Складається враження, що багато одесити забувають про те, що надворі війна, руйнуються міста, гинуть люди. Хотілося б, щоби ми про це згадували не лише за сигналом повітряної тривоги. Ні, я не пропоную, за прикладом стародавніх юдеїв, посипати голову попелом і позбавити себе всіх радостей життя, давайте просто чинити розумно і дотримуватися правил.
Бути журналістом – це означає бути в курсі подій, що відбуваються, майже цілодобово. Отак буває, прокидаєшся вранці, а в тебе купа повідомлень, у яких просять вирішити якусь проблему прямо тут і зараз.
Коли син збирався в армію, попросив упорядкувати своє старе обмундирування. З часів АТО склалося в нього чітке переконання: про екіпірування треба піклуватися самому.
Але коли вже опинився в частині, повідомив, що зі спорядженням начебто все гаразд. Тобто – за чотири роки у забезпеченні ЗСУ певний прогрес спостерігається.
Нам постійно кажуть, що війна триватиме довго, а успіхи наших військ супроводжуватимуться обстрілами міст. Тому звуки повітряних тривог в Одесі стали сприйматися ще тривожнішими.
Якось на третій місяць війни трапилося у нашій квартирі «страшне»! Бойлер перестав гріти воду, кухонна плитка не готувала нам їжу, холодильник більше не морозив, а телевізор не віщав останні новини. Відрізані від усього світу, ми дійшли висновку, що ми не маємо світла. На вулиці війна, твоє життя перевертається з ніг на голову, а тут ще й світла нема…
Доцент кафедри культурології та філософії культури Національного університету «Одеська політехніка» Ганна Місюн поділилася з «Одеським життям» своєю думкою щодо вивчення української мови.
Зараз неможливо відкрити інтернет, щоб не натрапити на те, що прийнято називати ємним і точним словом (пардон за мою французьку) «срач».
Курортний сезон цього року одеситам, на жаль, не світить. Але від туристичних поїздок деякі наші співгромадяни відмовлятися не збираються. Щоправда, більшій та кращій частині українців сьогодні не до веселих пригод та заморських вражень. Вони захищають свою країну.
Відкриваю стрічку одеських новин. Дві новини поряд, одна за одною. Перша: «Рятувальники визначили пляжі в Одесі, де відпочиваючі зможуть купатися». Друга: «Оперативне командування «Південь» попереджає: після шторму в Одесі з’явилися міни, що дрейфують». У вас стиковуються в голові ці дві новини? У мене нi.
Наш Привоз – просто невичерпна криниця тем для обговорення, щоправда, все більше побутових, які порівняно з військовими виглядають дрібнувато. Проте побутові питання під час війни не менш важливі за будь-які інші. Наприклад, ціни.
Ще зовсім недавно поняття «діти війни» було для нас статусом літніх людей, які пережили Другу світову в ранньому дитинстві. Для заслуженого педагога України Тамари Василівни Карнаушенко війна у її дитячих спогадах – загарбники у чорній формі, які на чорних мотоциклах в’їжджають до її рідного села. А сьогодні дітьми війни стали наші дітлахи.
Через війну в українських портах було заблоковано понад 25 мільйонів тонн зерна. Сьогодні політики та дипломати шукають спосіб його експортувати. Про цю проблему розмірковує у себе на сторінці у Фейсбуці громадський діяч, співвласник порту ТІС Андрій Ставніцер.