Перші кроки соборності за часів середньовіччя
Справжнім роком заснування Одеси прийнято вважати 1415 рік. Стара назва міста – Коцюбіїв – вперше згадується в хроніках польського вченого Яна Длугоша, як королівський порт на Чорному морі. В документі, що зберігся, йдеться про укладену в галицькому місті Снятині угоду про допомогу короля Владислава II Ягайла християнському Константинополю, який переживав голод через загрозу ісламського поневолення. Зерно з української Галичини та Поділля мало бути доставлено через Одесу до Нового Риму. Тоді ланцюг чумацьких волів став економічною артерією, що поєднала різні українські регіони в єдину систему. Так наше місто виступило одним з інтегральних центрів соборної та великої України.
Товариство «Просвіта» і український клуб одеситів
У XIX столітті в Одесі активно почала проявлятися українська позиція. У цей час по обидва боки Дніпра розгортався рух відродження нації, культури та соборності України. Саме тоді вперше прозвучало гасло: «Від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу». Національний рух проявлявся у створенні таємних організацій, політичних партій і культурних подій. Наприклад, в 1876 році було створено одеську «Громаду», яка активно популяризувала українську культуру та літературу. Її головою був одесит та історик запорізького козацтва Леонід Смоленський.
На початку XX століття Одеса стала центром активного національного життя українців. Так, у 1905 році в місті створили перше в Наддніпрянській Україні товариство «Просвіта», яке об’єднало понад 500 членів. В Одесі раніше, ніж у Києві, почали організовувати українські лекції, театральні постанови і друкувати книги. У товаристві брали участь видатні діячі національного відродження – Михайло Комаров, Іван Луценко та Сергій Шелухін.
Коли товариство «Просвіта» було закрито, в 1910 році, ідею продовжив «Одеський український клуб», учасники якого також виступали за національне відродження. Таким чином Одеса (четверте за значенням місто Російської імперії!) стала осередком популяризації української ідентичності того часу.
Бій гайдамаків, перші українські гроші та визнання УНР
Одеса залишалася ключовим містом у період революції та формування Української Народної Республіки (УНР) з 1917 по 1922 роки. У нашому місті до 1922 року в друкарні Фесенка виготовляли перші гроші незалежної України – карбованці УНР.
Не менш важливою подією того часу стало повстання Гайдамацького полку проти більшовиків у грудні 1917 року. Бої тривали кілька днів: загинуло 180 осіб, понад 350 зазнали поранення, з яких близько 70 – мирні мешканці. На Куликовому полі досі зберігаються братські могили борців за незалежність, зокрема гайдамаків і юнкерів. Цей історичний спротив нагадує іншу, не менш трагічну подію, яка сталася 2 травня 2014 року. Тоді й тепер одесити стверджували свою українську ідентичність.
У 1918 році, після звільнення Одеси від більшовиків і укладення Берестейського мирного договору, наше місто стало одним із центрів, де Симон Петлюра вів переговори з представниками Антанти. Він домовлявся про визнання УНР і забезпечення територіальної цілісності.
Відомі міністри УНР та громадські діячі з Одеси
А ви знали, що кілька міністрів УНР були родом з Одеси або тісно з нею пов’язані? Вони зробили значний внесок у формування українського уряду і соборності всього народу.
- Іван Луценко – лікар, громадський діяч, один із засновників Одеської «Просвіти». Був членом Центральної Ради, а згодом виконував обов’язки військового лікаря в уряді УНР.
- Сергій Шелухін – юрист і дипломат, був міністром судових справ УНР, учасник переговорів щодо міжнародного визнання УНР.
- Євген Чикаленко – меценат і видавець, який скликав і фінансово підтримував діяльність Центральної Ради та українські видання, впливав на формування УНР.
- Всеволод Змієнко – військовий діяч, генерал-хорунжий армії УНР, керівник штабу Гайдамацької дивізії в Одесі.
- Володимир Чехівський – брав активну участь у діяльності Української громади і товариства «Просвіта», голова Ради міністрів і міністр закордонних справ УНР, у січні 1919 року ухвалив закони про державну мову – українську.
Одеса як центр дисидентського руху
Навіть у повоєнні роки Одеса стала осередком боротьби за українську культуру, мову та незалежність. Одеська інтелігенція сприяла утворенню Української Гельсінської групи у 1976 році – першої легальної правозахисної організації в Українській РСР, яка розпочала шлях до незалежності та становлення демократії. Тоді багато одеситів стали символами незламності того часу, серед них значну роль відіграли:
- Святослав Караванський – мовознавець і дисидент, який за свої переконання провів 31 рік у радянських таборах. Він брав участь у діяльності похідних груп ОУН, за часів румунської окупації відкрив у Одесі книгарню «Основа», яка стала осередком підпільного українського руху.
- Ніна Строката – українська дисидентка, мікробіологиня, співзасновниця Української Гельсінської групи. Авторка 23 наукових праць, активна правозахисниця, також була ув’язнена і перебувала у таборі суворого режиму.
- Ганна Михайленко – українська перекладачка, громадська діячка, брала участь у правозахисному русі, за що була ув’язнена радянською владою
У 2024 році, в рамках деколонізації, центральні вулиці Одеси отримали назви на честь цих та інших одеситів і видатних українських діячів.
Національне пробудження в Одесі на початку 90-х
У 1990 році, за рік до того, як Україна здобула незалежність, нашою країною пройшла масштабна акція «Живий ланцюг» від Києва до Львова. В ній взяв участь понад мільйон українців. Але є свідчення, що в цей же період над Одеським оперним театром вперше підняли український прапор червоного та чорного кольорів. Звісно, подія мала резонанс, адже при владі ще був Радянський союз.
Сьогодні Одеса є прикладом єдності та підтримки українців під час повномасштабної війни з Росією. Місцеві активно допомагають Збройним силам України і тим, хто постраждав через війну. В Одесі активно займаються декомунізацією, відроджують українську мову і культуру. Невже для російської пропаганди це не є доказом того, що Одеса – незламне українське місто?
Читайте також:
