За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, на території Одеської області проживали представники понад 133 національностей та народностей. І це перше місце в Україні за показником полінаціональності. Сьогодні ми розповімо вам про сім’ю, подружжя в якій знайшли одне одного на різних півкулях.
Острів Гаїті та Бессарабія: зустрілися у ліфті…
Це було два роки тому, 9 травня: мешканці чотириповерхового будинку в місті Рені, прокинувшись, відчули запах, що доносився з вулиці, що готується на багатті їжі.
Стали виглядати у вікна — на подвір’ї відбувалося щось незвичайне: Рафаель Нуньєс, чоловік Олександри, який нещодавно повернувся з чергового рейсу, розклав велике вогнище. У ньому тліли вишневі поліни. Над осередком було споруджено рожен, на якому Рафаель крутив 40-кілограмову тушку порося. Мешканці будинку один за одним виходили з квартир, щоб розглянути все це ближче і… отримували запрошення на святкову вечерю.
Рафаель пояснив, що у нього на батьківщині, на острові Гаїті, на великі свята прийнято запікати замаринованого особливим чином порося. Ця страва називається лечон, а іспанською – сердо. Проживши кілька років у місті Рені, він зрозумів, що тут величезним святом є День Перемоги. Тому заздалегідь придбав тушку порося, замаринував його на ніч і на світанку почав процес приготування. Рафаель терпляче чаклував біля вогнища понад дванадцяту годину. А ввечері мешканці будинку зібралися на святкову вечерю – домініканський лечон чудово гармоніював із бессарабськими винами!
Після закінчення ренійської школи Олександра вступила до Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, вивчала японську та англійську мови. Захопилася фотографією, пройшла курси.
Рафаель виріс у гірській частині острова Гаїті, з раннього дитинства доглядав домашніх тварин – коней, свиней, птиці. З восьми років нарівні з дорослими працював на рубанні цукрової тростини. При цьому в школі він навчався відмінно і самостійно вивчив англійську мову.
Пара зустрілася на борту судна
— Ми зустрілися у ліфті, — розповідає Олександра. – Щоб відчути, що перед тобою стоїть твоя людина, багато часу не треба.
Через кілька місяців у Олександри закінчувався перший контракт, вона мала в Лос-Анджелесі зійти на берег і летіти додому. Але на березі, біля трапа, на неї чекав лімузин і наречений при повному параді. Кільця, шампанське, друзі з привітаннями – як кажуть у таких випадках на Бессарабії, «кум полагязе» (як належить).
Додому Олександра відлетіла заміжньою жінкою та з донечкою під серцем. Рафаель пішов у черговий рейс і зміг прилетіти до України лише після народження Адель – непросто було відкрити візу, оскільки у Домініканській Республіці немає українського посольства.
Того пам’ятного дня Сашко з новонародженою донечкою не змогла поїхати зустрічати чоловіка, але до Одеси вирушила ціла делегація рідні — батьки, тітоньки, дядечка. Зустрічали домініканського зятя за безсарабськими традиціями — з вином, закусками та обіймами.
— Рафаель за природою дуже скромний, мовчазний та серйозний. Він був вражений таким галасливим прийомом, – розповідає Олександра. – У той період Рафаель знав лише три слова російською мовою, а моя рідня – три слова англійською. Як пройшла ця зустріч, згадуємо й досі.
Сьогодні у Рафаеля та Олександри ростуть дві чудові донечки. Глава сім’ї ходить у рейси, його дружина виховує дітей та викладає у ренійській школі англійську мову. Усі з нетерпінням чекають на Рафаеля додому. Для нього Бессарабія – з обрізанням виноградника, приготуванням домашнього вина, рибалкою на Дунаї – це екзотика.
— Сім’я у нас інтернаціональна: ми танцюємо сальсу, бачату та хору, відзначаємо католицькі та православні свята, спілкуємося трьома мовами, – каже блакитноока мама чорнооких дочок.
Читайте також:
