Нагодою для зустрічі стала 25-та річниця одеського Музею історії євреїв, який започаткував серію вечорів із людьми, причетними до його створення. Журналіст «Одеського життя» Олексій Овчинніков побував на одній із таких зустрічей і поспілкувався з Тарасом Максимюком — відомим одеським колекціонером та краєзнавцем.
У музейній залі ожили історії про унікальні знахідки, дружбу з художниками, порятунок творів мистецтва та непрості стосунки з радянською владою. Сам Максимюк розповів, як випадкові знахідки ставали культурними відкриттями, а звичайне захоплення історією — справою всього життя.
Ключові моменти:
- Захоплення історією привело Тараса Максимюка до археології та одеських музейних залів.
- У 1968 році він організував першу в СРСР виставку писанок і зацікавив КДБ.
- Зі старих паперових фрагментів колекціонер відновив втрачене панно Михайла Жука з портретом Тичини.
- Він рятував роботи одеських авангардистів і продовжує зберігати пам’ять у проєкті «Тарасов дім».
Від уроків члена «Просвіти» до залів одеських музеїв: як починався шлях краєзнавця
Затишна зала музею повністю заповнена слухачами. Коли Тарас Іванович виходить до публіки, атмосфера одразу стає теплою й невимушеною. Свою розповідь він розпочинає з витоків: про життєвий шлях, видатних постатей, які сформували його світогляд, та про найзначніші знахідки, що стали надбанням української культури.
«Я народився в місті Холм у 1943 році. Спочатку там народився Михайло Грушевський, а потім уже я», – з посмішкою жартує колекціонер. Події Другої світової війни в пам’яті не закарбувалися, адже невдовзі родина переїхала на Миколаївщину до дідуся та бабусі, де й минуло його дитинство.
Ще в шкільні роки Тарас захопився археологією та брав участь у справжніх розкопках. Доленосною стала зустріч із Феодосієм Тимофійовичем Камінським – колишнім членом «Просвіти», який особисто знав Лесю Українку, Івана Франка та Михайла Грушевського. Камінський подарував юнакові знаменитий «Опис України» Гійома де Боплана й навчив головному – збирати, досліджувати та аналізувати артефакти. Саме тоді між поколіннями виник той самий живий зв’язок часів, який визначив всю подальшу долю Максимюка.
Перша виставка писанок у СРСР та увага КДБ: одеські сторінки біографії
Мріючи про фах історика, Тарас вирушив до Одеси. Дорога до покликання виявилася непростою: спочатку він навчався в Будівельному інституті, згодом – у Водному. Втім, пристрасть до минувшини виявилася сильнішою: юнак підробляв доглядачем в Одеському археологічному музеї. Саме в цих стінах він зустрів майбутню дружину Емму. Разом вони заприятелювали з родиною Мороз. Поет Валентин Мороз захоплювався україністикою, зокрема писанкарством, і залучив до цього Максимюка. Їхні спільні експедиції українськими селами в пошуках унікальних екземплярів завершилися масштабною подією: наприкінці 1968 року в Одеському археологічному музеї відкрилася перша в СРСР виставка писанок, на якій презентували понад 600 експонатів. Ця подія принесла колекціонеру не лише першу популярність на телебаченні, а й увагу радянських спецслужб – його викликали на «бесіду» до КДБ.
У ті ж роки Тарас Іванович познайомився зі колегою та видатним одеським колекціонером Сергієм Лущиком, пам’ять якого він прагне вшанувати й сьогодні, ініціювавши встановлення меморіальної дошки на вулиці Затишній. У 1972 році саме Лущик увів Максимюка до родини видатного художника Михайла Жука. Згодом за ініціативою Тараса Івановича на будинку по вулиці Канатній, де мешкав митець, також з’явилася пам’ятна дошка. Це знайомство призвело до найгучнішого відкриття в житті колекціонера.
Детектив із шедевром Михайла Жука: як колекціонер врятував портрет молодого Павла Тичини
Старший син художника, Георгій, передав Максимюку кілька згорнутих у трубки паперових фрагментів, значення яких родина не розуміла. Досліджуючи знахідку, Тарас Іванович згадав листівку 1917 року із зображенням утраченого твору. Крок за кроком зіставляючи фрагменти, він буквально повернув із небуття легендарне панно Михайла Жука «Біле і чорне», створене у Чернігові в 1912-1914 роках.
На цьому монументальному полотні розміром два на три метри зображені молодий Павло Тичина та його кохана Поліна Коновал. До реставрації шедевра залучили фахівців Одеського художнього музею, де у 1987 році відбулася його перша публічна демонстрація. Відтоді цей еталон української сецесії побував на 32 виставках по всьому світу, зокрема у США, а нині зберігається в колекції Одеського музею сучасного мистецтва.
Картини з підворіття та дружба з авангардистами: історії поповнення унікальної колекції
Історії поповнення колекції Максимюка нерідко нагадують детектив або курйоз.
Роботи відомого одеського експресіоніста Юрія Коваленка потрапили до нього майже випадково: після родинної сварки дружина художника порвала частину картин і викинула їх у підворіття. На щастя, поруч опинився Тарас Іванович, який підібрав і врятував цінні полотна.
З іншим одеським авангардистом, Олегом Соколовим, колекціонер товаришував особисто. Соколов був настільки вражений легендарною виставкою писанок, що створив власну абстрактну присвяту цій темі.
Філокартія та віртуальний музей «Тарасов дім»: чим сьогодні живе Тарас Максимюк
Окремою пристрастю Тараса Максимюка стала філокартія – колекціонування листівок. Мандруючи різними містами, він часто відправляв листівки сам собі, а на запитання про розмір зібрання лише посміхається – точної цифри не знає й сам. З появою віртуального проекту «Тарасов дім» він розпочав власний видавничий проєкт, випустивши понад 200 листівок із зображенням рідкісних документів та артефактів. Кілька таких екземплярів гості вечора отримали в подарунок безпосередньо з рук автора.
Насичене й яскраве життя Тараса Максимюка триває, тож побажаємо видатному краєзнавцю нових відкриттів та невичерпної наснаги у збереженні української культурної спадщини!
Нагадаємо, у бібліотеці Грушевського в Одесі відтворили робочий кабінет видатного історика.
Читайте також:
- В Одесі поставлять «Всіх моїх синів» Артура Міллера: вистава про війну, корупцію та компроміси із совістю
- Український театр в Одесі: 101 рік історії, прем’єри та нові експерименти
Фото автора
