Головний редактор видання Newscity.in.ua Костянтин Риженко вирвався із Херсона після майже шести місяців окупації. З перших днів війни він не тільки активно висвітлював події, що відбувалися в його місті, а й безпосередньо брав участь у партизанському русі Херсона. Історія його життя під окупацією та виїздом на підконтрольну Україні територію вражає. Про те, що йому довелося пережити, Костянтин розповів кореспондентові «Одеського життя».
До війни Костянтин Риженко активно займався журналістикою розслідувань, викривав корупційні схеми місцевих політиків, але, за його словами, геополітика – не його тема. Однак у нього вдома тривожна валіза була і до війни, бо через свої розслідування чоловікові доводилося бути обережним і у мирний час.
На початку березня, коли Херсон окупували, Костянтин разом із іншими городянами почав займатися волонтерською діяльністю. Він допомагав людям діставати необхідні ліки, у тому числі тироксин, що майже закінчився в місті: волонтери привозили його в гуманітарний штаб обхідними шляхами.
«Багато людей було поранено, затримано, деяких убили при спробі створити «дорогу життя» і привезти ліки. Ми були якийсь час, як у блокадному Ленінграді»,
– згадує Риженко.
З перших днів війни Костянтин увійшов до Херсонського партизанського руху.
«Була частина людей, з якими ми спочатку, у перші дні окупації, зустрілися та проговорили багато моментів, створили сплячі групи партизанів. Хтось із них був активістом. Багато хто «прокинувся» сам по собі. Одні хлопці ще в перші дні, коли росіяни тільки заходили до міста, приїхали й кажуть: «Скинемо залізничний потяг магістраллю, спустимо його, щоб він лежав упоперек дороги, і оркам не можна було перекидати техніку». Інші зливали паливо з каністр, із цистерн. Під час окупації партизани вистежували, розстрілювали, цькували, підривали, «бавовну» робили»,
– розповідає Костянтин.
Риженко збирав інформацію для військових та партизанів, а також відстежував колаборантів. Він пояснює, за яких умов люди погоджувалися співпрацювати з ворогом:
«Деякі колаборанти довгий час отримували гроші від росії і не думали, що буде якийсь наступ та війна. Вони казали: Що потрібно? Ви нам даєте тисячу доларів, а ми тут розповідаємо щось про росію i скріпи». Вони навіть не сильно включалися до цієї теми. Прийшла методичка: «біолабораторії», «розподіл України». Вони такі: Чому б і ні? Вони не думали, а «русский мир» прийшов і змусив їх щось робити. ФСБ – це як чортеня на лівому плечі, який постійно знаходиться поруч і каже: «Хочеш, допоможу, а?» Ті, кого вдалося відстежити, мали різні історії: когось колись від хабара «відмазали», когось – від якоїсь ДТП, комусь допомогли обійняти посаду. Просто є професійні «ватники», які спочатку були «скріпними», з чітким душком «руського мiру», а є – міські божевільні, які за інших обставин не могли реалізувати себе в житті. У нас один колаборант – якийсь там язичник. Він навесні землю тр…ет, щоб родючість була. Йому хотілося якогось визнання суспільства. І тут прийшли росіяни і питають: «Що ти хочеш? Він у відповідь: «Я можу вам допомагати і землю тр…ть». А вони: «Ну ок, весна не скоро, а допомагай зараз»
Костянтин розповідає: у перші дні окупації російські військові мали наказ цивільні структури не чіпати, але коли на мітингах люди полізли на техніку, до міста зайшла Росгвардія «СОБР» – силовики, які безпосередньо працюють з населенням. І ось тоді у Херсоні розпочалися репресії.
«Багато моїх знайомих убили, багатьох забрали. І хлопці, які були партизанами, я знаю, що декого розстріляли – тих, з ким я працював»,
– каже Риженко.
Щоб не потрапити в полон, Костянтину доводилося маскуватися, міняти адреси проживання, ходити по підворіттях.
«У мене, як у шпигуна, було чотири паспорти – за ними я переміщався містом. У мене були заготовлені телефони із цифровими особистостями, які відповідають паспортам. На кожному телефоні я вводив певні пошукові запити і поводився так, як би поводився людина тієї професії, якою я представлявся. На той момент я вже наробив справ на кілька розстрілів, але мене встигли попередити, бо спочатку росіяни прийшли не на ту адресу, де я був. Мені дуже пощастило: я буквально за пару днів до цього з’їхав з адреси, за якою приходили»,
– згадує Костянтин.
Щоб виїхати з окупації, Костянтину довелося змінити зовнішність: перефарбувати волосся і одягнути кольорові лінзи. За легендою, Риженко виїжджав із Херсона для того, щоб відремонтувати ноутбук.
«У мене ніби згоріла відеокарта. Це неможливо було перевірити без технічного втручання. Я їхав із цим пакетом, з купою деталей. Росіяни менi наказали: «Показуй, що там у тебе». А я сказав: «Хлопці, будь ласка, тільки болти не розсипте, я потім це не зберу, давайте сам покажу». Вони навіть сумку не перевіряли, тому що я настільки «задротом» виглядав»,
– пояснює Риженко.
Коли Костянтин дістався підконтрольної Україні території, його неприємно вразила поведінка людей.
«Я думав, що тут люди бігають, патрони підносять – хтось їх там клепає на верстаті. А я дивлюся, тут люди сидять у кафе, винце п’ють. Повітряна тривога, а вони такі: «Якось душно тут». І я: «А що тут відбувається взагалі? А ну швиденько, покваптесь, там люди у тортурних сидять, ви що?» Я поїхав із окупації на війну. У мене ні окупація не закінчилася, ні війна – у мене просто з’явилася можливість ефективно застосовувати свої можливості»,
– каже Костянтин Риженко.
Читайте також:
- Переселенці в Одесі: три показові історії;
- Як житель Херсонщини від «русского мира» втік ;
- Життя в окупації: Все українське стало «російським»;
- Українці в окупації : «у Херсоні ми не бачимо «хепі-енду».
Фото: скріншот з відео
