Чому Мазепа рулить: Як подолати «шароварщину» в одеській освіті

Нерідко від школярів доводиться чути, що їм не цікаво вчити українську мову та історію. Як прищепити молоді зацікавленість українською культурою, популяризувати українську мову та зробити уроки сучасними я цікавими, в інтерв'ю нашому кореспонденту розповіла голова громадської організації “Не будь байдужим” Оксана Левкова, яка нещодавно відвідала Одесу.

— Чим займається громадська організація "Не будь байдужим"?

— Наша організація системно працює задля знищення шароварщини на рівні окремого українця та цілої держави. Рух не є політичним, він нікого не рекламує, активістами є музиканти, письменники, спортсмени, модельєри, журналісти. Ми ставимо на меті подолати негативні стереотипи щодо "колгоспності" української мови, маргінальності української історії та неповноцінності української культури.

— Що ви маєте на увазі під словом "шароварщина"? Чому з нею потрібно боротися?

— Перш за все ми працюємо зі школярами і студентами, аби вони зрозуміли, що українська культура — це не лише шаровари, що відстале, нецікаве і нікому не потрібне, щось, що нав'язують у школі, але те, що не зачіпає їх інтересів. А тому, відповідно, і нема жодного зацікавлення у вивченні української історії, літератури, мови.

— Чи проводилися вже в Одесі заходи для молоді?

— Так, звісно. У 2007 році, наприклад, в Одесі відбулася перша рок-вечірка “Ремікс-482”. У дискотеці взяли участь “Танок на Майдані Конго”, “Бумбокс”, “Тартак” та діджей VovaZiLvova. Суть дискотеки полягала в тому, що звучали винятково українські пісні. Спочатку одесити, які прийшли до клубу, дивилися на все з невеликою іронією, чекали, що воно буде. А потім вечірка тривала до п'ятої ранку. Було насправді дуже круто. Коли ми називали вечірку “482”, то мали на увазі код українських товарів. А одесит нам сказали: “Та це ж телефонний код нашого міста”. От що то значить — одесити!

— Ви часто зустрічаєтеся з учителями, розповсюджуєте для них літературу, диски з фільмами, які можуть їм стати у пригоді. З якими проблемами частіше стикаються одеські вчителі?

— Вчителі кажуть, що вимушені працювати за старими підручниками і програмами. Вірніше, так: книги нові, але суть їх — страшенно застаріла. Мої співрозмовники розповідають, що досі немає жодної збірки сценаріїв учнівських свят, які були б сучасними, цікавими для дітей. Ні, знову: “мова солов'їна”, “вишитий рушник”, страждання і сльози, панщина і неволя. Таке враження, що нічого героїчного у нашій історії не було, а окрім панщини і мальовничих хат під солом'яними стріхами розповісти дітям нема про що. І їм просто нудно. Звісно, ті вчителі, які кладуть все своє життя на подолання цієї ситуації, пишуть сценарії самі, купують книжки, їздять на семінари, — все за свій кошти. Але ж ми розуміємо, що на одному ентузіазмі лічених людей проблема не вирішиться. Ще одна болюча проблема, про яку розповіли мені одесити нещодавно. Приходить недавно в одну зі шкіл методист із відділу освіти перевірити поурочні плани на наступний навчальний рік. У вчительки все — на комп'ютері, як це і має бути.

Запропонувала методисту зберегти всю інформацію на її флешку. А у відповідь почула: “Яка ще флешка? Мені все потрібно на папері. Не треба тут нових порядків заводити”. Можу лише уявити, що тоді відбувається у сільських школах… Та що там говорити: коли наші академіки чули від нас: “Мазепа рулить”, — вони не могли приховати свого роздратування.

— Якщо ми вже заговорили про академіків, то чи не здається вам, що українська мова лишається також академічною? Нею здебільшого або не говорять, або говорять рафіновано, ідеально. Хоча б взяти за приклад спілкування в Інтернеті. Фактично український сленг відсутній, молодь послуговується російським.

— Саме так і є. У нас нема масової культури. Вона або класична, або російська. Чимало вчених переконані, що нам не потрібна масова культура, а лише Тарас Шевченко і Панас Мирний. Але це не так. Нема такого народу, у якого не було б запиту на масову культуру. ОТ, наприклад, відомий факт: навіть на Львівщині водії маршруток обожнюють слухати російський шансон. Чому? А все просто: не всі слухатимуть Баха чи “Океан Ельзи”. Є запит на “блатняк”, а його українського варіанту немає — от і слухають, що є. Щодо інтернет-сленгу, то він необхідний, але створити його мають самі користувачі. Експериментуйте з мовою, не бійтеся, вона не має бути недоторканною.

— Чи плануєте якісь цікаві заходи в Одесі найближчим часом?

— Не хочу загадувати наперед, але плани є. Ми б хотіли провести в Одесі за допомогою місцевих істориків та звичайних ентузіастів історичну реконструкцію якоїсь важливої для Одеси події. Це має бути цікавий захід для всіх. Підготуємо декілька проектів і запропонуємо облдержадміністрації. Сподіваємося, кошти знайдуться.

"Іноді патріотичне виховання набуває незрозумілих форм"

Мама другокласника однієї зі шкіл Приморського району Одеси Ольга Волкова:

— Я не маю нічого проти патріотичного виховання школярів. Але те, яких форм воно іноді набуває, просто жахає і наводить на прикрі роздуми. Від такого виховання мені, швидше за все, хочеться свою дитину убезпечити. Наприклад, вірші. Якось синові в школі дали вивчити кілька чотиривіршів начебто патріотичного змісту. Про нескорену Україну, що піднялася з колін, умиту кров'ю і слізьми, а тепер з гордо піднятою головою йде кудись у світле європейське майбутнє. Нічого не маю проти суті, але форма… Це було вульгарно і гидко. Я сказала синові, що він не буде це вчити, не пояснюючи причин. Враження було таке, ніби хтось не надто талановитий з адміністрації школи вирішив відзначитися і самотужки скласти такого віршика.

Своя думка: Хто відповідає за патріотичне виховання?

ЮРІЙ ДЕМЕДЮК, учитель історії у навчально-виховному комплексі “Хабад”. На думку вчителя, існування “шароварщини” у школах можна досить швидко усунути за бажання, допомагаючи викладачам освітніми матеріалами та проводячи курси перекваліфікації.

— Я викладаю всесвітню історію та історію України у приватній єврейській школі. І мушу сказати, що в роботі у мене немає проблем з тим, аби прищеплювати дітям патріотизм та любов до України. Це цілком можна зробити, навіть якщо діти не є етнічними українцями. Що стосується того, що у школах відсутні якісні збірники сценаріїв та різних позакласних заходів, то очевидно, що за бажання вчитель і сам може провести для учнів гарний захід, який буде для них цікавим, сучасним та зможе ефективно популяризувати українську культуру. Звісно, якщо він мотивований це зробити.

Окрім того, я вважаю, що наші вчителі є заручниками системи освіти, яка потребує реформ. Можливо, нашим учителям потрібно проходити перекваліфікацію, тим більше, що спеціалісти є, які могли б підготувати їм у цьому напрямку. Є цікаві матеріали, є енергійні, молоді, сучасно мислячі педагоги. Ресурси є, потрібно бажання.

Крім того, було б бажано, щоб у школах була одна відповідальна за патріотичне виховання людина, яка справді робила б це для дітей цікаво, сучасно, без стереотипів. Бо дітей потрібно зацікавлювати чимось сучасним, аби вони могли пишатися своєю країною. А якщо відповідальних за це немає, то й робота від того не є системною.

Я нещодавно був у Ренійському районі, спілкувався з директором однієї зі шкіл, де навчаються болгарські діти. І цікаво, що народи, які проживають в Одеській області, не відчувають себе чимось окремим від України, зовсім ні. Вони вважають себе часткою нашої держави. Тож треба робити так, аби діти знали і свою рідну мову, і українську, аби розвиток освіти йшов саме у цьому напрямку.

Евгения Генова