У цьому році Україна відзначає 600-річчя з моменту першої письмової згадки про Одесу. Принаймні, таке рішення приняла Верховна Рада України, хоча науковці продовжують дискутувати щодо цієї дати. Тим часом в нашому регіоні є ще чимало населених пунктів, вік яких, можливо, значно більший, ніж ми звикли думати.
Одного млину і однієї людини буде достатньо
Як пояснюють вчені, тут все залежить від того, яким способом і з якого моменту відраховувати вік населеного пункту. Найбільш поширена методика – починати відлік з першої письмової згадки про місто. Друга методика – починати відлік тоді, коли є не просто згадка, а підтвердження довготривалої історії існування населенного пункту. Тобто з документів достеменно відомо, що місто жило протягом певного часу, розвивалося, мало зв’язки з навколишнім світом.
— А от у нас ще з радянських часів часто визначають датування з того моменту, коли державна установа своїм наказом надала населеному пункту статус селища або міста. Це не європейська, а скоріше москвоцентристська практика, — вважає старший науковий співробітник Інституту сходознавства Національної академії наук України Олександр Середа. — В них теж є проблема: наприклад, як датувати міста у Сибіру? Чи можна датувати населений пункт до того, як туди прийшли росіяни?
Ще один історик, професор Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Олена Бачинська наводить інші приклади. Так, вік міста Казані відраховують не з завоювання міста Іваном Грозним у 1552 році, а з першої згадки про населений пункт. Так само — із Константинополем, адже життя міста почалося не з появою турків, а значно раніше.
— Логічно, якщо Одеса також буде вести відлік з першої письмової згадки у 1415 році. Ми маємо докази, що після цієї дати місто мало безперервну історію життя. Так, звичайно, археологічні розкопки нам доводять, що на цій території були також давньогрецькі поселення. Але ми не маємо підтверджень, що мали безперервну традицію і трансформувались у Ходжибей-Одесу. А от докази того, що з 1415 року місто жило довго, — є, — стверджує Олена Анатоліївна. — Я вважаю, що у міста, як і в людини, є різні етапи його історії: дитинство, юність доросле життя. Але це не означає, що відраховувати вік треба лише з того часу, як місто починає розвиватись (у Одеси це кінець XVIII століття).
Як нагадує історик Олександр Середа, за стандартами ЮНЕСКО початком населеного пункту вважається той час, коли на якомусь місці будується перший об’єкт. Це може бути будівля, млин чи інший господарський об’єкт, але там є постійне проживання хоча б одної особи.
Орієнтуючись саме на цей метод, вчені приходять до висновку: в Україні і безпосередньо в Одеському регіоні є чимало населених пунктів, вік яких є сенс переглянути. Олександр Середа навіть присвятив цій темі статтю, грунтуючись на документах з османсько-турецьких джерел. Отже, про які міста Одещини йде мова?
Балта
Офіційно прийнятою датою заснування вважається вересень 1797 року. При цьому береться до уваги Наказ імператора Павла І за яким колишнє турецьке містечко Балта приєднується до російського міста Еленськ і вказується загальна назва населеного пункту – Балта.
— Але в османсько-турецьких джерелах ми знаходимо дані про раннє існування населеного пункту. Особливо часто згадується містечко Балта в османських джерелах, датованих другою половиною XVIII століття. Якщо ж ми беремо польську частину Балти (бо вона була поділена – з польської і османської сторін), то тут датування взагалі з XVII століття, — стверджує Олександр Середа.
Ізмаїл
— Тут з датуванням проблематично було. Зараз воно ведеться з 1590 року. Але ми з моїм колегою істориком Киртоаге у Кишиневі знайшли дані про існування селища Ісмаїл на 50 років раніше цієї дати. Більше того, деякі дослідники говорять про ще доосманський період, про існування слов’янського населеного пункту Сміл. То ж і тут є питання, — коментує науковець.
В радянській історіографії офіційною датою заснування Ізмаїла вважалось 14 жовтня 1812 року. Датування пов’язане з відділенням передмістя фортеці в самостійний населений пункт. Лише у 2008 році міською владою Ізмаїла було повернуто історично обґрунтоване датування заснування міста – 1590 рік (за першою підтвердженою згадкою міста-фортеці в письмових джерелах). Але з часом і ця дата може змінитися на більш давню.
Овідіополь
Офіційно встановленою датою заснування визнається 15 червня 1793 року, з моменту закладання фортеці.
— Проте у нас достатньо є офіційних османсько-турецьких документів, які датують населений пункт з 1756 року. Він там чітко прописаний як селище, як місто, як порт, як зернова гавань. Більше того, ймовірно, що тут ще раніше був населений пункт, який згодом зник, — допускає історик. — Були якісь розвалини, і вже відновлення міста відбулося в середині XVIII сторіччя. Саме тут має значення так звана тяглість існування населеного пункту. Тобто мова йде про безперервне існування населеного пункту на протязі певного періоду.
Татарбунари
— Є такий османсько-турецький документ, який говорить про будівництво мосту в селищі Татарбунари у 1572 році. Це на п’ятдесят років менше загальноприйнятної дати. Я не думаю, що ми колись зможемо остаточно визначити точну дату. Постійно одна дата буде плаваючою, — припускає вчений. — Бо регулярно будуть знаходитись якісь документи з новими датами. Власне, це стосується усіх таких випадків.
На території Одеської області є й інші населені пункти, вік яких викликає сумніви. Наприклад, додаткового вивчення історії потребує Саврань, Котовськ, Кілія, Рені тощо.
Шукаємо відповіді у Туреччині
Вивчення питання щодо віку населених пунктів Одеського регіону значно ускладнюється тим, що шукати інформацію потрібно в архівах інших країн і в документах, що написані іноземними мовами. Наприклад, та сама письмова згадка про порт Кочубіїв (Коцюбіїв, Качибей), з якої вчені тепер відраховують вік нинішньої Одеси, знайдена у польському документі — «Історія Польші». А от історик Олександр Середа у своїй дослідницькій роботі спирається на стародавні османсько-турецькі документи.
— Якщо населений пункт був заснований в османський період, то треба, звичайно, шукати в османсько-турецьких документах. Це досить великий пласт матеріалу, який треба піднімати роками, — говорить вчений. — Але на сьогоднішній день я знаю лише п’ять осіб в Україні, хто знає османсько-турецьку мову. Крім мене це ще кілька чоловік у Києві і в Криму. Я володію сучасною турецькою мовою і османсько-турецькою, тобто старою, мертвою мовою документів.
Як пояснює науковець, на сьогоднішній день існує декілька османських архівів. Найбільш повний з них – це Урядовий Османський архів канцелярії Прем’єр-міністра. Другий — це османський архів палацу Топкапи. Обидва знаходяться у Стамбулі (Туреччина). Третій за величиною – османський архів у Софії (Болгарія) при Національній бібліотеці Святих Кирила і Мефодія. У цьому архіві міститься найбільше документів щодо Одеського регіону.
Отримати дозвіл на роботу в цих архівах не складно. Відмовити вам можуть лише якщо документ знаходиться на реставрації.
— Пошук документів відбувається через електронний каталог, — розповідає Олександр Середа. — Якщо ви у пошуку наберете, наприклад, османську назву Очакова, то вам висвітиться більше п’яти тисяч анотацій турецькою мовою. Якщо будете шукати Акерман, то комп’ютер видасть приблизно три-чотири тисячі анотацій. Ви вибираєте документ, який вам потрібен, і буквально за декілька копійок можете його отримати у цифровому вигляді. Потім ви маєте право його публікувати. В Османському архіві настільки багато документів, що вони зацікавлені, щоб якомога більше людей перекладали і публікували ці документи. Головне, щоб у вас був час на переробку такої кількості інформації.
У публікації використані матеріали зі статті історика Олександра Середи «Населені пункти Північно-Західного Причорномор’я за османськими джерелами».
