Традиції. Наше багатство і рятівний оберіг. Вони входять в наше буття і наполегливо виборюють право на існування. Саме вони як ніщо інше здатні торкатися найчутливіших струн наших сердець.
7 липня — Різдво Іоанна Предтечі. Свято Івана Купала. У віддалені історичні часи купальські обряди вважалися магічними. Напередодні Купала чоловіки та жінки йшли у ліси, де збирали зілля, корені, після чого готували з них ритуальні напої. Святкування проводилось переважно біля річок. Дівчата плели вінки з польових квітів і перед заходом сонця пускали вінки по воді. Традиційно ворожили на своїх «суджених», адже ворожіння на Івана Купала здавна вважаються правдивими та доленосними.
Звичаї — маленькі, але яскраві частини розмаїтого фольклору, — це повсякчас доводять. Вони живі не тільки серед старшого покоління, але й знаходять відголос у душах наших дітей, їм насправді притаманна велетенська об’єднувальна енергія.
Як відзначається болгарське свято Єньовдень
Пригадую, як у моєму рідному селі Делень Арцизької громади відзначалося одне з найяскравіших літніх болгарських народних свят — Єньовдень. Для нас, юних болгарочок, цей день завжди був неабиякою подією, адже саме 7 липня можна було зазирнути за завісу майбутнього і дізнатись про свого судженого. А що могло більше заінтригувати нас, учениць старших класів?
Перша половина дня минала як будь-який інший літній день на селі — у праці і клопотах.
Магічне дійство починалося в післяобідню пору. Вважається, що цього дня сонце досягає свого зеніту, і перед тим, як почати сходити додолу, воно купається в животворній силі єньовської води.
Тому цього дня заведено купатися і обливатися водою. Так ми і вчиняли: жінки і дівчата збиралися біля води, поливали одна одній руки, обливалися водою і раділи краплям, в яких відбивалося пекуче сонце. Ці цілющі краплі падали нам на обличчя і на одяг і перетворювалися на наші обереги від хвороб і всіляких напастей.
Трави, зібрані цього дня, також є цілющими, тому старі й малі збирали трави, висушували їх, щоб взимку робити всілякі корисні відвари та настої. А ще всі дружно плели вінки на щастя і співали…
Пісня на Єньовдень
Клепало клепе, Еньо ле,
рано в неделя, срещу понделник,
да се събират малките моми,
малките моми и големите,
да слушат, Еньо да гледат.
Переклад:
Прокидався Єньо
вранці у неділю, перед понеділком,
Щоб зібрать дівчаток, малих і дорослих –
Єньо зустрічати й слухати, й дивитись.
Єньовдень позаминулого, мирного року я провела разом із жителями села Євгенівка Бородинської громади, і там нібито відчула запах свого дитинства, знайоме шепотіння свого будинку, згадала свою улюблену бабусю Анну…
На вулиці, біля хати, де живе 85-річна баба Тана (Тетяна Дімітрова) – головна хоронителька традицій у селі, зібралися жінки поважного віку і дівчатка-підлітки. Вони всі мали свої відповідальні завдання — старші готували необхідні атрибути для ритуалу, а молоді робили невеличкі букетики з квітів, що росли в кожному палісаднику перед хатою. І сьогодні я пам’ятаю ту дивовижну атмосферу, яка панувала там.
Моя бабуся також, як і баба Тана, була головною виконавицею цього обряду. Вона ретельно дотримувалась усіх звичаїв і розповідала мені подробиці і деталі всіх народних свят. Я намагалася все запам’ятати і ловила кожне її слово. Насамперед і за це її поважали всі односельці. Часто приходили за порадою. А на Єньовдень вона керувала обрядом.
Обрядове дійство на Єньовдень
Бабуся наливала у велике відро воду, сідала на лавку разом з іншими жіночками і запрошувала дівчаток. Ті опускали кожна свій букетик у воду і сідали навпроти в очікуванні чогось надзвичайного.
Бабуся занурювала квіти у воду і накривала відро хусткою. Заразом жінки розпочинали співати пісню про шевця, а бабуся, не глядячи, діставала з відра один з букетиків. Доля тієї, кому належали ці квіти, була визначена: її чоловіком буде або швець, або ж той, хто має певне відношення до цього ремесла. Далі жінки заводили пісню про гроші, про статки, а ми з нетерпінням чекали, чий же букетик з’явиться в руках моєї бабусі.
Як проспівали всіх пісень, визначивши долю дівчат, букетики знов поверталися у відро. Тоді бабця виходила на дорогу і через голову виливала воду разом з квітами. Вважалося, що в тому напрямку, куди дивилися квіточки хазяйки букетика, жив майбутній чоловік, а отже і дівчина житиме там.
А вночі дівчата клали свої букетики під подушку і сподівалися уві сні побачити образ свого милого.
Так минав день 7 липня у моєму рідному селі в пору мого дитинства.
В молитві про здоров’я роду
Давно вже немає бабусі, немає і її сусідок-подружок. І мирне повсякдення спалахнуло в жахіттях війни.
Але назавжди закарбувалися в пам’яті теплі спогади тих щасливих миттєвостей нехитрого сільського буття.
Тому кожного року 7 липня я запалюю свічки на вічну пам’ять про мою бабусю, молю Бога про здоров’я і щастя нашого роду, а потім з букетами польових квітів поспішаю додому, до сімейного вогнища, де я знов розкажу своїм дітям про болгарське свято Єньовдень.
Читайте також:
