Культура іграшок у стилі плюшевих ведмедиків «Тедді» з’явилася в 1902 році, коли Моріс Міштом у США та Маргарет Штайф у Німеччині, не змовляючись і не підозрюючи про існування один одного, випустили у світ свої перші іграшки.
Перші плюшеві ведмедики більше були схожі на ляльок, але з ними вже можна було грати і хлопчикам. Термін “Тедді” виник від імені Теодора Рузвельта. Він за легендою відмовився стріляти у ведмежа, якого на полюванні підставили йому єгеря.
До речі, знаменитий Вінні-Пух має своїм прообразом саме плюшевого ведмедика. У другій половині ХХ століття традицію ведмедиків-тедді відродив англійський актор Пітер Булл, видавши книгу “Ведмідь зі мною” пізніше названу The Teddy Bear Book, описавши в ній своє захоплення ведмедями Тедді.
Незабаром Тедді став не тільки дитячою іграшкою, а й об’єктом колекціонування. Тепер уже набрало обертів і новий напрямок у мистецтві лялькарів — мистецтво створення плюшевих ведмедиків ручної роботи.
Зазвичай ці іграшки шиються з плюшу, мохера або віскози, набиваються тирсою. Вони можуть додати обтяжувач. Очі — скляні.
Свою колекцію з майже 200 таких ведмедиків представляють зараз у Музеї Західного та Східного мистецтва одесити Олена та Сергій Філіппови. Найдорослішому Тедді — 110 років і один місяць. Експозиція чимось нагадує «ожившу» книгу Пітера Булла — на стінах розміщено 35 висловлювань про користь та приємність іграшкових ведмедів!
Отже, поговоримо з автором експозиції Оленою Філіповою.
— Як виникла ця колекція ведмедиків? І як це все переросло у музейну експозицію?
— Колекція ведмедиків Тедді збиралася потроху разом з нашою колекцією авторських і виробничих ляльок з 2010 року. Якщо на початку це була просто наша сімейна колекція, то приблизно з 2013 року, коли ми вдвох стали активно відвідувати виставки авторських ляльок та іграшок, а також музеї іграшок в Україні та за кордоном, то прийшло розуміння, що іграшка – ідеальний помічник у вихованні. та навчання дітей.
Ми вдвох і зі своїми дітьми за ці 10 років відвідали близько 30 музеїв іграшок. Кожне відвідування стало не просто зібранням іграшок, а й місцем, де можна дізнатися про історію їх виробництва, а також історію країни, свідками становлення якої стала та чи інша іграшка.
Основна частина ведмедиків за ці роки була привезена нами з різних виставок та фестивалів, включаючи наших партнерів Teddybar Total, з Німеччини, — там це найулюбленіша іграшка, починаючи з 1902 року, коли його вперше пошила Маргіт Штайфф, засновниця однойменної фірми з уже 120-річної історії. Це німецькі, голландські, англійські ведмедики, є зі США та один від автора з Нової Зеландії. Є ведмедики Тедді, які належать моїй мамі, ще з 1950 років, знайдені нами в дуже непривабливому стані та реанімовані згодом, а також подаровані нам вдячними відвідувачами наших виставок.
Бачачи ефективну роботу закордонних музеїв іграшки, ми мріємо про подібний музей в Одесі. А поки що, починаючи з 2017 року, ми проводимо тематичні виставки у різних музеях Одеси, за допомогою яких ми об’єднуємо авторську іграшку, колекційну та мальовничу роботу.
— Експозиція має ще й літературне наповнення…
– Цитатами я хотіла зайвий раз підкреслити значущість такого, здавалося б, непомітного друга – Тедді. Є висловлювання акторів, світських людей, тревел-блогерів, які подорожують із тедді-ведмедями та виставляють їх фото у соцмережах. А знайшла я їх в інтернеті, у вільному доступі, особливо з книги Булла, — людину, яка зробила себе сама, і досягла успіху не без допомоги плюшевого друга.
— Мабуть, час відкрити завісу і розповісти про себе
— За професією я лікар і викладач, з дитинства дуже люблю музику, живопис, Батьки розвивали мої здібності і заохочували мої починання, водили мене по музеях, в музичну школу. Любила в дитинстві «лікувати» зламані та неохайні іграшки, приходячи в гості до друзів. Пам’ятаю, що були задоволені всі: і «пацієнти», і їхні господарі. А чоловік мій — Сергій – моряк, Він з дитинства захоплювався авіамоделюванням, електронікою, механікою та лагодженням усього, що ламалося. Тепер його навички допомагають нам у багатьох сферах життя. Крім того, якщо до нас потрапляють поранені іграшки, навіть з порцеляни, ми можемо їх реставрувати самі.
— Чим ви ще захоплюєтеся?
— Ми любимо подорожі. З 2005 року ми вдвох без особових вишукувань об’їздили машиною понад 500 тисяч кілометрів по Європі. Це допомогло нам зрозуміти як живуть люди в різних країнах, що вони люблять, їх звичаї та захоплення. Кожну поїздку відвідуємо різні музеї та галереї мистецтв, не тільки музеї іграшок. Раді, що наші діти цінують це, і старша дочка вже в самостійних поїздках одразу перед виїздом обирає цікаві музеї для відвідування.
— Ви — педагог, А як ваші захоплення допомагають вам в основній роботі?
— Так, є певні моменти допомоги. Наприклад, на заняттях з тактичної медицини, коли я розповідаю курсантам про медичне сортування поранених та її засновників, то я показую Барбі із серії «Видатні жінки», яка зображує Найтінгейл, — засновницю медсестринської справи Сучасним студентам потрібна візуалізація, і я рада, що можу показати цю велику жінку як лялькову модель, а не просто на малюнку.
У 2021 році разом з «Антошкою» та фірмою Маттел ми представили два чудові проєкти, — «Барбі» пані України», а також «Барбі: мрійники та винахідники». Ці дві колекції з 87 композицій дають дуже велике уявлення про видатних українців. Причому не лише знаменитих, а й незаслужено не відкритих публіці.
Перша жінка-лікар, перша жінка тревел-блогер, історія Київської Русі в особах — це вивчення історії та культури в ляльках. Чудовий проєкт, чудовий досвід, де ми із Сергієм теж були творцями композицій.
А ще для вивчення курсантами анатомії у мене в кабінеті є маленький пластиковий скелет Сеня, — хлопці його люблять, фотографуються з ним, і цей елемент гри додає їм зацікавленості в дисципліні. span>
— У чому сьогодні місія дитячої іграшки?
— Навчання, виховання смаку, акуратності, милосердя, історичний документ, генетична пам’ять, інструмент психологічної допомоги дітям, наявність вірного друга та помічника, якому можна довіритися. Нарешті, просто мила м’яка іграшка для розвитку дитини.
Багато ролей, і всі вони безперечно важливі, особливо в цей час. Іграшку ми беремо з собою в укриття для дитини, щоб хоч якось її заспокоїти та дати їй почуття затишку.
А ще важлива роль спогадів: я не стикалася з негативними спогадами про іграшки у людей. Навпаки, тепло та доброта, улюблені люди, яких вже немає, почуття захищеності та умиротворення. Все це тільки додає нам впевненості у собі та життєвої стійкості у цей нелегкий час. Багато хто може жартувати, мовляв, музей та ведмедики, до чого це?
Бачили б вони, як світяться очі людей, які відвідали проєкт, як дякують люди ВПО за те, що ми за місяць змогли організувати неможливе. Окремо дякую Одеському музею західного та східного мистецтва, що його керівництво та співробітники зрозуміли цінність проєкт та прийняли виставку до своїх прекрасних залів. У музеї знову прийшли люди різного віку і звучить дитячий радісний сміх.
Валерій Романов
Фото: Алесі Кареліної-Романової та з сімейного архіву Філіппових
Читайте також: В Одесі відзначили поважний ювілей знаменитого Ведмедика
