За майже два роки повномасштабної війни ми витримали численні випробування і, здається, адаптувались до нової дійсності. Про те, що саме відбувається з психікою дорослих і дітей зараз, як знайти сенс життя й чи доречно дозволяти собі радіти, «Одеське життя» запитало клінічного психолога Одеського обласного медичного центру психічного здоров’я, психотерапевта Юлію Єрмакову.
Адаптувались, але не звикли
Повітряні тривоги, втрата відчуття контролю над власним життям, втрата домівок, близьких людей – це лише невелика частина того, з чим довелося зіткнутися українцям під час війни. Тож ми змінилися фізично, духовно і психологічно, проте змогли пристосуватися до нових умов життя.
Наша психіка виробила механізм адаптації, але це не означає, що ми звикли до війни — це неможливо. Просто до деяких стресових ситуацій у людей вимикається чутливість. Це необхідно, щоб зберегти свою цілісність і пережити поточні події. Проте варто розуміти, що такі процеси по-різному протікають у різних людей. Це також залежить від того, де саме проживає людина — близько від лінії фронту чи далеко в тилу. І тут важливо ретельніше прислухатися до себе, щоб зрозуміти, в який момент слід звернутися по допомогу, наприклад, до психолога і не залишатися сам на сам зі своїми переживаннями.
Такими дзвіночками можуть стати почуття безвиході, проблеми в спілкуванні, апатія, дратівливість, спалахи гніву, розлади сну, проблеми з харчуванням тощо. І тим більше думки про самогубство або поява залежності від алкоголю.
Психологічний стан дорослих і дітей
На початку війни люди приходили в кабінет психолога переважно зі страхами, панічними атаками, тривожністю. Зараз запити трохи змінились. З’явилися глибші питання: про сенс життя та власні ресурси. Родичі військовослужбовців запитують, як правильно підтримати близьку людину на передовій або після її повернення з зони бойових дій. Самі військові, а також переселенці і ті, хто пережив окупацію, приходять часто з тяжкими психічними розладами. Це розлади адаптації, тривожні депресивні розлади, посттравматичні стресові розлади. Такі випадки потребують супроводу психіатра.
Війна вплинула і на дітей. Незалежно від віку, вони чують розмови близьких, спілкуються з однолітками, і все це відображається на їхньому стані.
Діти до шести років реагуватимуть на поведінку батьків у стресових ситуаціях. Якщо дорослі вміють себе опанувати, то і дитина буде спокійною.
Щоб допомогти школярам, треба розмовляти з ними про війну. Вони мають знати про безпечні місця в будинку, алгоритм дій, якщо повітряна тривога застала поза домівкою.
У підлітків треба відслідковувати самопочуття. Їхня головна потреба — навчитись адаптації до зовнішніх обставин. Якщо батьки помітили тривожні чи депресивні прояви у підлітка, то варто звернутися до сімейного лікаря або психолога.
Діти — це батьківське дзеркало. Вони переживатимуть війну так, як і дорослі поруч.
Дозвіл на радість і турбота про себе
У перші місяці війни люди сприймали радість як щось заборонене, але зараз знову дозволяють собі радіти — це допомагає впоратися з тривогою, стресом та психологічно розвантажитися. Тому не треба позбавляти себе речей, які приносять задоволення.
Щоб уберегти здоров’я, треба не тільки дослухатися до себе, але й упорядкувати своє життя: налагодити режим сну, дотримуватись правильного харчування та бути фізично активним. Допомогти в цьому безоплатно можуть сімейні лікарі та психологи, які працюють у медзакладах, громадських організаціях та на гарячих лініях. Усі необхідні контакти можна знайти на сайті та у соцмережах Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?». Там само можна знайти і «Аптечку самодопомоги» із техніками опанування себе в різних кризових ситуаціях.
