Ключові моменти:
- Сюжет фільму «Діамантова рука» заснований на реальних подіях, пов’язаних з американським ембарго проти Куби та масовим надходженням кубинських сигар до СРСР.
- Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років у СРСР існували нелегальні схеми заробітку на сигарах, валюті та золотих монетах, доступні насамперед «виїзним» чиновникам.
- Прототипи Геші Козодоєва та Льоліка займалися контрабандою й операціями з царськими червінцями, що вважалося особливо тяжким економічним злочином.
- За валютні операції в особливо великих розмірах у СРСР передбачалися тривалі строки ув’язнення або смертна кара, що напряму відображає драматизм історії, покладеної в основу фільму.
Куди зникли кубинські сигари?
Сьогодні ми багато (так уже склалося, на жаль) змушені міркувати про манеру правління Дональда Трампа та ефективність його «політики батога» у вигляді придбання або непридбання Америкою різної продукції з країн, які Трамп вирішив «повиховувати». Зрозуміло, що ця політика почалася не з Трампа — її практикували задовго до його сходження на «трон», але простому люду в СРСР це було глибоко «фіолетово», адже, як правило, нас у нашій «капсулі» це ніяк не стосувалося. Та, як виявилося, правил без винятків не буває. І одна з ситуацій, породжених таким американським торговельним тиском, лягла в основу сюжету колись всенародно улюбленої кінокомедії «Діамантова рука».
Почнемо здалеку — з 1959 року, коли на Кубі революціонери на чолі з Фіделем Кастро повалили владу диктатора Батісти. «Федір Кастров» із товаришами одразу ж організував націоналізацію багатьох великих підприємств, які (хто б міг подумати?!) належали громадянам могутнього сусіда — США.
Звісно ж, цей «безлад» обурив Сполучені Штати, і вони терміново заборонили всім країнам-сателітам, тобто фактично всій капіталістичній Європі, торгувати з бунтівною Кубою — і продавати, і купувати. Серед іншого, це ембарго, мов мітлою, вимело з європейських магазинів популярні гаванські сигари.
Але життя влаштоване так, що якщо десь чогось убуває, то десь обов’язково додається. У ті роки махровим цвітом розквітла братня дружба між Кубою та СРСР (вона ледь не закінчилася ядерною сутичкою між СРСР і США), Хрущов цілувався з Кастро «в десна», а ми, «жовтенята — онуки дідуся Леніна», на ранках хором співали: «Куба — любов моя, острів зорі багрової, пісня летить над планетою, дзвеня, Куба — любов моя!».
Коротко кажучи, весь соціалістичний табір виявився «усипаним» кубинськими сигарами. До речі, окрім них, нас ще «облагодіяли» цигарками з надміцного (читай — жахливого) сигарного тютюну.
Пам’ятаю «Партагас» і «Лігерос» (на пачці останніх була зображена вітрильна лодочка, і їх називали «смерть під вітрилом»). Що ж до сигар, то в нас, звісно, знайшлися люди — «біла кістка, блакитна кров», які, будучи «виїзними» (був такий термін) у «далеке закордоння» за родом діяльності (МЗС СРСР, Мінзовнішторг тощо), швидко збагнули, що на сигарах можна добре заробити.
Сигари за ціною золота
Один із таких діячів — юне дарування, яке після інституту отримало «козирну» посаду в Мінзовнішторгу, — став прототипом Геші Козодоєва, якого у фільмі блискуче зіграв Андрій Миронов. Він часто їздив у службові відрядження до Нідерландів і почав «плутати свою вовну з державною», як казав персонаж уже іншої кінокомедії.
Коротко кажучи, він вивозив кубинські сигари зовсім не скромними партіями й у Нідерландах прилаштовував їх місцевим фарцовщикам. Але — розуму палата! — назад за виручені гроші він віз не жувальну гумку і не шмотки (хоча й на цьому в країні загального дефіциту можна було круто «піднятися»). Він віз золоті монети! Причому не якісь там гульдени «місцевого розливу», а царські червінці, до яких у СРСР здавна було особливе ставлення.
«Підйом» лише на простому продажі сигар був майже п’ятикратним, а потім, через «руді» червінці (8,6 грама 900-ї проби), він сягав просто немислимо-космічного рівня. І ось під час одного з таких вояжів справжній Геша «КозЛАдойов» прибув додому, до московського аеропорту, і став у чергу на митний огляд.
Його реально «колотили психи», і він знав, що саме за цією ознакою може «влетіти»: на митниці тоді не було «телевізорів», стежили за нервовими людьми в черзі. І тоді Геша пішов «ва-банк» — він підсунув свій невеликий, але коштовний вантаж у багаж чоловіка з черги, який здався йому лохом.
Убити Семена Семеновича
Це був кінематографічний Семен Семенович Горбунков — улюбленець публіки Юрій Нікулін. Спрацювало! Гешу зустрів подільник (у фільмі — неперевершений Анатолій Папанов у ролі Льоліка), і вони без проблем відстежили, куди таксі завезло «лоха», навантаженого золотом.
Вечір, у квартирі засвітилося вікно, вказавши подільникам точні координати для «ввічливого візиту». Геша зателефонував шефу (це був його безпосередній начальник по службі!) і отримав команду: «мочити» всіх! Якщо просто прийти й забрати монети — це провал і «вишка»!
Подільники подзвонили у двері, і «лох» їх відчинив… Льолік миттєво «вирубив» його професійним ударом і почав душити. Геша тим часом узявся перекривати кисень господині квартири. І тут із сусідньої темної кімнати… гримнув постріл!
Кулю в правий бік отримав Льолік — він упав. Геша залишив жінку, увімкнув здоровий глузд і рвонув із низького старту до виходу. Пролунав другий постріл — куля лише подряпала Геші спину, але від гуркоту пострілів прийшов до тями господар квартири. Він схопив Гешу за ногу й затримав його.
Як з’ясувалося, у сусідній кімнаті було два чинники, які розбійники просто не могли врахувати. Перший — це підліток-син цієї пари. Другий — бойовий італійський пістолет «Беретта». Його «затрофеїв» на фронті господар квартири, колишній бойовий командир взводу, якого Геша вважав лохом.
Він привіз пістолет додому й тримав у тумбочці, звідки його дуже вчасно дістав син. Справа «підстатейна», але міліція, яку негайно викликали на місце злочину, не стала шити справу за незаконне зберігання: оформили як добровільну здачу зброї. А стрілянину ветеранського сина записали «в межах необхідної самооборони».
До речі, цей ствол бачив кожен, хто дивився «Діамантову руку». Згадайте — саме «Беретту» міліціонер у вигляді таксиста вручив Семену Семеновичу «на випадок, якщо що». А дружина кіногероя зберігала його в цукорниці.
На жаль, історія замовчує, чи був так званий Льолік смертельно поранений кулею, чи оклигав. Хоча, в принципі, це мало що змінює. Обом цим ділкам, навіть якщо вони вигукували «Хай живе наш радянський суд — найгуманніший суд у світі!», світило по 15 років табірного «кліфту».
Найстрашніший злочин
І це ще за щастя! Адже в ті роки такі гешефти з валютою та дорогоцінними металами вважалися тяжким економічним злочином ПРОТИ ДЕРЖАВИ. А якщо пам’ятаєте, в іншому фільмі кінокапітан Жеглов (Володимир Висоцький) пояснював подільниці злодія «Ручечника», який у театрі «насадив» номерок від дорогої шуби дружини англійського посла, що вкрасти кожушину в рядового громадянина і шубу посла — це дві великі різниці. Там — лише три роки відсидки, а за посла держава відповідає, тож і стаття інша — десять років.
А в цих прототипів Геші та Льоліка були явно «особливо великі розміри», та ще й організоване злочинне угруповання. Тож якщо Льолік і вижив, то лише для того, щоб бути розстріляним за вироком суду. «Вишку» в СРСР за золото-валютні справи запровадили у 1961 році.
Коротко підсумовуючи тему, наведемо приклад — так звану справу Рокотова і Файбишенка. Їм інкримінували незаконні валютні операції в особливо великих розмірах. Під час обшуку вилучили гігантську суму в доларах і велику кількість золотих монет та злитків.
Перший вирок (1960 рік) — по вісім років позбавлення волі кожному (максимум за тодішнім законом). Але цей вирок не влаштував Хрущова! Закон змінили «заднім числом» у 1961 році.
Терміново з’явився Указ Президії Верховної Ради СРСР: за валютні операції в особливо великих розмірах — смертна кара. Закон застосували заднім числом — до вже засуджених: другий суд призначив Рокотову й Файбишенку розстріл. Вирок було приведено у виконання в липні 1961 року…
Читайте також:
- Українка стала принцесою Сіаму: ким була Роксолана ХХ століття
- Як в Одесі з’явився пам’ятник японському борцю: український слід в історії сумо
- Суховантаж «Партизан Бонівур»: як у Херсоні три дні гасили одеське судно
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
