Сьогодні вулиці Одеси називають на честь українців, які прославили нашу країну. Один із провулків Пересипського району міста відтепер носить ім’я одеської художниці Зої Пасічної. Вона спромоглася створити справді дивовижні речі: одеський вариант петриківського розпису, одеські писанки та рушник, який вишивали 1500 людей.
В День художника згадуємо цю чудову мисткиню, чиї твори назавжди стали частиною вічної співучої душі України.
Внесла образи Причорномор’я у традиційний розпис
Зоя Пасічна народилася в 1947 році на Житомирщині, але згодом переїхала в Одесу та закохалася в місто – його неповторну красу, просочену запахом моря і степовим вітром Причорномор’я.
Мабуть, тільки Зоя Сергіївна з усіх одеських художників малювала морських медуз – графічні «портрети» фантастичних підводних красунь, виконані кольоровими олівцями. Зачарований простір морських глибин, створений її фантазією, населений казковими істотами і навіть рибами-писанками. А створені нею степові краєвиди, здавалося, буквально пахли полином та чебрецем.
Образи Причорномор’я разом зі стародавніми обрядами рідного Полісся, символами трипільської культури, радісним різнобарв’ям «петриківки» стали невід’ємною складовою українського народного мистецтва Зої Пасічної.
Їй нерідко ставили запитання: звідки ви черпаєте своє натхнення? «Просто прокинулася – і радієш ранковому світлу та сонцю» – відповідала художниця. І роботи Зої Пасічної змушували переживати такі ж почуття глядачів – захоплення перед буйноквітним світом, де панують чистота і незнищенна радість життя.
Мабуть, тому Зоя Сергіївна із задоволенням ілюструвала книги для дітей. Її малюнки прикрашають 10 дитячих книжок, збірок віршів, українських казок і колискових.
Одеські писанки та «Сонячна Одещина»
Працюючи в Одеському обласному центрі української культури, Зоя Пасічна була активною учасницею Народної академії творчості. А в Школі народних ремесел проводила безліч майстер-класів для дітей та дорослих. Разом із Зоєю Сергіївною її учні вчилися створювати народні орнаменти, ляльки-мотанки, великодні писанки.
Саме від майстрині я дізналася, що одеські писанки мають бути із зображенням «Сорокопуття» – символу доріг. Адже наше місто – морські ворота України. І, об’їхавши світ, одесити завжди повертаються додому. Традиційне коло – знак космосу – може бути символом морського штурвала. А головні барви одеської писанки: жовтий – сонце, білий – чумацька сіль, зелений – весна та відродження.
Однією з її останніх робіт стала участь у проекті зі створення оберегового рушника національної єдності «Сонячна Одещина». Він має довжину 7 метрів і ширину 60 см. За ескізом Зої Пасічної на старовинному полотні рушник вишивали понад 1500 людей: майстрині всієї області, представники дипломатичного корпусу, діти, жінки, чоловіки. Об’їхавши всю Одещину, він став частиною експозиції Музею елементів нематеріальної культурної спадщини Одещини при Одеському обласному центрі української культури.
Різнобарв’я «петриківки»
Народилася Зоя Пасічна в Житомирському краї. Художню освіту здобула в Київському училищі декоративно-прикладного мистецтва. Там захопилася петриківським розписом – декоративно-ужитковим візерунковим народним малярством, яке стало мистецьким символом України. Яскраві, радісні розписи «петриківки» спочатку й стали основою творчості майстрині.
Були часи, коли її роботи, що продовжували, розвивали традиції української народної образотворчої спадщини, не визнавалися мистецтвом. Чиновники від культури неохоче брали на виставки роботи Зої Пасічної. А якщо й брали – відсували в найглухіший кут. Приймали хіба що на тематичні вернісажі.
Згодом Зоя переїхала до Одеси. Її натхненні витвори зробили петриківський розпис популярним та улюбленим і в нашому місті. Безліч дітей із захопленням навчалися барвистому народному мистецтву на майстер-класах Зої Сергіївни. А майстрині запропонували розписати інтер’єр ресторану народної кухні на Дерибасівській «Українська ласунка».
У художниці, яка працювала на основі традиційно народного мистецтва, з’явився свій неповторний стиль. Адже народна творчість – не застигла матриця, вона не стоїть на місці. Справжнє мистецтво має розвиватися, була переконана Зоя Сергіївна.
Майстриня пішла з життя 1 жовтня 2018 року.
Сьогодні крім Центру української культури твори Зої Пасічної зберігаються в Одеському художньому музеї, фондах музеїв України та приватних колекціях вітчизняних і зарубіжних поціновувачів народного декоративно-прикладного мистецтва Польщі, Канади, США, Франції, Німеччини, Китаю, Ізраїлю, Нідерландів, Болгарії, Італії.
Вона є заслуженою майстринею народної творчості, лауреаткою премії імені Ростислава Палецького.
Нам залишився її мистецький всесвіт, де спадщина давнини переплелася із сьогоденням. Мистецтво, натхненне красою світу, що не дає забути своє коріння.
Нагадаємо, раніше в Одесі на 76-му році обірвалося життя наукового співробітника Музею західного та східного мистецтва, відомого художника та мистецтвознавця Сергія Ільїна.
Фото з відкритих джерел
