Ключові моменти:
- Ідея книги з’явилася ще після 2014 року, але написати її автор зміг лише під час великої війни
- Текст створювався уривками — під час відключень світла і під звуки тривог
- Одна з головних тем повісті — викрадення українських дітей росією та боротьба за ідентичність
- Книга вийшла майже самостійно, збережена такою, якою її задумав автор
«Одеське життя» пропонує своїм читачам репортаж журналістки Марії Котової з презентації в Одеській обласній науковій бібліотеці ім. М. Грушевського книги колишнього прикордонника Володимира Вакарчука «Не брат». Він розповів, як народився його твір, як його друкували. Окрему увагу приділено темам, які мають суспільну вагу: депортації українських дітей, культурному спротиву та ролі літератури під час війни.
Не класична літературна історія
В Одесі відбулася презентація книги уродженця Рені, колишнього прикордонника Володимира Вакарчука — повісті «Не брат», яка народилася не з письменницьких амбіцій, а з війни.
Це не класична літературна історія. Це текст, який, за словами самого автора, «підштовхнула написати москва».
Ідея книги з’явилася ще у 2014 році — після окупації Криму й початку війни на Донбасі. Але тоді Вакарчук не наважився. Каже чесно: не вважав себе письменником і не знав, чи вистачить йому сил.
Повномасштабне вторгнення у 2022 році стало тією точкою, після якої відкладати написання вже було неможливо.
Писав уривками: по пів години, по годині. Іноді — в темряві, коли вимикали світло. На заряді ноутбука, поки тримала батарея.
«Якби цієї війни не було — не було б і цієї книги», — каже автор.
І в цій фразі, мабуть, уся її суть.
«Не брат» — це повість про майбутнє. Про Україну після перемоги. Але ця перемога тут не лише військова — це ще й внутрішня перемога: над страхом, слабкістю й звичкою чекати, що хтось прийде і врятує.
Зробити українське суспільство мудрішим
Автор не приховує: головне завдання книги — зробити українське суспільство мудрішим.
Щоб ми нарешті зрозуміли просту річ: сильна й справді незалежна Україна потрібна передусім нам самим.
Одна з найболючіших ліній книги — викрадення українських дітей росією. Це не випадковий сюжетний хід. Це реальна рана війни, яку автор не міг оминути.
Особливо сильним став образ дівчинки, яка, опинившись у росії, відмовлялася говорити російською мовою.
Навіть під тиском.
Навіть у страху.
Вона трималася за українське слово, як за останню нитку, що пов’язувала її з домом.
Під час зустрічі автор зізнався: персонажі книги — збірні образи українців. У кожному епізоді хтось упізнає себе, своїх близьких, свою історію.
І, можливо, саме тому ця книга звучить так болісно й правдиво.
Окремо говорили й про обкладинку.
Її концепцію автор придумав сам. Передню частину допоміг втілити художник Анатолій Іщенко, а деякі деталі Вакарчук домальовував особисто. Зворотну обкладинку створила художниця з Києва.
У цій книзі все дуже особисте.
Навіть шлях до друку виявився непростим: одні видавці намагалися кардинально змінити текст, інші — боялися видавати книгу через її гостроту.
У результаті книга вийшла майже самостійно — без гучного імені видавництва на обкладинці, але з повною авторською чесністю всередині.
І це, мабуть, найважливіше.
Бо «Не брат» — це не про художню вигадку.
Це про війну, яка проходить крізь людей і залишає в них слова.
А слова, як відомо, теж воюють. Іноді — дуже влучно.
Раніше ми повідомляли про презентацію книги Володимира Вакарчука у Рені.
Читайте також: Фільм «Вона» про дружин морпіхів показали у Болграді
