Хоча в Одеській області є чимало річок та озер, забезпечення регіону якісною прісною водою стає дедалі актуальнішим. Проблему загострюють глобальне потепління, бездумне використання водних ресурсів, а сьогодні — ще й війна. Про екологію водойм Одещини, проєкти їхнього відновлення та використання водних ресурсів «Одеське життя» розмовляло з фахівцями Одеського державного екологічного університету.
Замість річок — ставки
В Одеській області, згідно з даними Плану управління річковим басейном (ПУРБ), розташовано 197 водних об’єктів. 30% з них істотно перетворені діяльністю людини — спорудженням дамб, випрямленням русла.
За словами завідувачки кафедри гідроекології та водних досліджень ОДКЕУ, професорки Наталії Лободи, особливо багато на Одещині штучних водойм — зведених санкціоновано і не санкціоновано маленьких ставків і водосховищ. Їх використовують для риборозведення та сільськогосподарських потреб.
На заповнення таких водойм може піти весь стік малої або середньої річки, який формується, головним чином, навесні. Оскільки взимку в Причорномор’ї останніми роками сніг практично не випадає, навесні не буває високих водопіль — як це відбувалося раніше. У результаті — стік річок зменшується. Скорочується приплив їхніх вод у лимани, і вони починають міліти, висихати, підвищується їхня мінералізація.
Морські вливання — захід тимчасовий
Якщо це лимани з високим ступенем мінералізації — такі, як Куяльник, то починається випадання солей з ропи — насиченої солями води — на дно.
Нижня, сприятлива для лікувальних цілей межа солоності води лиману, становить 128 ‰ (проміле), верхня — 200 ‰. А за солоності понад 250 ‰ всі організми, які мешкають у солоній ропі, гинуть, і утворення лікувальної грязі припиняється.
Сотні років тому чумаки перетворили Куяльник на найбільший соляний промисел Східної Європи. Але сьогодні вживати в їжу куяльницьку сіль гідроеколог не рекомендує. Адже в зимовий сезон у лиман перекидають воду з моря — якщо її температура не перевищує 8 ℃. А Одеська затока досить забруднена.
— Перекидання морської води в лиман не можна проводити постійно. Морські води також містять солі, які поступово відкладаються на дні Куяльника, — зазначає професор. — Необхідно, щоб джерело поповнення лиману було прісноводним. Тобто — потрібно забезпечити вільне надходження стоку річки Великий Куяльник, що живила його. А для цього необхідно облаштувати шлюзами або ліквідувати незаконні ставки і дамби, розчистити спрямлене русло річки або відновити колишнє.
На шляху в напівпустелю
Безумовно, впливає на водойми Одещини і процес глобального потепління. Що ближче до півдня — то клімат стає дедалі посушливішим. І із зони недостатнього зволоження Одеська область поступово переходить у зону напівпустель.
— Підвищення температур повітря і в зимовий, і в літній сезони зумовлює збільшення випаровування з поверхні суходолу та з водної поверхні, що сприяє зменшенню запасів вологи в сніговому покриві перед початком весняної повені. У результаті відбувається зниження стоку річок із подальшим обмілінням водойм. Щоправда, на повноводність великих річок — Дунай, Південний Буг, Дністер — поки що кліматичні зміни впливають незначно, — зазначає Наталя Лобода. — А от стік середніх і малих річок значно зменшується.
До того ж, і екологічний стан водойм залишає бажати кращого.
Здавалося б, на Одещині активні військові дії не ведуться. Проте — залишки ракетного і будь-яких інших видів палива, токсичні хімічні забруднення на місцях згарищ розбомблених підприємств, потрапляючи на поверхню землі, або безпосередньо змиваються у водойми, або просочуються в підземні водоносні горизонти.
Разом з тим, на півдні одеської області люди, в основному, користуються водою з артезіанських свердловин. Її якість і до війни не завжди відповідала нормативам. У Татарбунарському районі, наприклад, розташованому поруч із морем і солоними лиманами, вода у свердловинах не просто не годиться для пиття — вона непридатна навіть для технічних потреб.
І знову про неочищені скиди
— Дуже поширене забруднення водойм сполуками азоту та фосфору. Зумовлене воно скидами неочищених або погано очищених комунально-побутових вод, — розповідає Наталія Степанівна. — Нітрогени є живленням для водоростей. Вони починають бурхливо розвиватися у водоймі — особливо мілководній, добре прогрітій. Водорості інтенсивно використовують кисень — у результаті починається порушення умов життя, ланцюжка розвитку водних організмів. Вода стає каламутною, неприємно пахне. Як наслідок — можуть бути замори риб і, взагалі, така вода не придатна для використання. Це явище відбувається у нас, практично, на всіх водоймах. Крім Куяльника — там вода дуже солона. А найчистішим лиманом залишається Тилігульський — за рахунок того, що він дуже глибокий.
А ось на Хаджибеї замори риб і креветки стають останніми роками сезонним явищем. Води лиману забруднені викидами стічних вод. Саме там розташована Станція біологічного очищення «Північна», яку обслуговує «Інфоксводоканал».
До того ж, з літа минулого року відзначається різке зниження в лимані рівня води. А подекуди навіть пересихання — від берега до берега.
Винуватцями обміління — окрім кліматичних змін — екологи називають відсутність надходження води з водозбірного басейну річки Свинячої та обмежений водообмін між частинами лиману. Для усунення останньої причини необхідно розчистити русла біля гідротехнічних споруд. Щоправда, коли це буде зроблено, поки невідомо.
Трагедія озера Сасик
За даними ПУРБ, 50% водойм Одеської області мають ризик «недосягнення хорошого екологічного стану». Зокрема, він зафіксований для Сасиського водосховища — колишнього лиману, річок Малий і Великий Куяльник, практично, всіх річок межиріччя Дунай-Дністер.
Кожна водойма, звісно, має свої особливості. Але проблеми, в більшості, схожі.
— Це особливості місцевого підземного припливу у водні об’єкти — маловодність плюс дуже мінералізовані джерела, які їх наповнюють, — каже гідроеколог Ярослав Яров. — Тому без регулярного промивання безпечно використовувати річки та водойми, на яких вони створені, для зрошення не можна. Характерний приклад — озеро Сасик.
У 80-х роках посушливі землі Південної Бессарабії вирішили зрошувати за допомогою вод Дунаю. А головним водосховищем прісної дунайської води мав стати лиман Сасик. Після відокремлення дамбою від моря він був перетворений на озеро. Солону воду Сасика просто взялися перекачувати в море. Але повністю це робити не вдалося. Насосні станції в певний момент просто перестали справлятися з кількістю солоної води, що надходила до Сасика з підземних джерел. Тоді вирішили кілька разів «промити» Сасик прісною водою. Щоб погасити солоність, її розбавляли фторогіпсом і сірчаною кислотою. Передбачалося, що від цього сіль випадатиме в осад. Але і це не дало результату.
— Поливали рік-два і вбили всі поля сіллю. Не врахували донні відкладення і косу, яка не забезпечувала ізоляцію морської води, не врахували вітрову циркуляцію, — зазначає Ярослав Яров. — Колись там була водойма, куди заходила кефаль на нагул, рекреація. Зараз там вода цвіте, і навіть випаровування канцерогенні — синьо-зелені водорості, які розмножуються. Уже років 30 стоїть питання про те, щоб повернути цю замкнену водойму в якість відкритого лиману. Але, на жаль, поки що «віз і нині там».
Майбутнє — за «розумним» зрошенням
Унаслідок воєнних дій виявилися замінованими сільськогосподарські поля в Херсонській і Миколаївській областях. Зруйновано зрошувальні системи. Одеська область залишилася єдиною в Причорномор’ї, здатною повноцінно постачати сільськогосподарську продукцію для країни. Але для цього необхідно відновити зрошення.
— У нас проблема в тому, що Нижньодністровська зрошувальна система — остання, яка ще в робочому стані, — каже Ярослав Яров. — У системах від Дунаю — там їх багато було — зараз у багатьох випадках навіть труби поржавіли. Робляться зусилля їх запустити.
До того ж, процесом зрошення необхідно ретельно керувати — щоб не відбувалося засолення ґрунтів, добрива подавалися в належній кількості, переконана Наталя Лобода.
— На одній із нарад, присвяченій зрошенню, було представлено сучасну автоматизовану систему управління зрошенням. Там є датчики, які встановлюються на полях і показують, коли потрібно поливати, коли вносити добрива, — розповідає гідроеколог. — Навіть дрони можуть використовуватися для того, щоб контролювати стан сільськогосподарських земель.
— Свого часу на Одещині й рис вирощували дунайський. А зараз фермери з Ізмаїла, Кілії активно вкладаються у виробництво томатного соку, помідорів, кавунів. Бо розуміють — буде попит. Зрошення, рекреація, рибне господарство — за хорошого підходу можуть давати гарний прибуток, — переконаний Ярослав Яров.
