Сонце то ховається, то знов зігріває променями. Травневий день, та ще вихідний, та ще такий гарний-гарний… Що там на вулицях міста?
Вулиці зелені та квітучі… Зелень ніжна, такою вона буває тільки в такі от травневі дні. Дивишся на все це – і знов одна й та ж думка: наче й немає війни. Ну це поки не залунає чергова повітряна тривога, яка наче повертає до нашої важкої реальності…
– Боже, яка ж краса! – жінка дивиться на звичайну акацію і каже про це своєму супутникові.
От милується жінка красою, а каже про неї з якимось сумом.
Супутник тим часом дивіться у мобільник, щось тихо каже жінці. Чую тільки: «Там, під Харковом…».
Жінка знов каже: «Боже!.. «. І це вже аж ніяк про красу травневої природи.
У Міському саду багато людей. Дихають, милуються тією ж природою і фонтаном. У Ротонді лунає музика: духовий оркестр намагається підіймати нам настрій. Люди слухають, фотографують… Одна пара навіть не всиділа – почала танцювати.
Дерибасівську ніяк тихою не назвеш: все ж таки вихідний… Гіди звуть на екскурсії по Одесі, столики з відвідувачами на відомому Ярмарку на Дерибасівській – теж тепер як ознака: «Ми тримаємось! Життя триває!»…
І навіть саксофоніст на Дерибасівській немов грає про те саме…
А тим часом, навіть коли не лунає тривога, ознаки війни – всюди.
Травень добігає зеніту… В Одесі – ще один вихідний на воєнному стані…
Ще фоторепортаж на тему: Травень по-одеськи: на кожному кроці – живі «арт-об’єкти».
Фото авторки
