Ключові моменти
- Євгена Ткача мобілізували попри серйозні проблеми зі здоров’ям та особливості розвитку.
- У підрозділі він отримав позивний «Плюсік» — за добрий характер і постійну веселу вдачу.
- «Плюсік» зник безвісти під час першого бойового завдання на Покровському напрямку; троє з п’яти бійців не повернулися.
- Родини зниклих воїнів уже рік шукають будь-яку інформацію, але стикаються з повною невизначеністю та шахраями.
Він був веселим, незважаючи ні на що
Валерія Бєлінська та її родина пережили справжнє пекло. Вони жили на Херсонщині, і з перших днів повномасштабного вторгнення опинилися у пастці окупації. Влітку 2022 року, ризикуючи життям, родині дивом вдалося вирватися на підконтрольну Україні територію – на Одещину, до Чорноморська.
– Мій молодший брат згодом став на захист України, а ось іншого – Женю, я відправила доглядати бабусю, яка пережила інсульт, – розповідає Валерія. – Він з дитинства мав серйозні проблеми із зором, а ще відставав у інтелектуальному розвитку. Ми не хотіли оформлювати інвалідність, щоб не позбавляти хлопця майбутнього. Женя завжди хапався за будь-яку роботу – був різноробочим, часто вантажником. Через це у нього почалися ще й проблеми зі спиною.
За словами Валерії, у жовтні 2024 року її брат Євген Ткач зник просто з вулиці – його «бусифікували».
– Три дні ми не знали, де він. Шукали, дзвонили, але телефон у Жені одразу відібрали. Незабаром він сам вийшов на зв’язок і повідомив, що мобілізований і знаходиться у Рівному. Я не можу уявити, як медична комісія взагалі могла визнати його придатним з такими проблемами зі здоров’ям? Невже вони не побачили особливостей його розвитку? У величезних окулярах, маленький, худенький – у свої 29 років він важив усього 53 кілограми. Але Женя, напевно, щоб не засмучувати мене, сказав, що його призначили кухарем, що він із цим впорається.
Пізніше я дізналася страшну правду: він опинився у новоствореному бойовому підрозділі, що кинули на Покровський напрямок, де точилися найзапекліші, криваві бої. Мій братик зник безвісти 27 грудня 2024 року під час першого ж бойового завдання. Групу з п’яти людей відправили на позицію, яку атакували екіпіровані та озброєні супротивники. Про це я дізналась особисто від двох хлопців з групи, яких вдалося евакуювати. А мій брат і ще двоє його побратимів не повернулися…
Побратими, які вижили, розповіли єдине світле: у Жені був позивний «Плюсік», бо він, незважаючи ні на що, був завжди веселим.
Читайте також: Як родини безвісти зниклих шукають своїх рідних: три історії з Одещини та поради фахівців
Самі, і «під прицілом» шахраїв
Валерія розповідає, що родичі воїнів, які зникли безвісти в той страшний час під Покровськом, створили групу у Viber, там чотириста осіб. Разом намагаються дізнатися правду.
– Майже рік ми благаємо про хоч якусь інформацію. За цей час із чотирьохсот людей лише двоє отримали тіла своїх рідних і змогли їх із належною шаною поховати. Всі інші живуть у повному, виснажливому невіданні, – каже жінка.
Учасники групи відчайдушно пишуть в усі інстанції: до Координаційного штабу, до Кирила Буданова, до Ірини Верещук та багатьох інших високопосадовців.
Але, за її словми, жодної інформації про долю своїх рідних вони не отримали:
– У мене тяжке враження: зниклими безвісти не цікавиться ніхто, крім їхніх змучених рідних. А ще цинічних шахраїв.
Валерія пояснює: щойно близькі зниклого безвісти викладають фото – одразу отримають велику кількість дзвінків від невідомих, які вимагають гроші за «інформацію».
Родини вже навчені гірким досвідом і не реагують, але, живучи з таким болем, відчувати себе ще й під прицілом шахраїв – це жахливо.
Наразі Валерія Бєлінська живе у місті Рені. Вона стала учасницею першої акції «Наші ще не вдома», щоб разом з іншими сім’ями зниклих та полонених повернути рідних.
Читайте також:
- У дівчини з Болграду загинув чоловік: як каміння повернуло її до життя
- Загинули під Покровськом і Бахмутом: мешканці Рені вшанували пам’ять трьох земляків
На анонсному фото – Валерія Белінська, сестра зниклого безвісти Євгена Ткача з позивним “Плюсик”.
