Ключові моменти:
- Владислав Латій потрапив у полон 19 квітня 2022 року — у день народження доньки;
- Після 1387 днів неволі він повернувся в Україну 5 лютого 2026 року під час обміну полоненими;
- Воїн пережив утримання в Оленівці, Горлівці, Торезі та Бійську, зазнав катувань;
- Перша зустріч із донькою відбулася 14 лютого у реабілітаційному центрі в Полтаві.
Майже чотири роки в російських тюрмах, катування та повна ізоляція від новин з дому – такий шлях пройшов 26-річний нацгвардієць Владислав Латій.
Він потрапив у полон під час оборони Маріуполя 19 квітня 2022 року – саме в той день, коли на світ з’явилася його донечка Злата.
Лише у лютому 2026-го, після довгоочікуваного обміну, захисник зміг вперше обійняти дитину, яку раніше бачив лише на екрані телефона.
«Одеське життя» розповідає історію неймовірної витримки родини з Одещини та їхнього довгого шляху до спільного «щасливі разом».
- Після майже чотирирічного полону Владислав Латій – воїн із Ширяєвого Березівського району, зустрівся з рідними у Полтаві, де він проходить лікування та реабілітацію.
- На рідну землю військовослужбовець 18-го окремого батальйону Національної гвардії України повернувся 5 лютого, коли відбувся перший у 2026 році обмін полоненими.
- До довгоочікуваної зустрічі Владислав поспілкувався з близькими по відеозв’язку. Тоді ж вперше побачив свою донечку Злату.
- Дружина Луїза розповіла, що чоловік потрапив у полон 19 квітня 2022-го, обороняючи від ворога Маріуполь, – саме того дня, коли вона народжувала доньку.
Кохання і розлука
Вивчившись на електротехніка в Ананьївському фаховому коледжі, юнак із Ширяєвого Владислав Латій вирішив пов’язати долю з нацгвардією. У жовтні 2019 року він підписав контракт із Південним оперативно-територіальним об’єднанням Нацгвардії. Служив в Ізмаїлі.
У місті біля Дунаю Владислав зустрів своє кохання – чарівну студентку педагогічного вишу Луїзу Мітєву, нині педагогиню початкових класів Ізмаїльської гімназії №14. Молодята побралися і чекали на народження дитини.
14 грудня 2021 року дружина провела чоловіка у відрядження в Маріуполь – зв’язківця Ізмаїльського окремого батальйону НГУ відправили туди на ротацію. Навіть не гадала дружина, що розлука ця розтягнеться на довгі роки.
У полон потрапив пораненим
На світанку 24 лютого 2022-го в Маріуполі прозвучала бойова тривога. Одразу неподалік казарми нацгвардійців вибухнула ракета. Перші дні підрозділ тримав оборону блокпоста біля Маріуполя. На початку березня ворог кинув у наступ танки та піхоту, і нацгвардійці відійшли в місто, де їх прикомандирували до бійців полку «Азов».
В умовах повної блокади, нестачі боєприпасів, їжі та медикаментів захисники тримали оборону. Було дуже багато загиблих і поранених серед воїнів та населення.
Бійці малими групами обороняли від окупантів кожен квартал міста. В одному з боїв 22-річний Владислав отримав поранення ноги й опинився у полоні.
Після пекельних боїв – три колонії
Пройшовши через пекло в Маріуполі, Владислав опинився в Оленівці – колонії, яка є синонімом терористичного акту щодо українських військовополонених.
У ніч на 29 липня 2022 року 200 «азовців», відселених у промзону, росіяни підірвали. Потім колонію неодноразово бомбардували, цинічно видаючи свої злочинні дії за українські бомбардування. Владислав був свідком тих жахливих подій. Переніс катування, але тримав дух.
Згодом в’язня перевели у Горлівку, невдовзі – у Торезьку виправну колонію №28, що у Донецькій області, і насамкінець – у Бійськ.
В російських тюрмах юнака разом з іншими українськими військовополоненими катували щодня: морально, психологічно, фізично. Найбільше гнітила відсутність правдивих новин про рідну країну.
Мати Владислава Інна від самого початку знала, що її син перебуває в полоні. Про це дізналася спершу від волонтерів, а потім впізнала сина на одному з російських відео. Жінка жила надією, як і всі рідні Владислава – батько Андрій, дружина Луїза, донька Аліна і молодший брат Ростислав. Доки в день свого звільнення з полону Владислав не сповістив по телефону радісну новину, що він уже в Україні.
Перша зустріч батька і доньки
– Коли нас погрузили в автозак, я не вірив. Думав, знову переїзд на іншу зону. Але коли нас привезли в аеропорт і посадили в літак, стало ясно, що везуть на обмін, – розказав щасливий Владислав Латій.
Зараз воїн перебуває в Полтаві, у центрі реабілітації для колишніх полонених та ветеранів, де вони лікують рани, отримують психологічну допомогу та повертаються до життя. Він отримує необхідні медичні процедури та вкрай важливу психосоціальну реабілітацію.
14 лютого до Владислава приїхали найрідніші люди – батьки, сестра з племінницею, брат і дружина з донькою. У цей день відбулася перша в житті зустріч батька із донькою – 26-річний чоловік вперше побачив свою Златочку. Владислав вперше обняв свою дитину, і не міг стримати сліз радості та безмежного щастя.
Довідка «ОЖ»
За наказом вищого військово-політичного керівництва задля збереження життів гарнізон після 86 днів важких боїв припинив оборону та вийшов з «Азовсталі» 16-20 травня 2022 року. Це бійці окремого загону спецпризначення «Азов», 12-ї та 18-ї бригад Нацгвардії України, сили 36-ї окремої бригади морської піхоти, представники інших підрозділів ЗСУ, прикордонники, поліцейські, співробітники СБУ та ГУР та бійці ТрО.
Раніше ми розповідали про те, як після 22 місяців полону у родині воїна з Байбузівки народився син.
Читайте також історію незламності захисника з Одещини, який потрапив у полон на День закоханих.
