Рятувальники борються з вогнем і рятують життя. Небезпека — їхня професія, а війна лише додала нових викликів. Вони завжди на передовій, готові кинутись у пекло, щоб врятувати інших. «Одеське життя» поспілкувалось з начальником караулу пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС в Одеській області Владиславом Ігнатьєвим і дізналося, як рятувальники працюють в умовах війни, які нові ризики з’явились і що мотивує їх продовжувати свою небезпечну роботу.
Фізична підготовка та знання психології
Професію пожежника Владислав вибрав заздалегідь. Хотів рятувати життя, гасити пожежі. Багато дізнавався про свою майбутню спеціальність. А коли вирішив остаточно, вступив до Черкаського інституту пожежної безпеки. Правда, рідні не дуже зраділи тому, що Влад вибрав таку професію.
— Звичайно, багато часу в інституті відводилось на фізичну підготовку, — згадує Влад. — Ми бігали в захисних дихальних апаратах, проходили через всякі випробування, долали смугу перешкод. Вивчали й психологію: крім загальних знань, вивчали різні стани, різні ситуації, які можуть статись.
Коли закінчував навчання в інституті, почалася війна. Курс Владислава випустили достроково. І він пішов працювати в одну з пожежних частин Одеси. Пройшовши стажування, лейтенант служби цивільного захисту Владислав Ігнатьєв став начальником караулу сьомої Державної пожежно-рятувальної частини.
Графік роботи пожежника — караул
— Караул — як сім’я, ми — брати, — розповідає Влад. — Підтримуємо один одного на пожежі, слідкуємо, як хто працює. І кожний — впевнений у побратимові. Чергують пожежники добу через три — з восьмої до восьмої години ранку наступного дня. Караул, який заступає, приймає і перевіряє техніку.
Влад, як начальник караулу, розподіляє людей по машинах. Кожен із бойового розрахунку знає своє місце, свої обов’язки: хто рукав на лінію прокладає, хто гасить, хто допомагає. Відбуваються й заняття за спеціальною підготовкою.
— Ми відпрацьовуємо оперативні картки та плани пожежогасіння на різні великі об’єкти: куди заходити, звідки виходити, куди подавати стволи, де знаходяться найближчі гідранти, пожежні водоймища. Коли приїжджаємо на об’єкт, керуємось цим планом, — розповідає Влад. — Бувають завдання в загоні рятувального призначення: проходимо різні лабіринти в дихальних апаратах. А по тривозі повинні бути готові виїхати будь-якої миті.
Що повинен вміти пожежник
В першу чергу пожежник повинен бути витривалим, переконаний Влад. Тому що його праця має дуже тяжке як фізичне, так і психологічне навантаження на людину. До того ж пожежник має оперативно мислити, вирішуючи завдання, й намагатися не брати близько до серця події, які відбуваються при гасінні пожежі.
— Ми кожного дня стикаємось з людськими стражданнями, смертю, — підкреслює пожежник. — Всі ми люди, і деякі події трапляються дуже болючі.
Щоб подолати тяжкі враження, з пожежниками після дуже важких випадків працюють психологи. Обговорюють надзвичайні ситуації, в яких безпосередньо брали участь, після приїзду з пожежі і в самому караулі.
— Всі пожежники повинні бути позитивно настроєні, — підкреслює Влад. — Оптимізм перемагає песимізм.
Спогади про «Рив’єру»: «ніби в якомусь блокбастері»
З початком війни до ліквідації побутових пожеж додалася ліквідація наслідків ракетних ударів по інфраструктурі та житлових об’єктах. Робота стала більш небезпечна — адже снаряди можуть детонувати і під час того, як вогнеборці безпосередньо гасять полум’я. А часом колегам Влада доводилося приборкувати вогонь і при обстрілах.
Вперше Владиславу довелося виїхати на прильот, коли він ще стажувався. Вночі з восьмого на дев’яте травня 2022 року, рашисти влучили у торговельний центр «Рив’єра».
— Дуже важко перший раз було. Пролунала повітряна тривога, а потім — наша, пожежна тривога. На виклик виїхали пожежні підрозділи, напевно, з половини міста. Дуже багато техніки, людей — територія дуже велика, — згадує Влад. — Моє перше враження — нереально, ніби в якомусь блокбастері або в комп’ютерних іграх. Хаос, все розлетілося, розбито, горить окремими осередками. В будинку поряд повилітали вікна. Поблизу горіла трава. Палало і на першому, і на другому поверхах. Добратися туди було складно. Ми підіймались нагору по дуже нестійких конструкціях. В самій будівлі вода тече, сигналізації пищать — і автономна, і пожежна. Купа різних проводів, прилавки, які згоріли. Другого поверху частково нема — просто обрив. А на першому, на складі, де зберігалися продукти, тліє мука. Дуже диму багато. І все це вночі. Пожежні машини виставляли своє освітлення. А ми з ліхтариками, коли зайшли всередину, роздивляємось по кутках, чи немає потерпілих. На щастя, вночі відвідувачів у центрі не було. А от охоронець загинув. Все це давило на психіку. Але гасити потрібно. І гасили всю ніч. Запам’яталося, мабуть, на все життя.
Ніколи не знаєш що буде через годину
Літом — ще одна масштабна пожежа. Цього разу — побутова. Палав будинок на вулиці Катерининській. Полум’я поширювалося зверху, з п’ятого поверху. Горів дах.
— Було дуже складно гасити цю пожежу, тому що забудова була дуже незручна. В самому будинку так перебудовували, що треба було розвалювати. Горіло за стіною, а щоб добратись до вогню, довелося проходити через іншу квартиру, — розповідає Влад. — Одна квартира провалилась, і пожежники по драбині залазили, сідали на підвіконня і так гасили. По автодрабині вилазили аж на самий дах і звідти потрапляли вже у квартири, які горіли. Тоді ми гасили цю пожежу с 10 ранку аж до 10 вечора. На жаль, люди забудовують, захаращують аварійні та запасні виходи. Це небезпечно завжди. А під час війни стало набагато небезпечніше. І, безумовно, треба звертати на це увагу. Тоді, на щастя, жертв не було, всіх жителів вчасно евакуювали.
Про екіпірування, техніку та мотивацію
Але без жертв, на жаль, обходиться не завжди. Так, під час квартирної пожежі в Київському районі загинула її господарка. Було дуже сильне задимлення. І коли пожежники піднялися з ношами за жінкою, вона лежала без свідомості. Її винесли, намагались реанімувати, потім передали до швидкої допомоги. Але жінка не вижила.
— Безумовно, відбиток на психіку накладається, — не приховує Влад. — Коли приїжджаєш додому після пожежі, про все це думаєш. Але ми не маємо права брати це до серця — повинні працювати далі.
Буває, й пожежник може надихатися диму, спотикнутися та травму отримати. І Владислав, як начальник роти, повинен слідкувати за безпекою праці своїх підлеглих. На щастя, нещасних випадків у нього в караулі не було. До того ж за словами пожежників, забезпечення одеських вогнеборців сьогодні на порядок вище, чим три роки тому, з часу масштабної пожежі на вулиці Троїцькій. Екіпіруванням та технікою і держава повністю забезпечує, і гуманітарна допомога надходить.
Але небезпека постійно супроводжує вогнеборців. Втім якогось охоронного амулета у Влада немає. Його єдиний оберіг — віра в Бога. І він охороняє рятівника. Адже базується робота пожежника на милосерді та мужності.
— Звичайно, як у всіх людей, у нас є страх за своє життя, — зізнається Влад. — ризикуємо, близько від небезпеки ходимо. Але змінювати свою роботу я не хочу. Переборює жага допомагати людям.
Здійснено за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів
Читайте також: 220 років тому в Одесі з’явилася перша пожежна частина: вона досі працює (фото)
