До воєнного конфлікту на сході України сім’я Марії і Дмитра Шевченків проживала у власному будинку у місті Лисичанськ, що на Луганщині. 2014 рік змінив їхнє життя.
Там залишилося довоєнне життя
Вони залишали Лисичанськ, а разом з ним рідних, друзів, два добротні будинки, роботу і частину свого щасливого життя. Все це вже там, у минулому.
Сьогодні Марія з жалем розповідає, що її матуся у поважному віці не захотіла покидати рідне місто та міняти життєвий устрій, і залишилася у Лисичанську.
Починали з нуля
На новому місці, в Одесі, довелося починати все з нуля. Троє малих дітей, наймана квартира і катастрофічна нестача коштів. Дмитро з партнером організували приватне підприємство з установки котлів. Так він намагався забезпечити сім’ю.
А Марія продавала дитячі речі на базарі. Згодом вона закінчила курси менеджерів, влаштувалась за фахом і зрештою стала головним менеджером з продажу ювелірних прикрас. Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, жінка припинила комерційну діяльність. І незабаром Шевченки знову зібралися в дорогу…
З Одеси — на Балтщину
Сім’я оселилась у селі Козацьке Балтської громади — у будинку знайомої, яка виїхала до Нідерландів. Дмитро подбав про те, щоб їм було затишно і комфортно у сільському будинку, облаштувавши його за всіма вимогами.
Двоє менших дітей ходили до сільської школи, яка їм дуже сподобалась. А відколи школу закрили, їздять до навчального закладу у місті Балта.
— Обжившись у селі, ми з Дмитром почали розмірковувати. Менші діти підросли, старший син в лавах ЗСУ, а ми що, сидіти будемо? А після зустрічі з волонтерами, які привезли нам гуманітарну допомогу з продуктами харчування, теж захотіли допомагати таким, як і ми, переселенцям. І волонтери взяли нас до своєї когорти, — розповідає Марія.
Нові клопоти у новій громаді
Сьогодні подружжя Шевченків співпрацює з благодійними організаціями «Добрий самарянин», «Нове життя».
— Волонтерську діяльність підтримують церкви, де волонтерство, допомога — не порожні слова. Балта – це місто, яке орієнтоване на волонтерів. Тут живуть небайдужі люди. Окрім всього, я щиро завдячую сім’ї жительки Балти Євгенії Полянської, яка надає велику допомогу у волонтерстві, — розповідає пані Марія.
Пелюшки, інвалідні візки, памперси, продукти харчування – такий перелік клопотів сім’ї Шевченко сьогодні. Щойно виникає потреба, вони наймають авто і їдуть до Одеси за необхідними речами, щоб потім роздати їх переселенцям. Вони прагнуть надавати допомогу тим, хто цього потребує, не чекаючи подяки.
Дмитро і Марія Шевченки познайомилися з переселенцями Балтської громади і разом створили групу внутрішньо переміщених осіб у Вайбері, де спілкуються, обмінюються корисною інформацією.
– Нам подобається допомагати людям. Я задоволений, що є частиною волонтерської команди. Адже волонтери працюють не за гроші, а за ідею, — ділиться Дмитро.
Дмитро очолює громадську організацію «Новий початок», яка опікується нарко- і алкозалежними. Він створив реабілітаційний центр, в якому сьогодні проживають троє переселенців з Донецька, котрі повернулися до здорового способу життя. Чоловіки заробляють на проживання працею: допомагають місцевим по господарству, розвантажують і завантажують гуманітарну допомогу та інше.
Головне – згуртуватися і допомагати
Місяць тому Балтська міська рада створила Раду з питань внутрішньо переміщених осіб. А на початку грудня затверджено її склад. Головою ж обрали Марію Шевченко.
— Волонтери та владні структури з перших днів війни надають підтримку ВПО, забезпечуючи основні потреби. Але не скрізь переселенці розглядалися як ресурс розвитку громади. Балта прийшла до цього. Думаю, що зі створенням Ради питання соціальної інтеграції переселенців у життя громади залишатиметься в полі зору органів місцевого самоврядування. Ми будемо більше спілкуватися, заявляти про свої потреби, вносити свої ідеї, активніше брати участь у житті громади. А влада буде знати з перших уст про наші потреби, — переконана пані Марія.
У неї багато планів, цікавих ідей, серед яких згуртування переселенців, допомога громадським організаціям, які опікуються людьми з інвалідністю та переселенцями, поміч військовим.
волонтери плітуть сітки
– Ми шукали, чим би могли бути корисними для громади, яка нас прихистила, запропонували плести сітки для ЗСУ. І вже минулого тижня розпочали цю роботу разом з членами Балтської громадської організації осіб з інвалідністю, яку очолює Надія Лєнц.
Серед людей, які евакуювалися з постраждалих від війни регіонів, — 188 дітей. Пані Марія розповіла про те, що хоче, щоб кожна дитина відчула затишок Різдва. Вони з Дмитром знайшли спонсорів, котрі придбали для дітвори подарунки.
Перший святковий ранок вже відбувся. В ньому взяли участь діти від шести до дванадцяти років. Ще кілька святкових подій очікують дітей в церквах міста і у кінотеатрі «Родина».
Вдячні за прихисток, але хочеться додому
– Від Лисичанська ми вже трохи відвикли. А діти виросли в Одесі і дуже полюбили це місто. І в Одесі, і на Балтщині у нас є друзі і добрі знайомі. Ми думали, що в Балту їдемо тільки на весну-літо, але війна затяглася, і ми залишилися у Козацькому. Садили город. Я люблю вирощувати різні культури, люблю експериментувати, готувати. І люблю людей. Ми вдячні всім за прихисток. Нам тут добре. Але я дуже сумую за старенькою матусею, з якою не маю навіть телефонного зв’язку. А чоловік — за нашим рідним містом — Лисичанськом. Він каже, що як тільки закінчиться війна, ми подякуємо за прихисток Балтщині і поїдемо додому — налагоджувати нове життя на старому місці, — ділиться сокровенним Марія Шевченко.
Скільки переселенців у Балтській громаді
За офіційними даними Балтської міської ради, з початку повномасштабного вторгнення Балтська громада прийняла 2378 внутрішньо переміщених осіб, зокрема 606 дітей, та 31 особу з інвалідністю (з них 3 дитини).
- В дошкільних закладах освіти навчається 48 дітей ВПО.
- В закладах загальної середньої освіти — 93. Решта навчаються дистанційно.
- Внутрішньо переміщені особи розміщені переважно в приватному секторі, оскільки люди їхали до родичів або знайомих.
- Працює програма «Прихисток», за якою, з допомогою Товариства Червоного Хреста, виплачується компенсація власникам домоволодінь, які тимчасово розмістили ВПО. Її отримували близько 150 власників домоволодінь. На сьогодні — 69 власників.
- Наразі потік ВПО значно зменшився. Так, за листопад і початок грудня прибуло 24 особи.
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю видання «Одеське життя» і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.
