День визволення Одеси: 5 фактів про окупацію міста

Свідків тих подій з кожним роком дедалі меншає, і багато фактів з історії окупації та звільнення Одеси досі залишаються маловідомими.

ФАКТ ПЕРШИЙ. Корупція по-румунськи

У жовтні 1941 року Одеса стала “столицею” Трансністрії – новоствореної румунської провінції, до складу якої увійшли частини Одеської, Херсонської та Миколаївської областей. Губернатором провінції було призначено професора юриспруденції Георге Олексяну, а міським головою Одеси — колишній офіцер царської армії Герман Пинтя.

Румунська адміністрація запам’яталася одеситам насамперед тотальною корумпованістю. За гроші можна було вирішити будь-яке питання — навіть відкупитись від всесильної таємної поліції. Бажання окупантів заробити буквально на всьому іноді сягало абсурду: відомий випадок, коли румунські солдати продавали на ринку… радянські пропагандистські листівки по п’ять марок за штуку!

ФАКТ ДРУГИЙ. Окупаційний гешефт

Вінниця. Молдова. Блошиний ринок. Літо 1943 року

Іноді доводиться чути, що період окупації був справжнім раєм для підприємців. Дійсно, румунська влада дозволила відкривати приватні підприємства і займатися бізнесом, чим не забули скористатися деякі одесити. На початку 1942 року городяни подали понад 5 тисяч заявок на відкриття магазинів, ресторанів та перукарень, не кажучи вже про заклади, немислимі у довоєнній радянській Одесі, на кшталт казино чи публічних будинків. У місті виходили газети та журнали, працювали театри і навіть університет. Більше того, окупанти відновили кілька зруйнованих під час боїв житлових будинків та підприємств. Втім, турбота про добробут одеситів пояснюється дуже просто: румуни були впевнені, що придбали Одесу всерйоз і надовго, тому прагнули налагодити у місті звичайне життя.

ФАКТ ТРЕТІЙ. «Російський корпус» проти більшовиків

Про одеське підпілля сказано та написано чимало. Набагато менше заведено говорити про тих, хто співпрацював із окупантами. Звісно ж, співпраця була різною: одна справа вихваляти Гітлера в окупаційній газеті, і зовсім інша — підмітати вулиці за зарплату від окупантів. Люди, що залишилися на окупованій території, продовжували жити і працювати, тому хоч-не-хоч доводилося співпрацювати з новою владою. Були, однак, і ідейні колабораціоністи. Наприклад, у грудні 1941 року було створено ініціативну групу колишніх білогвардійців на чолі з майором Пустовойтовим, одним із завдань якої стала допомога Румунії та Німеччини у «боротьбі з більшовизмом». Багато учасників цієї групи згодом приєдналися до «Російського охоронного корпусу» у складі вермахту.

Нагадаємо, що ми вже розповідали про звільнення Одеси та писали про те, як влаштували для окупантів «тарарам».

Одеський ринок у роки окупації

ФАКТ ЧЕТВЕРТИЙ. Концтабори та терор

Документи та спогади очевидців свідчать про криваві злочини, скоєні румунськими та німецькими окупантами в Одесі. Наприклад, після того, як 22 жовтня 1941 року підпільники підірвали румунську комендатуру на вулиці Маразлієвській, окупанти стратили близько 5000 заручників, більшість з яких не мали жодного відношення до руху Опору.

Головною жертвою терору окупантів стало єврейське населення міста. Якщо до війни євреї становили приблизно третину мешканців Одеси, після визволення їх лишилося не більше 600 осіб. Тисячі людей загинули у концтаборах у Доманівці та Березівці, у гетто у Гвоздавці, були розстріляні у селах Дальник та Богданівка. Братською могилою для 28 тисяч євреїв, спалених живцем, стали порохові склади в районі 3-ї станції Люстдорфської дороги. Часто окупанти навіть не спромоглися ховати вбитих, а їхній одяг продавали місцевим жителям.

Справжнім пеклом виявився період окупації і для радянських військовополонених. Румунський полон, що пройшов, червоноармієць Іван Сташек згадує, як під час переміщення з табору в табір полонених морили голодом, а тих, хто не міг іти, добивали багнетами. У таборах наглядачі розважалися, забиваючи ув’язнених дерев’яними ціпками.

Одеські підпільники

ФАКТ П’ЯТИЙ. Окупаційні дурниці

«Під румунами» Одеса пережила не лише масові вбивства та розквіт приватного бізнесу, а й дещо відверто дивних заборон. Наприклад, у жовтні 1941 року міський голова Герман Пинтя заборонив цивільному населенню їздити на велосипедах. Особливо наголошувалося, що заборона поширюється і на дітей. А в липні 1942 року градоначальник потішив одеситів забороною на продаж та вживання в їжу насіння.

ЦИФРИ

• 14 учасників визволення Одеси удостоєно звання Героя Радянського Союзу.

• 27 військових частин, які відзначилися при звільненні міста, отримали найменування «одеських».

• майже 27 тисяч солдатів німецьких та румунських військ загинули під час Одеської операції 1944 року. Втрати Червоної Армії досі засекречені.

Одним абзацом…

… про найвідоміших визволителів

Мало хто знає, що у звільненні Одеси від німецько-румунських окупантів брав участь знаменитий снайпер Василь Зайцев, який отримав звання Героя Радянського Союзу за участь у Сталінградській битві і став героєм американського фільму «Ворог біля воріт». Під час Одеської операції Зайцев командував зенітною ротою та захищав авангард Червоної Армії від авіації. Брав участь у визволенні нашого міста і легендарний «дядько Вася» – Василь Маргелов, який вважається творцем Повітряно-десантних військ СРСР. Саме за Одеську операцію він одержав своє перше генеральське звання.

… про чотириногих визволителів

Одесу звільняли не лише люди, а й коні. Звичайно, у вік бронетехніки кіннота втратила своє бойове значення. Але кавалеристи разом із моторизованою піхотою часто використовувалися для рейдів по ворожих тилах. Під час визволення Одеси особливо відзначилася кінно-механізована група під командуванням генерал-лейтенанта Ісси Плієва. Саме кавалеристи Плієва звільнили від окупантів Березівку та Роздільну.

… про німців-визволителів х

Як відомо, в обороні та у звільненні Одеси брали участь люди найрізноманітніших національностей. Були серед них і німці. Деякі представники німецької громади міста зробили значний внесок у боротьбу з окупантами. Наприклад, розвідник Микола Гефт організував диверсійну групу в Одеському порту. Батько і син Іван та Микола Медерери боролися у партизанському загоні Молодцова (Бадаєва). А партизана Володимира Мюллера розстріляли гестапо за кілька днів до звільнення Одеси. Багато одеських євреїв завдячують своїм порятунком ще одному німцю — Генріху Норайксу. На жаль, багато одеських німців-підпільників після війни потрапили під «ковзанку» репресій сталінського режиму. А участь німців у русі Опору тривалий час замовчувалася.

Як рятували одеський зоопарк?

Одеський зоопарк у роки війни

В історії визволення Одеси були не лише трагічні та героїчні, а й кумедні епізоди. Один із них пов’язаний із одеським зоопарком.

Як відомо, одеський звіринець продовжував працювати і під час окупації. Щоправда, румунська адміністрація відмовила закладу у фінансуванні. Тоді працівникам зоопарку довелося відкрити трикотажну майстерню, щоб заробити на їжу собі та своїм вихованцям.

В останні дні окупації німецьке командування наказало директору зоопарку, сімдесятирічного вченого-натураліста Генріха Бейзерта, евакуювати до Румунії найцінніших тварин. Чомусь особливо цікавив окупантів зубробізон. Бейзерт як міг відтягував евакуацію, посилаючись на те, що тварина дика і перевозити її небезпечно. Зрештою, незговірливому директору зоопарку погрожували розправою.

Тоді Бейзерт кинувся на хитрість. Зануривши клітини із зубробізоном та деякими іншими рідкісними тваринами, він виїхав із зоопарку і кілька годин кружляв містом. Машину кілька разів зупиняли військові патрулі окупантів. На всі питання Бейзерт незворушно відповідав, що виконує наказ про евакуацію зоопарку. Таким чином він возив звіринець Одесою цілий день, поки в місто не вступили радянські війська.

А вже за два дні, після визволення Одеси, 12 квітня 1944 року, врятований Бейзертом Одеський зоопарк знову відкрився для відвідувачів.

Ми також розповідали, як німці під час відступу хотіли підірвати Одесу, але не змогли.