Українська інтелігенція, книговидання, політичні діячі, одеська просвіта. Що ми знаємо про українську історію міста і як змінюється сучасна Одеса — за часів російської війни проти України? Чому в нас досі немає вулиць на честь полеглих героїв? На питання відповідали працівники Українського інституту нацпам’яті.
«Одеса завжди мала українську складову»
Сергій Гуцалюк. Керівник Південного відділу інституту національної пам’яті
— Наскільки Одеса українізувалася: змінилась і наповнилась українськими символами?
— Одеса завжди мала українську складову, — каже керівник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Сергій Гуцалюк. — Свого часу це було затерто, забуто, занедбано або заперечувалось. На даному етапі історії Одеса отримує вже нові українські символи, які виросли з нашої нинішньої боротьби за незалежність. Одеса була завжди складовою частиною України, вона давала вихід до моря. І це починаючи ще з часів Великого князівства Литовського — боротьба нашого народу за вихід до Чорного моря, боротьба з Османською імперією у складі Російської імперії. Потім боротьба проти політики Російської імперії за культурну автономію. І Одеса тут була на підросійській Україні на перших місцях. Одеська просвіта була потужніша за київську. Потім це обумовило те, що Одеса показала себе гарно під час перших визвольних змагань. В тому сенсі, що навіть мілітарні формування були створені завдяки просвітницькій роботі одеської української інтелігенції. Я маю на увазі Комарова, Шелухіна, Івана і Юрія Лип, Всеволода Змієнка, Євгена Чикаленка. Одеса завжди була українською. Так само як є складова Одеси єврейська чи грецька.
Одні з найперших книжок були видані в Одесі українською мовою ще в тридцятих роках вісімнадцятого століття в друкарні Фесенка (також там друкувалися гроші часів Української Народної Республіки).
Цікаво й те, що Одеса увійшла в чумацькі пісні. Територія Одеси була місцем бойової слави українського козацтва. Скільки разів штурмували на той час Османську фортецю Хаджибей? Села навколо Одеси були засновані українцями-козаками. Вони не хотіли йти на Кубань за вказівкою Катерини II. Вони йшли або на Дунай, не складаючи зброї, або лишалися тут, ставали нерубаями. До речі, це одна з версій назви села Нерубайське. До нас дійшли прізвища родин заможних козаків, які були власниками каменоломень, де добувалося каміння для розбудови міста на початку дев’ятнадцятого століття. Одна з родин похована на старовинному козацькому куяльницькому кладовищі-некрополі.
Та самі назви. Шкодова гора — бо не гора, а шкода, поки з’їдеш з неї, то декілька разів може віз поламатися. Наприклад, є вулиця Богдана Хмельницького, а її перетинає вулиця Запорізька. Вона ніколи не змінювала свою назву, бо була заснована родинами запорожців. В Одесі, зі всією її строкатістю й різноманітністю, відчутна печатка українства. Апологети російської версії походження Одеси не хочуть бачити і заперечують це.
— Чи подобається вам, як зараз змінюється Одеса?
— Процес іде з народу. Місцева влада все робить, аби законсервувати той стан речей, який є. Та під тиском громадськості, під тиском історичного процесу вона все-таки починає змінюватися, але це нешвидко. Одесити себе показали з 2014-го року дуже гарно і яскраво в цій боротьбі.
«Місцева влада опирається перейменуванню»
Олександр Городилов. Співробітник Українського інституту національної пам’яті
— Як сучасна Одеса змінюється за часів великої війни? Чи подобається вам її шлях?
— Не подобається однозначно. Або занадто повільно йде, або це зроблено як окозамилювання, — пояснює співробітник Українського інституту національної пам’яті Олександр Городилов. — Щодо пропозицій місцевої влади з перейменування: перше, що ми бачимо, — немає взагалі ніякого вибору. Коли називають нові райони, коли перейменовуються вулиці, ніхто не намагається відтворити масштабність людей.
Ми говорили про необхідність появи вулиці Чикаленка, оскільки таких постатей взагалі по Україні не знайти навіть. Тому що він не тільки меценат, — він політичний діяч, що скликав Центральну Раду. Де знайти людину, яка скликала Центральну Раду? Йому було запропоновано стати гетьманом, він відмовився. І ми цю вулицю кудись на Вільямса. Але і Вільямс їм уже не підходить. Хоча ця людина з Одеської області, з-під Подільська нинішнього. Він і вчився в Одесі, і виховувався тут, і українцем став. Став свідомим українцем хоч був з доволі політично аморфних людей.
І коли ми говоримо про Івана Липу: скільки було присвячено його імені праць? Ми на сьогодні маємо, що одна вулиця ділиться на отця і сина Лип. Це дуже масштабні фігури. Їх не можна поєднувати. Одеса має пишатися ними. Одеса не знає, хто такий Іван Луценко. Ми досі не вшанували комбрига 28-ї бригади. Як так? Як ми маємо людям, які зараз через військкомат чи добровольцями йдуть на війну, пояснити, що ви десь там дарма гинете, оскільки навіть героя, таку масштабну людину, не можна увічнити.
Ми маємо розуміти одну просту річ: влада чомусь опирається всьому цьому процесу. Але воно буде. Не буде тридцять п’ять ліній в Суворовському районі і так само на Таїрова. Не буде шістнадцять провулків Суворова. Не може такого бути. У нас або концепція, як в Америці: перша, друга, третя, четверта вулиця. Або увічнюємо імена і якісь історичні важливі процеси. Ми не можемо пояснити, на честь чого названа вулиця Князівська в центрі міста. Чому не можна назвати зрозуміло цю вулицю? Тож маємо бути відповідальними, враховуючи ті історичні процеси, які відбуваються навколо нас.
— Коли в Одесі з’являться вулиці на честь загиблих героїв?
— Пропозиції подані. Це всі люди з офіційним званням Героя України. Ми за те, щоб вшанувати людей, яких вже держава відзначила. Так само як і тих людей, які не мають нагород, але до війни були громадськими діячами. Нещодавно загинув активіст «Свободи» Олександр «Перун» Станков. Йому було трохи понад тридцять років. Все своє свідоме життя він займався тим, що стверджував Україну в Одесі. Те саме можна говорити про багато які інші фігури, що ми змушені зараз забути, оскільки в них немає державних нагород. Але вони віддали своє життя на війні.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Читайте також:
