Ключові моменти
- Учасниці етногурту «Седеф» — жінки віком від 60 до 82 років, які через творчість і спілкування знаходять шлях подолання самотності.
- Колектив відроджує рідкісні болгарські традиції й ремесла: прядіння тонкої вовняної нитки, ткання, виготовлення домотканих суконь та збереження перламутрових прикрас.
- «Седеф» перетворився на культурний осередок Городнього: щотижневі зустрічі в музеї стали для учасниць підтримкою, терапією та способом бути корисними громаді.
- Жінки гастролюють на фестивалях — їхній виступ на Дерибасівській та болгарське хоро в Одесі стали яскравим прикладом того, як літні люди надихають і зберігають спадщину.
Кожна жіночка – наче «міні-музей»
Самотність літніх людей – це не абстрактна проблема України та інших країн світу, а щоденний реальний біль кожної окремої особистості. Понад мільярд людей – або майже чверть населення планети – борються з самотністю, як показало опитування Gallup та Meta, що провели два роки тому у 142 країнах і регіонах світу.
Як здолати самотність? Пропонуємо вам досвід мешканців «золотого віку» села Городнє, які знайшли для себе рецепт проти нудьги, роблять для суспільства велику справу і навіть іноді почувають себе зірками.
Ось і у Рені – щойно гості з Городнього приїхали на свято, як одразу взялися до роботи. Дістали веретена, гачки, спиці та цілу купу інших диво-приладів, назви яких не те що молодь, навіть люди середнього віку не знають. А про те, що і як ними робити, – взагалі невідомий космос.
– Ми почали збиратися давно, ще з 2006 року, – розповідає керівниця етногурту Ганна Константінова. – Приймали участь у нашому болгарському обряді «На прът», який зберігся лише в нашому селі. Це великодня хода вулицями: дівчата і жінки у святкових сукнях. Учасницям так сподобалося, що вирішили: «А чого чекати свят? Збираймося частіше!» Перше зібрання відбулося у 2017-му. Ми вирішили збиратися щосереди й обрали назву – «Седеф», що в перекладі з болгарської означає «перламутр». У нашому селі з давніх-давен жінки носили не лише дукати, як в інших болгарських селах, а ще й перламутрові прикраси. Вважалось: що більше перламутру на жінці – то багатша родина.
Ганна розповідає, що багато жінок досі мають перламутри, які дісталися їм від бабусь і прабабусь. Крім цих намист, ще є металеві браслети й чопрази – оздоби на пояс. Техніки різні: чеканка, литво, навіть інкрустація. Для жителів Городнього це не просто прикраси – це маленькі свідки великої історії болгарських родин-переселенців. Кожна жіночка, яка цю красу одягає, – це міні-музей!
Повнолітня прабабка, яка ще гастролює
Звичайно, є в Городньому і великий музей – він працює вже понад сорок років. Саме там збираються люди старшого віку, вдихаючи в культурну установу живе тепло. Вони в’яжуть килимки з клаптиків тканини, чешуть і прядуть вовну, а за роботою діляться новинами, радощами й сумом – на жаль, без цього ніяк в наші часи.
У складі етногурту – учасниці від 60 до 82 років. Наприклад, Олена Радова нещодавно відсвяткувала 80-річчя.
– Моєму правнуку вже 18 років, уявляєте? Тож я – повнолітня прабабка, – сміється вона. – Чим мені займатися в такому віці? От і ходжу в музей, щоб згадати молоді роки, коли займалась рукоділлям. Зараз у селі вже ніхто вовну вручну не обробляє – то треба любити.
Час від часу колектив запрошують на фестивалі. Незабутнім було урочисте проходження «Седеф» Дерибасівською й болгарське хоро біля оперного – в Одесі був справжній фурор!
– Звісно, літнім людям непросто подорожувати, але вони мають величезне бажання бути разом, зберігати свої традиції, старі ремесла і показувати їх світу, – каже Ганна.
Як зробити «сороковку» вручну?
І ремесла ці – справді унікальні. Акулина Коджебаш пряде з овечої вовни нить, тонку, як фабрична «сороковка». В давні часи далеко не всі могли впоратися з таким ювелірним мистецтвом, а зараз пані Акулині просто немає рівних. Але таку тоненьку нитку можна зробити тільки з вовни, яку вручну ретельно вичесали.
– Саме з таких тонких ниток колись ткали полотно для суконь, – продовжує Ганна Константінова. – У всіх учасниць ансамблю збереглися такі сукні. Моя, наприклад, пошита у 1950 році. Я лише мереживо замінила – старе вже зовсім втратило вигляд.
Всі сукні учасниць етногурту пошиті за старовинними лекалами. Крій непростий – складки, оборки, хитромудрі деталі. Виглядає це дуже жіночно, вишукано.
– Раніше люди, правда, були стрункіші, тому що багато працювали фізично, – з усмішкою каже Ганна. – Нам довелося перешивати чимало старих суконь. Але як би там не було, всі наші костюми – зі старовинних домотканих тканин. Учасниці «Седеф» вміють обробляти вовну: від миття – до готового витвору, так, як робили це в часи їхньої юності. Вони цим живуть. І саме тому наш колектив – унікальний.
Читайте також:
- Натхнення Буджацьких степів: як на Одещині відроджують забуті ремесла (відео)
- Чоловіки проти, коліна теж: як жінки на Одещині позбавляються стресу на танцях
