- Новости
- 2023-05-30
У понедiлок, 1 травня, до Одеси завітав з благодійним концертом популярний український рок-гурт «Скай». За лічені хвилини до початку виступу журналісти «Одеського життя» встигли поспілкуватися с вокалістом гурту Олегом Собчуком.
22 березня відзначають своє свято люди особливої професії та особливого погляду на світ – таксисти. Ті, хто щодня тримають у руках тисячі доль, нестримно мчачи нас на побачення, у пологові будинки та на вокзали (необов’язково в такому порядку). Ті, хто має думку буквально про все на світі…
Про те, як відзначати 8 березня і чи відзначати взагалі ми сперечалися і два роки тому, і рік тому, і зараз ось — знову. Тривають дискусії на тему, чи має бути цей день вихідним. І якщо з вихідним днем все зрозуміло (навіть найзапекліший женоненависник навряд чи відмовиться від зайвого офіційного вихідного), то з інших питань зійтися набагато важче.
Подейкують, що цього сезону лаятися матом вже не в моді. Разом із бабусиними вишиванками українці витягують із скринь бабусиної лайки, що звучать автентичніше. І водночас головний мем цього року – фраза «Російський військовий корабель, йди на…!». То кого ж слухати? І як тепер лаятись? До Дня української писемності та мови (зазначається сьогодні, 9 листопада – ред.) у цьому важливому питанні розбиралося «Одеське життя».
На момент початку повномасштабної військової агресії РФ проти України на нашій території, за різними підрахунками, було від 175 до 200 тисяч росіян. Хто ці люди, чому вони опинилися в Україні 24 лютого і як сталося, що вони фактично позбавлені законних прав? Про це «Одеське життя» поговорило із Володимиром Жбанковим – юристом, керівником програм правової допомоги фонду «Free Russia Foundation» у Києві.
Поки ми пристрасно хотіли смерті росії, осудні російські політологи вже констатували факт: держави рф більше немає.
Бо держави – це не наділи землі з «людями», не території з нафтовими свердловинами та господарями, а утворення з низкою ознак.
Раз у раз натикаюся в обговореннях і коментарях на той самий конфлікт, в якому беруть участь з різних сторін:
– свідомий росіянин, лютий противник путіна та прихильник України, який обіцяє «колись потім» приїхати в Україну і «допомогти все відновлювати»;
– і затятий українець, який шле цього свідомого росіянина з усіма його співвітчизниками «курсом російського військового корабля».
Коли ще говорити про майбутнє, як не на початку навчального року?
А майбутнього в нас поки що немає.
Є гарантована Перемога, яка стає ближче з кожним днем. Але Перемога – як гори. Здається, що близько – рукою подати, а починаєш йти до неї – і вона не наближається, а тільки збільшується, обростає подробицями, шириться та нависає. І так само далека. І лише розум, підраховуючи пройдені кілометри, нагадує: скоро, скоро ми вже відпочинемо в її тіні.