерцишор
Олена Вакарчук має цілий архів з листуванням. Крім конвертів, тут безліч фотографій та вітальних листівок.
– Раніше взагалі перед святами купували десятки листівок, щоб привітати всіх родичів та друзів, які живуть в інших містах та селах, – каже Олена. – Сучасній молоді це здається дивним.
Одна з найулюбленіших листівок – вітання зі святом Мерцишор, яке відзначають і в Румунії, і в українському Придунав’ї, даруючи один одному червоно-білі бутоньєрки.
– У дитинстві ми писали одна одній про шкільні події, вирізали з журналів фотографії артистів, купувати кольорові листівки із зображеннями міст та обмінювалися ними. Мені подобалося розглядати будинки та проспекти румунських міст. У нас теж міста красиві – я надсилала Дойні листівки з видами Одеси та інших міст.
Я дуже любила румунські пісні
– До розвалу Радянського Союзу у місті Рені завжди «ловилося» румунське телебачення – ви його дивилися?
– Звичайно. А ще мені дуже подобалася радіопередача із румунськими піснями. Я чекала її з нетерпінням і записувала тексти – у мене був цілий зошит. Якось Дойна мені надіслала платівку з румунськими піснями.
Читайте також: Буджак замість Бородіно: як живе оновлене селище на Одещині, чиї скарби вкрала Росія
Коли я почала працювати, виписувала румунські журнали «Фємєя» (жінка), «Чінєма» (кіно), які виходили на латиниці. І, звичайно, наші аналоги цих журналів – «Радянська жінка», «Робітниця» та багато інших. Я працювала в друкарні, зарплати у нас були невеликі, однак ми виписували багато періодики – все було цікаво.
Завжди молода подруга
– Про що було ваше листування вже у дорослому житті?
– Ми вийшли заміж, у нас народилися діти – і цим ми, звичайно, ділилися. Одна з моїх улюблених фотографій Дойни – де вона молода мама із синочком на руках. Він уже дорослий чоловік, працює на міжнародних авіалініях. Коли 2008 року він був в Одесі, попросив батьків приїхати на зустріч із ним. Назад вони вирішили їхати через Рені – Дойна захотіла знайти мене.
Як зараз пам’ятаю: стоїть на подвір’ї незнайома жінка і питає:
– Ти мене не впізнаєш?
– Ні, вибачте, не впізнаю.
– Я – Дойна.
– Знаєш, ти в моєму уявленні все ще та молода, з довгим чорним волоссям і маленькою дитиною на руках, жінка. Зараз покажу твою фотографію.
Читайте також: Майстер-клас за донат: як на Одещини учили пекти молдавські вертути
Дойна дуже здивувалася, що в мене збереглися всі її фото. У молодості вона переїжджала з Галацу до Бухаресту, та усі фотографії дитинства та молодості загубилися. Мій син сфотографував весь архів і по Вайберу відправив Дойні – вона дуже раділа, що все вдалося відновити.
– Виходить, ви зберегли архів своєї подруги! І як же відбулася ваша єдина зустріч?
– Дойна з чоловіком так поспішали, що нам не вдалося навіть чаю випити. Єдине, що я встигла, зібрати їм у дорогу смачненьке – вони з самої Одеси практично нічого не їли, а дорога була довга.
За кордоном ні з ким не розмовляти!
– А ви не намагалися за ці роки з’їздити до Румунії, щоб побачитись з подругою?
– А як же! У 1980 році мені дісталася профспілкова путівка до Румунії та Болгарії, і я почала збиратися. Тоді і в Румунії, і в СРСР люди жили скромно: Дойна попросила привезти їй кролячу шапку. Крім цього, я приготувала кілька коробок кишинівських цукерок.
У ті роки потрапити за кордон було непросто. Перед поїздкою усю нашу групу зібрали в Одесі, де інструктували. Говорили, що ми маємо триматися групами і поводитися пристойно, тому що представляємо Радянський Союз, про країну судитимуть за нашою поведінкою.
Читайте також: На Одещині сьогодні відзначають Трифон Зарезан: що це за свято
Ще більше мене інструктував удома чоловік: «Не смій там ні з ким розмовляти – за вами стежитиме КДБ». Він так мене налякав, що я забула взяти адресу Дойни, яку заздалегідь написала на окремому аркуші паперу. Коли вже приїхали до Румунії, я зрозуміла, що адреси нема. Дойна нещодавно змінила місце проживання – я ще не запам’ятала назву вулиці і номер будинку. Я так плакала! Адже дуже готувалася до цієї зустрічі.
У вас був Сталін, а у нас – Чаушеску
– Напевно, зараз під час листування ви вже використовуєте сучасні засоби зв’язку?
– Іноді, мені в цьому допомагає син, а подрузі – донька. Нещодавно Дойна по Вайберу надіслала групове фото, і я звернула увагу, що всі жінки набагато старші за неї. Я спитала – хто це? І вона розповіла мені свою сумну історію. Виявляється, її дядько був заарештований та розстріляний як ворог народу. Дойна мені пояснила: «У вас був Сталін, а у нас – Чаушеску». Потім заарештували й батьків Дойни, кинули їх до в’язниці. Її мама була на четвертому місяці вагітності, так що Дойна народилася у тюремних катівнях. Цю історію вона дізналася від мами через багато років, коли стала дорослою. І тепер жінки, які були у неволі, раз на рік збираються – це було фото подруг по нещастю.
Дойна запитала, чи не постраждала моя сім’я під час політичних репресій? Мої батьки ні, а ось мої родичі по лінії мами – так. У повоєнні роки їх відправили до Сибіру. Дозволили повернутися до Молдови лише після розвінчання культу Сталіна, але заборонили з’являтися у рідному селі. Тож в історії у нас багато чого перегукується.
– Ви плануєте таки побачитися зі своєю подругою?
– Мені цього дуже хочеться! Мрію, що Дойна приїде до мене на кілька днів – і ми наговоримося за все життя.
Від бенгальської мови – до міжнародного свята
Чверть століття тому на Генеральній конференції ЮНЕСКО було проголошено Міжнародний день рідної мови. Датою святкування обрали 21 лютого – на честь подій 1952 року в місті Дакка (столиця Бангладеш), коли під час демонстрації за визнання офіційною бенгальської мови поліцією було вбито кількох студентів.
Цей день символізує боротьбу за право говорити рідною мовою та наголошує на важливості мовної освіти.
Читайте також: Як знайти кохання на все життя: реальні історії подружніх пар з Одещини
В Україні День рідної мови набуває особливого значення, адже українська мова протягом століть зазнавала утисків та заборон. Особливо руйнівним був Валуєвський (від прізвища міністра внутрішніх справ Російської імперії) циркуляр 1863 року, який стверджував: «Української мови не було, немає і не може бути».
Незважаючи ні на що, українці зберегли свою мову, яка є основою національної ідентичності та культури.
Довідка «ОЖ»: скільки у світі мов?
За даними найбільшого у світі каталогу мов Ethnologue, станом на 2024 рік на Землі налічується 7164 мови, що належать до 142 різних мовних сімей.
За даними Всеукраїнського перепису населення, на території Одеської області проживали представники 133 національностей та народностей.
