До війни Костянтин Риженко активно займався журналістикою розслідувань, викривав корупційні схеми місцевих політиків, але, за його словами, геополітика – не його тема. Однак у нього вдома тривожна валіза була і до війни, бо через свої розслідування чоловікові доводилося бути обережним і у мирний час.
На початку березня, коли Херсон окупували, Костянтин разом із іншими городянами почав займатися волонтерською діяльністю. Він допомагав людям діставати необхідні ліки, у тому числі тироксин, що майже закінчився в місті: волонтери привозили його в гуманітарний штаб обхідними шляхами.
«Багато людей було поранено, затримано, деяких убили при спробі створити «дорогу життя» і привезти ліки. Ми були якийсь час, як у блокадному Ленінграді»,
– згадує Риженко.
З перших днів війни Костянтин увійшов до Херсонського партизанського руху.
«Була частина людей, з якими ми спочатку, у перші дні окупації, зустрілися та проговорили багато моментів, створили сплячі групи партизанів. Хтось із них був активістом. Багато хто «прокинувся» сам по собі. Одні хлопці ще в перші дні, коли росіяни тільки заходили до міста, приїхали й кажуть: «Скинемо залізничний потяг магістраллю, спустимо його, щоб він лежав упоперек дороги, і оркам не можна було перекидати техніку». Інші зливали паливо з каністр, із цистерн. Під час окупації партизани вистежували, розстрілювали, цькували, підривали, «бавовну» робили»,
– розповідає Костянтин.
Риженко збирав інформацію для військових та партизанів, а також відстежував колаборантів. Він пояснює, за яких умов люди погоджувалися співпрацювати з ворогом:
«Деякі колаборанти довгий час отримували гроші від росії і не думали, що буде якийсь наступ та війна. Вони казали: Що потрібно? Ви нам даєте тисячу доларів, а ми тут розповідаємо щось про росію i скріпи». Вони навіть не сильно включалися до цієї теми. Прийшла методичка: «біолабораторії», «розподіл України». Вони такі: Чому б і ні? Вони не думали, а «русский мир» прийшов і змусив їх щось робити. ФСБ – це як чортеня на лівому плечі, який постійно знаходиться поруч і каже: «Хочеш, допоможу, а?» Ті, кого вдалося відстежити, мали різні історії: когось колись від хабара «відмазали», когось – від якоїсь ДТП, комусь допомогли обійняти посаду. Просто є професійні «ватники», які спочатку були «скріпними», з чітким душком «руського мiру», а є – міські божевільні, які за інших обставин не могли реалізувати себе в житті. У нас один колаборант – якийсь там язичник. Він навесні землю тр…ет, щоб родючість була. Йому хотілося якогось визнання суспільства. І тут прийшли росіяни і питають: «Що ти хочеш? Він у відповідь: «Я можу вам допомагати і землю тр…ть». А вони: «Ну ок, весна не скоро, а допомагай зараз»
Костянтин розповідає: у перші дні окупації російські військові мали наказ цивільні структури не чіпати, але коли на мітингах люди полізли на техніку, до міста зайшла Росгвардія «СОБР» – силовики, які безпосередньо працюють з населенням. І ось тоді у Херсоні розпочалися репресії.
«Багато моїх знайомих убили, багатьох забрали. І хлопці, які були партизанами, я знаю, що декого розстріляли – тих, з ким я працював»,
– каже Риженко.
Щоб не потрапити в полон, Костянтину доводилося маскуватися, міняти адреси проживання, ходити по підворіттях.
«У мене, як у шпигуна, було чотири паспорти – за ними я переміщався містом. У мене були заготовлені телефони із цифровими особистостями, які відповідають паспортам. На кожному телефоні я вводив певні пошукові запити і поводився так, як би поводився людина тієї професії, якою я представлявся. На той момент я вже наробив справ на кілька розстрілів, але мене встигли попередити, бо спочатку росіяни прийшли не на ту адресу, де я був. Мені дуже пощастило: я буквально за пару днів до цього з’їхав з адреси, за якою приходили»,
– згадує Костянтин.
Щоб виїхати з окупації, Костянтину довелося змінити зовнішність: перефарбувати волосся і одягнути кольорові лінзи. За легендою, Риженко виїжджав із Херсона для того, щоб відремонтувати ноутбук.
«У мене ніби згоріла відеокарта. Це неможливо було перевірити без технічного втручання. Я їхав із цим пакетом, з купою деталей. Росіяни менi наказали: «Показуй, що там у тебе». А я сказав: «Хлопці, будь ласка, тільки болти не розсипте, я потім це не зберу, давайте сам покажу». Вони навіть сумку не перевіряли, тому що я настільки «задротом» виглядав»,
– пояснює Риженко.
Коли Костянтин дістався підконтрольної Україні території, його неприємно вразила поведінка людей.
«Я думав, що тут люди бігають, патрони підносять – хтось їх там клепає на верстаті. А я дивлюся, тут люди сидять у кафе, винце п’ють. Повітряна тривога, а вони такі: «Якось душно тут». І я: «А що тут відбувається взагалі? А ну швиденько, покваптесь, там люди у тортурних сидять, ви що?» Я поїхав із окупації на війну. У мене ні окупація не закінчилася, ні війна – у мене просто з’явилася можливість ефективно застосовувати свої можливості»,
– каже Костянтин Риженко.
Читайте також:
- Переселенці в Одесі: три показові історії;
- Як житель Херсонщини від «русского мира» втік ;
- Життя в окупації: Все українське стало «російським»;
- Українці в окупації : «у Херсоні ми не бачимо «хепі-енду».
Фото: скріншот з відео
