Цього дня, 11 квітня, відзначається Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів під час Другої світової війни. Ця дата була встановлена рішенням Генеральної Асамблеї ООН на згадку про міжнародне повстання проти гітлерівців в’язнів найбільшого концентраційного табору – Бухенвальда. Саме 11 квітня 1945 року останній ув’язнений вийшов з його воріт із сумнозвісним написом Jedem das Seine («Кожному своє»).
Збройне повстання у Бухенвальдi було організовано міжнародними силами самих в’язнів. Коли до концтабору увійшли американські війська, повсталі вже здійснювали контроль за табором смерті. Неабиякою мірою завдяки цій обставині СС-вівці не встигли замісти сліди своїх злочинів і свідчення в’язнів дійшли до міжнародного Нюрнберзького трибуналу.
Основний контингент концтаборів формувався з людей, яких нацисти визнавали небажаними елементами. Загалом на території Німеччини та окупованих нею країн діяло понад 14 тисяч таких таборів смерті. За роки Другої світової війни через них пройшли 18 млн осіб. Саме там було знищено 6 мільйонів євреїв та мільйони людей інших національностей.
За колючим дротом нацистських фабрик смерті, що розташовані як на українській території, так і за її межами, опинялися й тисячі українців. Серед них – Степан Бандера, Олег Ольжич, Ярослав Стецько.
Як правило, тривалість життя в’язня концтабору ледве перевищувала півроку. За свідченнями документів та тих, кому дивом вдалося вижити, у цих таборах проводилися варварські «експерименти» над людьми.
На жаль, трагедія Другої світової війни повторюється й у наші дні: від початку безпрецедентної агресії рашистів сотні наших воїнів перебувають у полоні у страшних умовах. Їх повертають знесиленими, хворими, але не зламаними. І ми сподіваємося, що всіх українських полонених, які перебувають у російських таборах, дочекаються вдома рідні.
Ми повинні пам’ятати страшні сторінки історії, щоб припинити агресію, яка становить загрозу не лише Україні, а й всьому цивілізованому світу, нашій безпеці та стабільності.
