Одеський екскурсовод та гід Андрій Дембіцький через свою схожість з поетом Олександром Пушкіним багато років працював в образі поета – водив екскурсії, в тому числі й театралізовані, брав участь у літературних подіях міста. Ми поговорили з Андрієм та дізналися, з чого все почалося та чи є місце Пушкіну в його житті зараз.
Як я став гідом
Я народився та виріс в Кам’янці Подільському. Закінчив там будівельний технікум і в середині дев’яностих поступив в Одеський будівельний інститут (зараз це Одеська державна академія будівництва та архітектури).
Кам’янець-Подільський, дуже старе, історично наповнене місто, і тому інтерес до історії, був завжди – я навіть хотів вступати на істфак. А коли потрапив до Одеси, так чи інакше доторкнувся до історії цього міста. Ми ж по суті живемо архітектурно у ХІХ столітті. Ми цього іноді не помічаємо, бо звикли. Але ми живемо серед балясини, мансард, Атлантів та Каріатид. Тут на будинках таблички з імена архітекторів, на балконах і на ґратах воріт роки побудови, герби, ініціали власників. І це не може не викликати інтересу у людини, яка навчається в будівельному. Ну, принаймні, я так розумію і мене щиро дивує. коли люди проходять повз це і помічають цього, і, напевно, це й визначило мій інтерес до краєзнавства. Коли я зрозумів, що цей інтерес треба насичувати інформацією, структурувати її, і потихеньку вже робити це професією, я пішов навчатися на курси в Одеське бюро екскурсій та подорожей.
Де в Одесі можна зустріти Пушкіна: прогулянка «народною стежкою» (фоторепортаж)
Пушкіним я став випадково
Якось я вирішив змінити зачіску і моя майстриня запропонувала мені відростити волосся, щоб потім попрацювати над формою. Коли за декілька місяців я повернувся, вона сказала, що ось, образ готовий, навіть переробляти нічого не потрібно. Я дивився на себе в дзеркало і розумів, що зі мною відбувається певна трансформація. В той час я вже працював екскурсоводом і цей раптовий образ Пушкіна органічно вбудувався в моє життя.
Якось моя знайома, теж екскурсовод та працівниця Одеського літмузею запропонувала мені взяти участь в Ночі музеїв. Вона спитала, чи встигну я за пару днів вивчити Євгенія Онєгіна. Я вивчив. Таким чином я завів собі ще й костюмом Пушкіна і весь образ склався як пазл.
Дивись, Пушкін пішов!
За пару років активної роботи “Пушкіним” мої друзі та знайомі стали зберігати мій номер в телефонах виключно під цим іменем. Мене почали впізнавати на вулицях, були й комічні ситуації.
Пам’ятаю, після роботи, ввечері йду Дерибасівською. Переді мною йдуть двоє молодих людей і між собою про щось розмовляють. Вони йдуть дуже повільно. Я їх обходжу на кілька метрів і чую оклик, Олександре Сергійовичу! Я повертаюся, вітаюсь. І один одному каже: а я тобі говорив, він відгукнеться! Тобто вони йшли і між собою сперечалися, відгукнуся я, чи ні. І так, дійшло до того, що я почав відгукуватися на Олександра Сергійовича. А на вулиці я часто чув “Ой, дивись, Пушкін пішов!”.
Пушкін на досить тривалий час у нас знесений російською ракетою
Так, цей образ був і він пішов. І не те щоб Пушкін повністю зник із життя. Так чи інакше, як частина екскурсії, він згадується серед інших як один із літераторів, який приділив увагу Одесі. У якого в творах наше місто озвалося в такому ключі, в якому він його побачив.
Популяризувати або наполягати на цьому образі, враховуючи те, що у нас Євгеній Онєгін плавно йде з життя та зі шкільної програми я вже ніколи не буду. Молодь вивчає та читає іншу літературу. А Пушкін, думаю, на досить тривалий час у нас знесений російськими ракетами. Особисто я собі Пушкіна не забороняю, але він у моєму розумінні перейшов у розряд щось подібного до порнографії – для усвідомленого та особистого вжитку повнолітніх осіб.
Пушкін в Одесі: від символу Євромайдану до маркера “руського міру”
Мені не шкода прощатися з Пушкіним. Особисто я відчуваю певну відповідальність за те, що я цей образ популяризував. Адже десять років поспіль граючи Пушкіна на екскурсіях на масових заходах, я так чи інакше, але робив на цьому акцент. І певною мірою так чи інакше популяризував саму ідею, з якою Пушкін був сюди впроваджений. Тепер я на собі відчуваю певну відповідальність за популяризацію тут російського світу та міфу.
Що не так з Пушкіним?
Взагалі в ті часи ім’я Пушкіна було відоме лише аристократії і то, не всій. На слуху тоді були Баратинський, Жуковський. Пушкін – це поет світських салонів з дуже обмеженою аудиторією. Після смерті, про нього взагалі забули і лише через кілька десятків років царські ідеологи вирішили зробити з нього ікону. В той час вже були видані Валуєвський та Емський укази щодо української мови. Подібних репресій зазнають інші мови, території яких входять до Російської імперії. Пушкіним починають замінювати національних поетів, які пишуть рідними мовами. Його вводять в шкільну програму, видають великими накладами. Пам’ятники поетові з’являються в багатьох містах, які ніяк не пов’язані з його біографією Ужгороді, Мукачево, Тернополі, Харкові, в кожному місті України… Наприклад, у моєму рідному Кам’янці-Подільську, до якого Пушкін не має жодного відношення, був Пушкінський будинок на вулиці Пушкіна, який за радянських часів потім став просто будинком культури.
Чи варто знести пам’ятники Пушкіну та Воронцову в Одесі? – опитування (вiдео)
Що стосується тези про возвеличування Одеси в його віршах, то я вважаю, це значення трохи перебільшеним. Пушкін дуже поверхньо описав місто. Його можна порівняти з сучасним тревел блогером, який розказав про місто в модному на той час творі. Набагато більше ми дізнаємося про життя міста з листів та щоденників поета.
«Кривавий» перформанс біля пам’ятника Пушкіну влаштував одеський художник (відео)
Хто замість Пушкіна?
Пушкін не єдиний, хто описував Одесу. Якщо брати 19 століття, то більш ґрунтовно та цікавіше про місто писав польський письменник Юзеф Крашевський. Його Ім’я стоїть поряд з Міцкевичем. “Спогади про Одесу, Едісан і Буджак” були видані у 1845 році й лише в 2019 переведені російською одеситкою Стелою Михайловою.
Серед інших, хто писав про Одесу – Леся Українка, Микола Куліш, Юрій Яновський, Нечуй-Левицький. Їхні імена та твори не так відомі на жаль, як Пушкіна, Достоєвського, Толстого. Але люди, які вчилися вже в сучасній українській школі їх знають. Я включаю в свої екскурсії літературною Одесою їхні імена і молодь розуміє про кого я говорю, і це прекрасно!
Фото: із особистого архіву Андрія Дембіцького
