Ключові моменти
- 11 листопада 2022 року Збройні сили України звільнили Херсон після восьми місяців російської окупації — це стало однією з найяскравіших перемог у війні.
- Мирні мешканці Херсона впродовж окупації організовували спротив: виходили на мітинги, ховали українські прапори, допомагали армії.
- Одеса стала прихистком для тисяч херсонців, які втекли від війни, — серед них мати-одиначка, військовий, пастир і волонтери, чиї історії зворушують до сліз.
- Попри постійні обстріли й загрозу мін, херсонці мріють повернутися додому — до відбудованого, мирного міста.
Херсонці увійшли до історії своїм спротивом російській окупації
Спротив херсонців російським окупантам увійшов до світової історії. Протягом довгого часу мирні мешканці організовували рух опору, виходили на мітинги, без зброї перегороджували шлях ворожим танкам, берегли від рашистів синьо-жовті прапори.
Надважкою була й битва за Херсон на фронті. Російські окупанти сильно пручалися, ворог не віддав Херсон, місто було у тяжких боях відвойовано Збройними силами України.
В той час, коли наші захисники метр за метром повертали українські землі, Одеса стала прихистком для багатьох херсонців, які зуміли втікти від так званого «руського міра».
Сьогодні ми згадуємо їхні розповіді про звільнення Херсона для «Одеського Життя», яким вони поділилися рік тому. Але нагадати про них варто – це свідчення справжнього ставлення херсонців до Росії, України та наочно демонструють, що Південь нашої держави – це саме Україна, а не Малоросія, як стверджує ворожа пропаганда.
Віра, мати-одиначка: «Це був найкращий день!»
— У п’ятницю, 11 листопада, мені друзі повідомили про те, що наші військові перебувають на Шуменському (мікрорайон на заході Херсона). Я сказала, що це «фейк». Ну не вірилося мені, що ЗСУ без бою могли ось так зайти в Херсон. О 12:45 я стала дивитися в інтернеті новини і побачила свіже фото з центру Херсона.
Для мене це був найкращий день! Уся в сльозах почала обдзвонювати друзів за кордоном. Потім пояснила трирічній доньці, що в нашому місті більше немає «поганих дядьків». Тепер вона чекає, коли «відремонтують» автобус і ми зможемо повернутися додому.
Читайте також: Ми окуповані, але не зламані: історія молодої матері з Херсона Віри
В Одесі ми вже сім місяців, у нас усе добре! Я знайшла нових друзів, а господарі квартири, яку я знімаю, прекрасні люди. Взагалі, багато допомоги від одеситів. Херсонці дуже вдячні, що нас так радо прийняли. З окупованого Херсона нам із донькою допомогли втекти знайомі. 19 квітня ми виїхали в бік Одеси через Снігурівку (пропускний пункт у Миколаївській області).
Дорога тривала з 6 ранку до 19:30. Ми проїхали шість блокпостів, і чесно вам скажу, це було дуже страшно. У Херсоні досі перебуває моя мама. Вона не виходить на зв’язок уже понад тиждень. З останнього листування я знаю, що в неї немає води, світла і продуктів.
А от моя кума Олександра перебуває в ще окупованому селі Рибальче (розташоване на березі Дніпровської затоки Херсонської області). Там досі коїться жах: орки заходять до будинків і намагаються відібрати в людей усе, що можна… Попри те, що бої за Херсонську область ще тривають, додому я готова була бігти, щойно дізналася, що наші в місті! Але розум присутній, і їхати з дитиною туди, де немає нічого, дуже небезпечно. Думаю, що поїду в Херсон ближче до Нового року або пізніше. Є страх через те, що місто можуть обстрілювати.
Інна, дружина пастиря: «Молимо Бога за повернення Генічеська»
— До війни я і мій чоловік — він пастир — жили в курортному містечку Генічеську, займалися богослужінням, допомагали людям, підтримували їх. Під окупацією пробули два місяці, а 17 квітня вирішили покинути місто. Спочатку думали їхати через Мелітополь, але 18 квітня місто закрили. У підсумку виїжджали через Херсон. На це пішло два дні — до Херсона довелося пройти 19 блокпостів, а після ще 11.
Стаття на тему: Життя в окупації: Все українське стало «російським»
Про те, що наші солдати увійшли до Херсона, я дізналася, перебуваючи в лікарні під крапельницею: я вагітна і в мене сильний токсикоз. Ми з чоловіком дуже зраділи! Це було несподівано, особливо коли ти думаєш, що остання надія згасла і Херсонщину вже не звільнять. Якщо Бог допоможе, і Генічеськ також звільнять, є мрія побувати вдома і обійняти близьких.
Ми спілкувалися з друзями з Генічеська та Новотроїцька, там люди вже «звикли» до російської окупації, намагаються жити, як жили. Але сумно від того, що окупанти просто так заселяються в будинки наших друзів і живуть у них, як ні в чому не бувало.
Є й ті, хто «перевзувся», і ті, хто чекає повернення України. Нашим там важко, суспільство тисне, їм складно бачити росіян і людей, які їх зрадили. Ще кажуть, що українців із російськими паспортами мобілізують. Зараз ми з чоловіком перебуваємо в Болграді (його перевели сюди служити) і чекаємо народження малюка. Наші плани на майбутнє невеликі — продовжувати молитися Богу, щоб звільнили наш дім!
Володимир, військовослужбовець: «Я радий, що моє місто звільнене»
— Я виїхав із Херсона 2 квітня, а приїхав до Одеси 4 квітня. Виїжджав я не просто. На блокпосту ДНРівці знайшли в мене український прапор, тому вони відібрали в нас із другом машину, готівку, телефони. Близько 2-3 годин над нами знущалися і фізично, і морально: змушували тримати гранату в руці, бігати замінованим полем, приставляли до чола автомат.
Коли я приїхав до Одеси, я практично відразу подав документи до військкомату. Але до лав ЗСУ мене прийняли тільки нещодавно. З 12 жовтня я перебуваю в армії і зараз проходжу навчання КМБ (курс молодого бійця). Уже в ЗСУ я дізнався, що моє рідне місто звільнили. Я був дуже радий! Я повернуся до Херсона, щойно буде така можливість, бо дуже хочу побачити друзів. Але поки я на службі, то їздити в рідне місто не можу… якщо тільки по службі, або після Перемоги, коли я разом із побратимами дивитимусь на Азовське і Чорне моря з палаючим Кримським мостом.
Юрій, пенсіонер: «Весь наш народ об’єднався заради цього»
— Ми з дружиною виїхали з Херсона ще навесні, і відтоді перебуваємо в Одесі. Поки що додому ми повертатися не будемо, туди поки що не можна, там усе заміновано. Наша обласна влада попередила, що потрібно ще почекати. Та й там, на лівому березі Дніпра, все ще стоять російські війська: можуть бути і провокації, і обстріли міста. Поки що там усе важко. Але ми дуже раді за наш Херсон, і дякуємо ЗСУ і нашому президенту за те, що вони звільнили наше місто від окупації. Ми всіх їх любимо і обіймаємо! Весь наш народ об’єднався заради цього. Слава Україні, героям Слава!
Ігор, інженер-метролог: «Чекаю зустрічі з мамою»
— В окупації я прожив понад місяць, а виїхав із Херсона 13 квітня. Мене з окупованого міста вивозили волонтери за маршрутом Херсон — Снігурівка — Баштанка-Миколаїв — Одеса. В Одесі я спочатку майже два місяці допомагав переселенцям у центрі гуманітарної допомоги на Рішельєвській, 18. А зараз допомагаю людям, яким вдалося виїхати з окупації, відновлювати документи. Одному жителю Бердянська, який евакуювався взагалі без документів, ми змогли все відновити, і людина зараз уже навіть влаштувалася на роботу.
Ще на тему: Втеча з окупації: майже шпигунська історія херсонського журналіста (відео)
До війни у Херсоні я працював керівником метрологічної служби на дистанції сигналізації та зв’язку одеської залізниці. Після 24 лютого наша дистанція припинила роботу, і нас поставили у простій. Тому зараз, як тільки до міста подадуть електроенергію, ми відновлюватимемо нашу роботу. Але поки що в Херсоні немає ні світла, ні зв’язку, ні тепла, ні води. Там важка гуманітарна ситуація, із продуктами теж дуже складно. У місті досі моя мама, вона пережила окупацію. За цей час вона не отримувала пенсію. Як тільки ситуація налагодиться, і в місто почнуть пускати, я одразу до неї приїду.
«Одеське життя» про херсонців:
- «Повернувся Херсон – повернеться Маріуполь»: що пишуть у соцмережах українці;
- Як мешканець Херсонщини від «російського світу» втік;
- Переселенець про Одесу: “Це великий Херсон” (відео);
- Українці в окупації: «у Херсоні ми не бачимо «хепі-енду»;
- Як майбутня мама вибралася до Одеси з окупованого Херсона .
Підготували Анастасія ЄПУР та Віра КОРОЛЬЧЕНКО
