Орест Дворніков – відомий український лікар-рентгенолог із Одеси з дуже непростою долею. Йому довелося пройти через нацистський табір смерті, згодом радянський. Але навіть у таких страшних місцях він залишався вірним клятві лікаря і рятував життя в нелюдських умовах – бараках і шахтах. «Одеського життя» його історію розповів журналіст Валерій Боянжу.
Народився та навчався в Одесі
Інтерв’юючи 1998 року вже не пригадаю когось із чиновників Херсонського міськздоров’я, я попросив порекомендувати мені надійного рентгенолога – потреба була. Ось вам телефон Дворнікова з інфекційної лікарні пролунало у відповідь. Та чув я про нього, відповідаю, але ж йому в обід 100 років. Ви просили найкращого – ось вам найкращий, образився співрозмовник.
Так я познайомився із 82-річним Орестом Васильовичем Дворніковим. Він вивчив мене як лікар-рентгенолог, я його – як газетяр. З діагностикою він не схибив. Та й я поставив йому вірний «діагноз»: найцікавіша людина, знахідка для журналіста. Нижче історія його життя, почута мною від нього самого.
Читайте також: Повертала зір «безнадійно сліпим»: яку вулицю в Одесі названо ім’ям відомої жінки-офтальмолога
Народився він 26 грудня 1916 року в Одесі, потім родина переїхала до Херсона. Але 1935-го доля його знову пов’язала з Одесою, він вступив до медичного інституту. Після закінчення – армія.
22 червня 1941 року він зустрів батальйонним лікарем. Тяжкі бої, відступ, у вересні його частина потрапила в оточення. Не вдалося спроба перейти фронт: підкосила його дизентерія і плюс запалення легких.
Лише наприкінці грудня дістався окупованого вже Кіровограда. Весь 1942 співпрацював з підпільниками, а на початку 1943-го групу вирахувало гестапо. Півроку провів у в’язниці, а у вересні перед ним «гостино» відкрилися ворота з написом, що увійшов до світової історії, на німецькому «Едем дас зайне» (Кожному – своє). Це був концтабір Бухенвальд.
Спочатку – каменоломні, а потім дбайливі німці направили лікаря до шпиталю: треба було виходжувати рабсилу. Він і виходжував як міг, рятував життя в’язням із 18 країн Європи. Спочатку в лазареті Бухенвальда, а потім у соляних списах Саксонії.
Секретна команда А-VI «Вільгельм» була у складі 4,5 тисяч смертників спрямована на будівництво авіазаводу Мессершмітта на глибині 300 метрів. Наш земляк був єдиним (!) лікарем на всю цю команду напівживих людей.
№26445 – «Лікар неможливого»
Цей табірний номер – №26445, був наколотий на зап’ястя доктора Ореста Дворнікова. А «Лікар неможливого» – це назва виданої у Франції книги (я тримав її в руках). На обкладинці – Червоний Хрест, який розчавив свастику. Є дарчий напис автора Крістіана Бернардака: «Пан Орест Дворніков, який у концтаборі Бухенвальд став «лікарем неможливого».
Численні в’язні завдячують йому життям. Орест Дворніков ніколи не забував, що він є Людиною та Лікарем. Так, клятву Гіппократа Орест Дворніков не забував ніколи. Зі своїм нехитрим «арсеналом» (паперові бинти, марганцівка, аспірин) він буквально творив чудеса, рятуючи від смерті людей.
Лейтенанту Миколі Виноградову він урятував око, об яке есесман загасив цигарку. Французькому ув’язненому, який захворів на менінгіт, він зробив пункцію біля основи мозочка звичайним шприцом для підшкірних ін’єкцій. Хвороба відступила!
А вже історія з французьким партизаном Дезіре Гійяром заслуговує на окрему розповідь. Тричі наш земляк витягав його буквально з того світу.
Перший раз – коли охоронцеві не сподобався колючий погляд норовливого француза. Удар палицею – і Дезире впав із проломленим черепом. Мозок уцілів, анестезія не була потрібна (француз був непритомний), і доктор Дворніков голими руками зібрав з частин надбрівну кістку, зробив перев’язку. У це важко повірити, але Дезіре вижив.
Через деякий час він захворів на плеврит. Найчастіше в Бухенвальді цю хворобу лікували крематорієм, але Дворніков відкачав із плеври майже літр рідини. Чим? Так само шприцом об’ємом 2 мл.
Втретє Орест Васильович врятував невдачливого француза від солітера, що буквально з’їдав його зсередини. Допомогла винайдена їм «пекельна суміш» із дивом роздобутого шнапсу та підніжних трав.
У квітні 1945-го американські війська звільнили Бухенвальд. Наказом союзників від 3 травня по окрузі Кетен – Дессау доктор Дворніков був призначений радянським представником у таборі. У Бухенвальді він залишався до кінця червня, доки не вивезли останнього хворого.
Ви також можете дізнатися: Нові назви одеських вулиць: ким був український завойовник Юрій Кондратюк
З нацистського концтабору до радянського
Була пропозиція американців виїхати на Захід, але Орест Васильович категорично відмовився. Душа рвалася додому! До Херсона він потрапив у серпні 1945-го. А у квітні наступного року за ним приїхав «чорний воронок». Йому пригадали і оточення, і життя в окупації, і Бухенвальд.
За статтею 54.1Б він за «зраду Батьківщині зі зброєю в руках» отримав 10 років таборів пл юс 5 років поразки у правах. Показово, що за статтею 54.1А (м’якшою) судили поліцаїв і старост. Роки в Сіблазі не здалися Дворникову раєм навіть у порівнянні з Бухенвальдом. Лише у вересні 1954 року його було звільнено з місць ув’язнення та повністю реабілітовано.
Довгий шлях до Парижа
А тим часом свого «хрещеного батька» розшукував тричі врятований Дворніковим Дезіре Гійяр. Пів-Європи він підняв на ноги, але тільки наприкінці 1960-х через Федерацію осіб, викрадених до Німеччини, він зміг пробитися крізь «залізну завісу».
Хвилююча зустріч відбулася у Херсоні у червні 1970 року. Навіть після довгих пояснень так і не зрозумів колишній французький партизан, облагодійлений після Бухенвальда своєю країною, за що його рятівник «загримів» у сибірські табори.
Зрозуміло, що за цією зустріччю було запрошення в гості до Парижа. За законами тієї пори, громадянин нашої «країни розвинутої демократії» для поїздки за кордон, особливо на «загниваючу Захід», повинен був отримати характеристику від «керівного і направляючого» органу КПРС, навіть якщо він у ній не членував.
«З вашим минулим про позитивну характеристику і не мрійте!», – був категоричним райкомівський клерк. А Дезіре все намовляв: чого, мовляв, тягнеш із приїздом!? Коли дізнався про причину – звернувся до МЗС Франції. Звідти негайно було звернення до МЗС СРСР, звідти – дзвінок до херсонського обкому.
Незабаром пролунав і ще один дзвінок – посеред ночі Оресту Дворникову: зранку зайдіть, будь ласка, готовий ваш закордонний паспорт. Так відбулася зустріч у Парижі, через 26 років після закінчення війни: Дезір Гійяр (табірний №43475) міцно обійняв Ореста Дворнікова (табірний №26445).
Багато води з того часу вибігло і в Сені, і в Дніпрі… 2000 року «лікар неможливого» Дворніков знайшов вічний спокій. Я не бачив пам’ятника на його могилі, але впевнений, що там на граніті могли б бути 2 римовані рядки: «Гвозди бы делать из этих людей : не было б в мире крепче гвоздей».
