Десь у далекому минулому гомонять історичні віхи про те, як на мальовничих левадах навколо річки Сухий Ягорлик з’явилися перші поселенці.
1791 року після падіння Хаджибею Лівобережна Україна була звільнена від турецького ярма. Родючі землі Катерина II щедро дарувала поміщикам. Землі сучасних сіл Коси (Подільський район, Одеська область), Бочманівка та Флори одержав поміщик Леонтович. Разом з ним переселились і малоземельні селяни. Житлом для них була хата-мазанка без вікон із земляним дахом. В таких хатах жило 26 сімей, звідси і перша назва села – Бурдеї.
Бурдей — житло, викопане в землі або землянка
Першим звів глинобитну хату, накриту соломою, з вікнами та піччю винахідливий селянин Свирид Косой. За його прізвищем село, що нині належить до Куяльницької громади Подільського району, стали називати Коси.
Щедрі землі вабили нових поселенців: молдован, валахів. В середині 18-го століття поряд оселились німці-колоністи, які займались, зокрема, вівчарством, звідки і пішла назва частини села — Кошари.
Кошара — загорода, хлів для овець та кіз або вівчарня
Наприкінці 19-го століття, коли селянам почали роздавати окремі наділи — ділянки, північну частину села так і охрестили — «Участки». Царський уряд дозволив переселенцям засновувати і вільні поселення – слободи, де селяни звільнялися від сплати податків на 10-20 років. Тоді в південно-західному напрямку від села Коси виникло поселення «Кос-Слободка».
Як з курячими яйцями храм будували
У селі Коси діяли дві церкви – Покрови на другій частині села та Гавриїлівська — біля панського будинку.
Церква Покрови відома з 1780 року. Спочатку це була дерев’яна каплиця, яка у 1794 році була перетворена з уніатської на православну. 1867-го на її місці збудували нову церкву – «кам’яну, залізну».
Гавриїлівську церкву Леонтовичі побудували 1852-го. В селі й досі живуть перекази про те, що на будівництво храму з кожного двору селяни здавали курячі яйця. Їх додавали до будівельного розчину, щоб кладка була міцною.
Церква була висока, з колонами при вході, стіни оздоблені розписом, високий купол зсередини був синій, з золотими зорями. Храм, який пережив революцію, Першу та Другу світові війни, не встояв за радянських часів — в 70-х він був зруйнований. На його місці звели Будинок культури.
Єдина на півдні школа лірників
Скарбниця історії села — Косівська музейна кімната у Будинку культури. Вона розділена на дві зони. У першій знаходиться господарське приладдя: глечики, праски, млинки для кави, ткацький верстат, веретена. Тут же – розмаїття вишивок місцевих майстринь, серед яких роботи Тіни Накул. Вона зберігала вишивки впродовж свого життя, а потім її родина передала роботи до краєзнавчої кімнати.
Друга зона — кімната лірників. На величезному банері зображена майстерня з виготовлення ліри. По обидва боки — вітрини з експонатами, а також добірка книг про лірництво та культуру України і надруковані тексти старовинних українських пісень. А поруч розташовано банер, присвячений меценату Євгену Чикаленку.
— Ми знали, що в Косах була музична школа лірників, де навчалося близько 200 учнів із різних куточків Подільської та Херсонської губерній. Славилася вона співцями-лірниками. Оце і все. Завдяки копіткій роботі письменника Богдана Сушинського було доведено, що в Косах у першій половині 19-го століття дійсно існувала школа лірників, у якій навчалось 200 учнів. Засновником був Мефодій Колісниченко. Випускники школи Василь Мороз, Остап Вересай, Гнат Гончаренко були відомі всій Україні. Їхні фольклорні здобутки покладено в основу першого друкованого збірника української драми, — розповіла бібліотекар Олена Дегтяренко.
На жаль, приміщення школи лірників не збереглося. Але поруч розташована середня школа, будівля якої – це перебудова з дворянського гнізда поміщика Леонтовича.
Свого часу Богдан Сушинський був переконаний, що тут туристи зможуть «побачити різні типи і моделі бандур, кобз та лір; збірки українських дум та історичних пісень, дослідження музикознавців, фотографії і малюнки, що відтворюють буття славетних кобзарів». Віриться. Так воно і буде. Адже початок вже є. Наразі музей у процесі розвитку. Він має стати скарбницею українського лірництва.
Урочисте відкриття скульптури
- 20 вересня 2012 року в селі відбулося відкриття меморіальної дошки на честь єдиної на півдні України школи лірників.
- 24 червня 2022 року в селі Коси відбулось урочисте відкриття скульптури відомому цехмайстру з виготовлення колісної ліри та засновнику єдиної на півдні України школи лірників Мефодію Колісниченку.
Читайте також:
