Ключові моменти:
- Один із перших одеських хабарів допоміг відновити фінансування міського порту
- В Одесі витрачали величезні кошти на італійську вулканічну лаву для мощення вулиць
- Бельгійська компанія отримала контроль над міським трамваєм завдяки підкупу чиновників.
- Територію санаторію «Біла квітка» забудували, попри протести громади
Історія Одеси зберігає не лише легенди про підприємливих купців та успішний порт, а й чимало прикладів корупції, які впливали на розвиток міста протягом понад двох століть. Новий випуск на YouTube-каналі «Одеського життя» присвячений саме цій маловідомій стороні одеської історії. Авторка та ведуча проєкту, дослідниця історії Одеси Олена Кудряшова, проаналізувала документи, архівні матеріали та роботи відомих одеських краєзнавців.
Під час підготовки сюжету були використані дослідження Анатолія Дроздовського, Олега Губаря, Едуарда Ратушняка, матеріали Одеської митниці, а також журналістські розслідування «Одеського життя», зокрема щодо використання комунальної землі в Одесі. Окремі епізоди ґрунтуються на історичних документах, що висвітлюють розвиток порту, транспортної інфраструктури, міського самоврядування та земельних відносин у різні періоди існування міста.
Перші одеські хабарі: від екзотичних фруктів до італійської лави
У матеріалі ви дізнаєтеся:
- Чому італійська лава стала найдорожчим відкатом Одеси?
- Як постраждав від корупції навіть Федір Шаляпін?
- Заради чого бельгійці купили всю Одеську думу?
- Як можна вкрасти гектари землі біля моря і зробити це абсолютно законно?
1796 рік. На престол сів Павло Перший, який терпіти не міг проєкти своєї матері – Катерини Другої, тому він одразу скасував фінансування Одеського порту. Місто опинилось на межі катастрофи.
Тоді одеський магістрат дізнався про слабкість імператора до екзотичних фруктів, викупив три тисячі найкращих грецьких апельсинів та посеред зими відправив до Петербурга як подарунок. І цей фруктовий хабар завдяки дипломатичному таланту голови митниці Михайла Кир’якова спрацював ідеально!
Задоволений Павло не лише відновив будівництво порту, а й видав місту гігантський кредит – 250 тисяч рублів.
Одесити обожнюють цю історію і навіть поставили пам’ятник тому самому апельсину, який врятував порт. Хоча дехто стверджує, що саме з цього й почалася одеська корупція.
Але що там якийсь бронзовий пам’ятник фрукту! У самому серці Одеси, прямо під ногами, лежить справжній монумент корупції.
У ті часи Одеса стрімко росла, і вулиці треба було терміново рятувати від осіннього болота та літнього пилу. Логічно було б використати місцевий камінь – південноукраїнський граніт, пісковик чи ракушняк. Але одеські чиновники обрали шлях максимального відкату та замовили екзотичну вулканічну лаву не аби де, а з-під італійського Везувію!
Для інспекторів зі столиці вигадали геніальну відмазку: італійські кораблі йдуть до нас за зерном порожніми, а баластом для стійкості у морі нібито слугують шматки неаполітанської лави, які місто купує за символічні гроші. Але документи свідчать, що це обходилося міській скарбниці в астрономічні суми. Так одеська бруківка стала найдорожчим доказом грандіозного розпилу муніципальних коштів.
Війна на продаж: інтендантський пісок та медична мафія
Під час Кримської війни Інтендантське відомство перетворилося на справжній мафіозний клан. Великі одеські підрядники вигравали державні тендери виключно через систему відкатів вищому генералітету. Цей епізод увійшов в історію як справа про інтендантський пісок.
Щоб штучно збільшити вагу вантажів, підприємці підмішували у борошно крейду, гіпс та дрібний білий пісок, а артилерійський порох розбавляли вугільним пилом або просіяною землею. Наслідки були катастрофічними. Російська артилерія під Севастополем масово давала осічки. А тисячі солдатів гинули від епідемій та виснаження, бо харчувалися сухарями з крейдою.
Але найцинічнішим проявом стала діяльність шпитальної мафії. В Одесу масово везли важкопоранених солдатів. Але матраци, ковдри, ліки, хлороформ для анестезії, свіже м’ясо та вино для поранених продавалися на Привозі. А солдати лежали на голих дошках у холодних палатах.
Головними організаторами чорного ринку були самі начальники постачання та головні лікарі шпиталів. Вони списували максимум пайків та ліків на мертвих душ. Коли до Одеси для порятунку ситуації прибув видатний хірург Микола Пирогов, він був просто шокований.
Зрозумівши масштаб корупції, Пирогов залучив до роботи сестер милосердя. Ці жінки цілодобово чергували на кухнях, особисто зважували кожен шматок м’яса, контролювали видачу ліків і замикали медичні склади на власні замки.
Читайте також: Район-привид Одеси: куди зникли легендарні Млини та чому там текли ріки коньяку (відео)
Як бельгійці Одеську думу купили
Наприкінці ХІХ століття передові європейські міста почали переходити на електричні трамваї. А по Одесі продовжувала їздити конка – повільні та брудні трамваї на кінній тязі.
Ексклюзивним правом на перевезення трамваєм володіло бельгійське акціонерне товариство, яке не хотіло витрачати свої капітали на будівництво електростанцій чи закупівлю нових вагонів.
Суспільний тиск таки змусив міську думу оголосити міжнародний тендер на будівництво електричного трамвая. Але бельгійці вдалися до безпрецедентного підкупу місцевих депутатів. Хабарі роздавали величезними сумами готівки, пакетами акцій самого бельгійського товариства та навіть обіцянками «теплих посад» для родичів депутатів.
Зрештою бельгійці нахабно викинули з тендеру місцевих конкурентів і підприємців з Німеччини та США. А місто втратило право достроково викупити підприємство. Тарифи на проїзд були штучно завищені, і мерія взагалі не могла їх контролювати. Ба більше, компанія будувала лінії лише там, де їй було максимально вигідно – у центрі та до курортної зони в Аркадію.
Рекетири та мистецтво: як заробляли в опері та мерії
Одеська корупція проникла навіть у високе мистецтво. На межі століть Одеський міський театр перебував під контролем перекупників квитків та професійних клакерів. Це такі люди, які за гроші створювали штучні овації або зривали вистави.
Касири театру працювали у змові з баришниками. У день очікуваної прем’єри в офіційних касах було неможливо придбати жодного квитка, зате на сходах театру їх відкрито продавали втридорога.
І ось до Одеси приїхав всесвітньо відомий Федір Шаляпін. Цього разу ватажки клакерів відразу висунули йому прейскурант за успіх вистави. Шаляпін обурився таким нахабством і виставив рекетирів за двері.
У відповідь мафія організувала показовий зрив його вистави. Тоді співак перервав виступ і звернувся зі сцени прямо до публіки, звинувативши поліцію у бездіяльності та потуранні мафії.
Але що там театральна мафія, коли головним рекетиром міста стає сам мер!
Знайомтеся – Іван Толмачов, одеський градоначальник з 1907 по 1911 рік. Толмачов відкрито взяв під крило правих радикалів із так званого «Союза русского народа». Ці загони бойовиків заходили в контори на Дерибасівській та Рішельєвській та вимагали від комерсантів «внески на патріотичні потреби».
Якщо ті відмовлялися платити данину, наступного дня до них приходила поліція з обшуком. Зібрані тисячі рублів ділили між верхівкою союзу та канцелярією мера.
Також Толмачов шантажував головного інженера Одеси Михайла Брайкевича, який курирував інфраструктурні проєкти. Мер просто блокував затвердження кошторисів на міське будівництво, поки підряди не діставалися потрібним йому ділкам.
Ось так працював адміністративний ресурс сто років тому! Нічого не нагадує?
Читайте також: Одеський «Бермудський трикутник». Куди зникають літаки та що бачили давні греки?
Вкрадена одеська земля
У наш час головним ресурсом міста стала сама земля. Історія туберкульозного санаторію «Біла квітка» – це просто еталон жадібності та цинізму.
1911 року Софія Вітте створила товариство для боротьби з туберкульозом. По всьому місту дівчата збирали пожертви буквально по копійці. На ці кошти на дорозі до Люстдорфа – сучасної Чорноморки купили понад шість гектарів землі та збудували санаторій. Він пережив імперію, вистояв у радянські часи та став чудовою, потужною оздоровницею.
Але настала незалежність, а з нею – часи «великого дерибану» міської землі. Спочатку в 1994 році мер Едуард Гурвіц ліквідував санаторій «у зв’язку з наміром міської влади розмістити на його території туберкульозну лікарню №1».
Зрозуміло, що цього не сталося. Потім наступний мер Руслан Боделан обіцяв збудувати там дитячий комплекс і міні-зоопарк. А 2005 року, коли Гурвіц повернувся в крісло мера, цільове призначення цієї землі змінили під малоповерхову забудову.
Громадськість була обурена, батьки учнів шести сусідніх шкіл благали зберегти єдиний парк у густонаселеному Київському районі. Але це все не допомогло!
Ось так місто назавжди втратило унікальний парк з віковими деревами та отримало закрите, напівпорожнє котеджне містечко для обраних.
Минають століття, змінюються епохи, царі, генсеки та мери, а механізми тіньових надприбутків в Одесі залишаються незмінними. Змінюється лише товар – від бруківки до безцінних гектарів біля самого Чорного моря.
Корупція не тільки не зникла ближче до сучасності, а навпаки розквітла в Одесі ще більше. Читайте розслідування нашого видання «Оренда комунальної землі «по-одеськи».
Ще відео «Одеського життя» та статті за ними:
