Розмови про демографію у багатьох сьогодні викликають глухе роздратування: «Не час зараз! Після перемоги підрахуємося». Однак демографи наполягають, що підраховуватися треба було ще вчора. Адже від кількості та якості населення залежить буквально все — від можливості перемогти до інтересу до нас тих самих іноземних інвесторів, яких ми так чекаємо в Україні після війни.
То скільки нас?
Точних даних про кількість населення в Україні сьогодні немає ні в кого. Отримати їх заважає безліч чинників. Згадаймо про перепис населення, який проводився востаннє 2001 року. Врахуємо постійну вимушену міграцію всередині країни і за її межі. І «сіру зону» окупованих територій, про які взагалі немає достовірної інформації. І зробимо поправку на засекречування бойових втрат і смертності, за звичаєм воєнного часу.
Так, незалежний демограф Олексій Ракша оцінює нинішнє населення України у 27-28 мільйонів осіб. Директор українського Інституту демографії та соціальних досліджень Елла Лібанова оптимістичніша: кількість населення на підконтрольних нам територіях — 31 мільйон осіб, у межах 1991 року — 36 мільйонів.
Згідно з даними Фонду народонаселення ООН, на 2023 рік в Україні проживало 36,7 мільйона осіб. За даними Українського інституту майбутнього, у 2023 році кількість постійного населення становила 29 мільйонів осіб. Тобто нас, чи то 27 мільйонів, чи то майже 37.
Звідки «похибка» в 10 мільйонів?
За відсутності точних даних, при підрахунках кожен діє за своїм методом. Олексій Ракша бере дані в 40 мільйонів з гаком після перепису — і віднімає спад населення. Український інститут майбутнього, схоже, просто віднімає населення всіх окупованих територій (без урахування тих, хто виїхав звідти в Україну) і всіх «біженців від війни» за кордон.
Інститут демографії заявляє, що спирається в підрахунках на дані мобільних операторів. Їхня методика дає змогу виявити основний номер людини, виключивши додаткові та корпоративні. І поправку на дітей і людей похилого віку, у яких взагалі немає мобільних, вони теж роблять.
Плюс щонайменше половина від цих мільйонів, що «гуляють», — наші громадяни за кордоном. Схожі на кота Шредінгера, який чи то ще українець, чи то вже ні. І, в тому числі через них варіації прогнозів Інституту демографії щодо населення України на 2033 рік коливаються в цих рамках: від 26 до 35 мільйонів у межах 1991 року.
Чи повернуться ті, хто виїхав?
За розрахунками Інституту демографії, міграційні втрати після закінчення війни можуть становити від 500 тисяч до 5 мільйонів. Простіше сказати, ми поняття не маємо скільки. Одне відомо точно: кожен день за кордоном сильніше прив’язує українців до нового місця і скорочує шанси на повернення.
За даними Держстату, 4,2 мільйона українців стали «військовими мігрантами» зі статусом тимчасового захисту. Верховний комісар ООН у справах біженців заявляє, що 1,2 мільйона вивезено до РФ. Близько мільйона українців перебуває за межами Євросоюзу і рф (Британія, Канада, США тощо) Плюс 2,5-3 мільйони трудових мігрантів, які виїхали ще до початку повномасштабної війни.
Тобто мінімум 6 мільйонів наших громадян надовго застрягли за кордоном. І з демографічної точки зору вони є ласим шматочком для будь-якої країни. Усі сходяться в тому, що близько половини «військових мігрантів» — жінки (70% із них із вищою освітою, понад 50% уже працевлаштувалися). Третина мігрантів — 2 мільйони! — це діти.
Опитування проводяться регулярно, і вони свідчать: кількість тих, хто збирається повернутися в Україну, поступово падає. З неодмінних умов повернення називають закінчення війни, безпеку, наявність роботи та житла. Але демографи мають схожий історичний досвід — після балканських війн з усіх біженців назад повернулася приблизно третина.
«Цих повернемо чи нових нарожаємо?»
Тут часто звучить емоційне: «Ну і нехай залишаються, зрадники! Нових нарожаємо». Однак потенціал демографічного зростання України був повністю вичерпаний ще до війни. Щоб підтримувати рівень населення навіть у мирних умовах і без відтоку громадян, за підрахунками Інституту демографії, нам потрібно було приймати 300 тисяч мігрантів щороку (для порівняння: у Німеччину їх приїжджає 450 тисяч на рік).
Чи готова Україна до такого? Безумовно ні. На будь-якій публічній дискусії чується одне: «Ми воюємо за цю землю не для того, щоб на ній жили інородці!». Що трохи дивно для народу, який з радістю бере у тих же «інородців» гроші, гумдопомогу, зброю і допомогу… Не хвилюйтеся: мігранти до нас теж не рвуться!
Але повернемося до проблеми депопуляції. Наші — не факт, що повернуться, мігрантів ми не хочемо, а що там із народжуваністю? Для простого відтворення населення потрібно, щоб у середньому за життя українка народжувала 2,15 дитини. У 2022-му році індекс народжуваності в Україні оцінили в 0,9, а за підсумками 2023 року очікується 0,8-0,7.
Тут знову доречно процитувати незалежного Ракшу, який зауважив, що кількість народжених дітей у нас поділили на всіх, включно з окупованими територіями. Звідси індекс 0,8-0,9, тоді як реально він 1,1, тобто вищий, ніж, наприклад, у Таїланді.
Максимальний післявоєнний «бебі-бум», на який розраховують демографи, підвищить цей індекс до 1,5-1,6. Явно недостатньо. З чим же ми залишимося? З країною пенсіонерів.
Ми будемо бідними і старими?
За даними Пенсійного фонду, 10,5 мільйона пенсіонерів налічується в Україні 2024 року. Що це означає для економіки країни?
Український інститут майбутнього ще 2023 року забив на сполох. За їхніми підрахунками, з 29 мільйонів українців працюють тільки 9,1-9,5 мільйона. За вирахуванням бюджетників — 6-7 мільйонів осіб. Ці люди вже тягнуть на собі інші 22-23 мільйони: пенсіонерів, дітей, учнів, безробітних і працівників бюджетної сфери. Пенсіонерів із кожним роком ставатиме дедалі більше. І це найбільш маломобільна частина населення, вони нікуди не поїдуть.
Що б ми хотіли побачити на цьому тлі? Скорочення армії чиновників, посилення покарання для корупціонерів, активне залучення безробітних. А до чого слід готуватися в реальності? До відсутності грошей на розвиток країни. До політиків-популістів, які обіцяють електорату гречку і «стабільність». До підвищення пенсійного віку на тлі «застиглих» пенсій.
Або ж ми можемо подивитися на 10 мільйонів пенсіонерів — як на важливий демографічний ресурс. Навчитися без сміху читати резюме: «Активний, амбітний, готовий вчитися нового, 60 років». Відмовитися від фраз «потрібен співробітник до 45 років». І уважно ознайомитися з напрацюваннями сусідніх країн, проблема-то не нова. Навіть на сайті МВФ уже можна зустріти термін «вибухове старіння населення планети». «Старіння населення — ось справжня демографічна бомба!» — заявляють вони. І дають непогані поради щодо максимального залучення пенсіонерів у життя суспільства та економіку країни.
Одеса — трохи краще, ніж у середньому
За прогнозами Інституту демографії, депопуляція точно не загрожує великим мегаполісам та їхнім ареалам. Це Київ, Львів, Харків, Дніпро та Одеса. Згадаймо відчуття перших місяців війни — затихле, майже спорожніле місто. І порівняймо з сьогоднішньою жвавою щільністю.
І справа не в тому, що всі повернулися, просто до нас активно поїхали переселенці з інших областей. За даними Координаційного гуманітарного штабу, в Одеській області зареєстровано 137 тисяч переселенців, з яких більшість (60 тисяч) перебуває в Одесі. Зазначимо, що і до війни Одеса була одним із небагатьох регіонів, у яких фіксувався невеликий міграційний приріст.
Завдяки внеску тимчасово переміщених осіб, навіть народжуваність на Одещині впала не так катастрофічно: 2022 року — 15069, 2023-го — 13736 дітей.
І головне: рано чи пізно справа все ж дійде до прийняття мігрантів. Зі світовим досвідом не посперечаєшся. Потрібні будуть робочі руки для відновлення країни, потрібні будуть молоді фахівці. Надовго. Бажано — назавжди. І тут вирішальну роль зіграє готовність жителів регіону прийняти тих, хто має інший вигляд і розмовляє інакше. У школах повинні будуть звикати до дітей-іноземців, у вишах — до іноземних студентів, на вулицях — до людей іншої культури і зовнішності. І це буде саме час проявити нашу знамениту одеську багатокультурність і толерантність.
Просто цифри
Зареєстровано по Україні
2021 рік:
- народжень — 270 тисяч,
- смертей — 780 тисяч,
- спад — 500 тисяч.
2022 рік:
- народжень — 190 тисяч,
- смертей — немає даних,
- спад — немає даних.
Перебуваючи в Україні, пов’язували з нею своє майбутнє
- у серпні 2022 року — 88,4%,
- у серпні 2023 року — 88,3%.
(опитування фонду «Демократична ініціатива»).
Отримали статус тимчасового захисту:
- на серпень 2022 р. — 3 млн 760 тис українців
- на серпень 2023 р. — 4 млн 150 тис українців
(дані Євростату)
Поширені міфи про демографію
«Залишиться нас 20 мільйонів, це не страшно!»
Інфраструктура країни розрахована на іншу кількість населення. Уявіть собі багатоквартирний будинок, розрахований на 200 сімей, у якому живуть тільки 100. А при цьому витрати на ремонт, опалення, послуги сторожа та утримання прибудинкової території залишаються такими самими.
«Це все Кучма/Зеленський/Порошенко винен!»
Ні, все почалося набагато раніше: народжуваність в Україні впала нижче рівня відтворення з кінця 1960-х років.
«Жінок потрібно стимулювати народжувати, як раніше!»
Народжувати «як раніше» не буде жоден народ, країна якого пройшла другий демографічний перехід. Жінка отримує освіту і можливість працювати; діти починають забезпечувати себе набагато пізніше; витрати на освіту та утримання дітей сильно зростають. Усе це призводить до зниження народжуваності.
«Забезпечте садочки, зарплати, допомогу, як у Європі, і народжуваність підскочить!»
Забезпечена Європа стикається з тими ж проблемами. До Євросоюзу входить 27 країн. У 17 з них народжуваність нижча за смертність. Відтворення населення і робочих рук відбувається багато в чому за рахунок мігрантів.
«Значить, світ заполонять китайці!»
Ні. Нерозумна демографічна політика призвела до сумних наслідків: народжуваність у Китаї сьогодні найнижча у світі, коефіцієнт 1,056 на жінку. За 2022 рік чисельність населення КНР уже скоротилася на 850 тисяч осіб.
«Значить, світ заполонять мусульмани!»
У цьому трохи більше логіки, ніж у боязні китайської навали. Справа не в ісламі, а в релігійності взагалі. У релігійних сім’ях, регіонах і країнах народжуваність дійсно вища. Виняток чомусь становлять католицькі країни (наприклад, Польща і країни Латинської Америки). Але навіть іслам не рятує від закономірності: суспільство стає заможнішим, жінки здобувають освіту, про дітей піклуються довше і краще — народжуваність падає.
«Це вимирання, ми всі вимремо!»
Ні, не вимремо. Демографи радять розрізняти поняття «демографічна криза» і «демографічна катастрофа». На людство загалом і Україну зокрема чекає не вимирання, а скорочення чисельності населення. І старіння. Зате борці за екологію можуть видихнути і спати спокійно.
