Тут суша з’єднується з морем, тут цілий світ одеських пам’яток, і звідси відкривається особливий вид на місто – начебто з палуби корабля. Відмінне місце для прогулянок, особливо зараз, коли не спекотно, і не дме зимовий вітер. Це й справді особливе місце – наш одеський Морвокзал.
Нагадаємо, вночі 25 вересня російська ракета знищила готель «Кемпінські-Одеса» на Морському вокзалі Одеси. З 2011 року готель не функціонував і був законсервований, але новий власник мав далекосяжні плани щодо реконструкції готелю і прилеглої до нього території.
Морський вокзал до попадання ракети
Його офіційна назва звучить довго та навіть урочисто – Морський вокзал Одеського морського торговельного порту. Той, яким ми його бачимо, «народився» не так вже й давно – у 1968 році (архітектори В. Головін та В. Кремляков).
Іноді Морвокзал видозмінювався і почалося це ще 90-х роках минулого століття. Ну а найбільше його «зовнішнє перетворення» за останні десятиліття відбулося на початку століття, коли тут з’явився готель «Одеса». Висотка змінила загальний вигляд, була прийнята одеситами дуже неоднозначно і одразу отримала кілька найприємніших «кличок». Вона багато років була порожньою, і час від часу з’являлися новини про реконструкцію готелю «Одеса».
Готель «Одеса» на морському вокзалі
Золоте дитя
«Півострів» Морвокзалу – це ще й прогулянкова зона. У путівниках містом його називають «серцем Одеси з металу та скла». Сюди приходили і на море подивитися, і судами-катерами помилуватися, і всіма видами, що відкриваються — на місто, на порт, на морські дали.
Він — як велика набережна з безліччю своїх родзинок. Біля будівлі Морвокзалу вас зустрічає знаменита «Золота дитина» Ернста Невідомого, яка дарує удачу всім, хто вирушає в море.
Дружина моряка
Праворуч від головної будівлі Морвокзалу, що імітує пасажирський лайнер, ще один пам’ятник: з дитиною на руках стоїть дружина моряка. Вона вдивляється в море: чи не повертається із довгого рейсу чоловік-моряк? Ця пам’ятка скульптора О. Токарєва виникла тут у 2002 році, табличка поряд з ним – уривок із вірша Івана Рядченка, присвячений дружинам моряків, які звично живуть очікуванням. Пам’ятник має прикмету: треба до нього підійти і попросити допомоги, якщо виникла складна ситуація…
Той, что в нелегкий час печали…
Музей якорів просто неба
На Морвокзалі є свій виставковий комплекс, а ще – справжній музей просто неба, де зібрані якорі, дуже давні та сучасніші. Навіть якщо погода зовсім не прогулянкова, і людей сюди прийшло зовсім мало, вони обов’язково вивчатимуть якорі, які не втомлюються залучати відвідувачів. Все обходиться без гіда: досить пояснювальних табличок. Експозиція зібрала якорі, виявлені в Чорному морі в різні часи.
Старовинна гармата та меморіальні дошки
Тут же – старовинна гармата, яка була виявлена під час реконструкції складських приміщень порту у 2007 році, та міні-меморіал на згадку про загиблих на «Адміралі Нахімові».
В пам’ять про загиблих на «Адміралі Нахімові»
Поруч – дві меморіальні дошки: загиблому генералу І. Швигіну, який звільняв одеський порт у 1944 році, і на згадку про моряків-китобоїв, похованих у водах Атлантики.
Покровитель мореплавців
Спускаємося нижче: завжди чисто і доглянуто, ну хіба що плитку в деяких місцях час міняти. Проводжаємо поглядом черговий прогулянковий катер.
А на причалі перед нами — недавно з’явився храм Миколи Чудотворця, покровителя мореплавців. До речі, церква будувалась ще і як данина пам’яті. На сьогоднішній вулиці Приморській, на місці нинішнього вхідного павільйону Морвокзалу, височіла церква Святого Миколая Чудотворця. Була, як і багато інших, зруйнована більшовиками.
Поруч із церквою встановлено судновий дзвін. До речі, запам’ятовуємо прикмету, накреслену поруч із ним: «Судовий дзвін берегли, як зіницю ока. Вважалося, що його дзвін відлякує «злі сили».
Втім, про «злі сили» на цьому «півострові» думки якось не приходять: тут особливе повітря, особлива аура і завжди створюється якийсь романтично-мрійливий настрій.
