Владислав Сердюк – колишній співробітник органів внутрішніх справ, підполковник міліції у відставці, громадський діяч, учасник «Групи 2 травня», яка розслідувала масові заворушення, що сталися в Одесі у 2014 році. Коли почалося повномасштабне вторгнення рф, він без вагань відгукнувся на заклик приєднатися до Сил оборони України та потрапив на службу в один зі спецпідрозділів ЗСУ.
Війна сформувала «мікс» із ментів та «активістів»
– Владиславе, пам’ятаєте, як провели перший день великої війни?
– 24 лютого 2022 року ввімкнув телевізор і «потрапив» на виступ тепер уже покійного міністра внутрішніх справ – Денис Монастирський закликав колишніх правоохоронців йти до райвідділів, щоб отримати зброю та захищати Україну. Майже одразу поїхав до обласного управління Нацполіції. На той час там уже зібрався натовп із колишніх співробітників системи МВС, побачив колишніх колег, з якими колись служив в органах (Владислав у 2004 році пішов у відставку. – Авт.). Парадокс – зараз служать в тих самих підрозділах, як і активісти, з якими колись ворогували. Ті самі, які їх ненавиділи та називали «ментами». Такий «мікс», наприклад, у 126-й бригаді ТРО, у 28-й окремій механізованій бригаді, у морпіхів.
Владислав Сердюк
– Ви кажете про екс-співробітників «старої» міліції, яку реформували?
– Так, тих самих, яких так ненавиділи з 2014 року, зокрема через події на Євромайдані. Це літні чоловіки (більшості вже за п’ятдесят), переважно російськомовні, які, скажімо так, не з-поміж фанатів Бандери та Шухевича, але стали до лав, коли прийшла біда.
Помилки люстрації
– Серед ваших колег ті, хто потрапив під люстрацію, але «забув образи» та став добровольцем?
– Війна ламає стереотипи, серед яких – «усі менти – козли». Як виявилося, не всі… Не треба ділити країну на східну та західну Україну, на активістів та «ментів». Є ті, хто любить Україну, і ті, хто її зраджує.
Щодо люстрації, переатестації правоохоронців – це було зроблено з суттєвими помилками. Сама ідея очищення влади була правильною, але її реалізація була на дуже низькому рівні. Не можна всіх «чесати під один гребінець». Тоді, під час реформування міліції, з «органів» викинули дуже багато досвідчених фахівців, а значна частина покидьків «зі зв’язками та грошима» залишилася. Хоча найчастіше звинувачення у корупції були обґрунтовані, особливого розмаху вона досягла у 1990-х, коли відбулося масштабне зрощення співробітників МВС із криміналітетом. Пам’ятається, у кожній банді були колишні та (або) діючі співробітники міліції. З одним таким я навіть працював у кримінальному розшуку: коли мого колегу заарештували, з’ясувалося, що він – «штатний» кілер одного з бандитських угруповань. Однак не можу не відзначити: все було неоднозначно. Нам таки вдалося в «лихі 90-ті» збити хвилю злочинності, і, зауважу, працювали ми без інтернету та мобільних телефонів. Сумніваюсь, що сучасним копам вдався б такий прорив, якби зараз сталося щось подібне.
– Повертаючись до 24 лютого 2022 року – ви отримали зброю в одеському главку НП?
– Ні, мене направили до одного з райвідділів. Якраз запровадили комендантську годину, і ми допомагали патрулювати місто. За кілька днів пішов у ТЦК, мобілізувався, служив в одному зі спецпідрозділів, але подробиць не розповім (усміхається).
Як селфі на танку може коштувати життя
– Секретна інформація?
– Категорично проти того, що військові, їхні родичі розповсюджують інформацію про місце служби, а волонтери – про те, куди та кому везуть допомогу. Ці дані ворог використовує у своїх інтересах. Скажу більше: поставив би російській розвідці та ФСБ «п’ятірку» – відповідну роботу в них поставлено дуже добре. Організовано цілі управління – сотні людей перечитують інформацію у відкритих джерелах, аналізують її, в тому числі за допомогою штучного інтелекту. Одночасно на лінії фронту ворожі засоби РЕР підслуховують розмови ЗСУ, щось засікають безпілотники окупантів. Потім усі дані надходять у відповідний центр, і противник аналізує: у певній «точці» знаходиться підрозділ «Х», якому тиждень тому привезли півсотні FPV-дронів (або приїхала вантажівка зі снарядами). Тобто за певними ознаками ворог обчислює місце дислокації «Х» та специфіку озброєння, невдовзі цю ділянку закидають бомбами та (або) ракетами. Ось так селфі на танку може коштувати життя десяткам чи сотням людей. Таке траплялося неодноразово. Тобто ворог не такий уже й дурний, воює не лише за рахунок «м’ясних штурмів». Хоча, є й вони – тому що їх дуже багато, а голови задурені згідно з методичками російських пропагандистів, між рф та Україною відбувається чергова «вітчизняна війна». Та загарбники в це вірять.
– Чи можете назвати, крім чисельності, інші переваги противника?
– Польова інженерія, фортифікації. У них окопи глибші за два метри, там є все – лазні, генераторні. На тій же Херсонщині вони викопали цілі міста. На поверхні може бути примітивний сарай, з якого – невеликий вхід під землю, а там – мало не вулиці. Зроблено за таким самим принципом, як у хамасівців у Газі, тільки простіше – не так капітально.
«Ми програємо на цьому етапі»
– Як би ви описали нинішню ситуацію на фронті?
– На жаль, ми програємо на цьому етапі. У нас майже 30 відсотків території окуповано. Навіть з урахуванням того, що ми зайняли частину Курської області рф – там справді успішна операція. Але путін – не та людина, яку можна так «похитнути». Для нього це – не аргумент, а росіяни настільки зомбовані пропагандою, що жодного бунту, невдоволення владою через те, що Україна захопила частину території, там не буде.
Росія – це СРСР із ринковою економікою. Дивлюся на те, що у них відбувається, і згадую, як призивався до радянської армії – служив у 1985-1987 роках, якраз у пік війни в Афганістані. Новобранці тоді писали у військкоматах заяви: «Я, комсомолець,.. прошу направити мене до ДРА (Демократична республіка Афганістан. – Авт.) для виконання міжнародного обов’язку». Пацани взагалі не розуміли, що там відбувається. Але «борг» віддавали – пропаганда була всюди: на ТБ, у газетах, навіть у школах – на уроках політінформації. Аналогічно у росії. І якщо путін зараз оголосить мобілізацію, то тисяч 500 вони відразу ж наберуть. І будуть народні гуляння, проводи на війну, «Прощання слов’янки» – все те, що ми бачили в СРСР та у фільмах про Другу світову війну.
– Якось сумно все це звучить.
– На жаль, зараз окуповано всю Луганську область, дві третини Донецької та 60-70% Запорізького регіону. Це правда. Але державу врятувати вдалося – 2022-го ми відбилися, залишилися суб’єктом міжнародної політики, а могли сидіти в Карпатах, у схованках, як колись ОУН УПА. Іншими словами, утримати країну вдалося. Разом із кадровими військовими до лав стали добровольці, резервісти, із затягуванням, але формувалися бригади ТРО.
Ухилянти у строю не потрібні, але їм будуть раді
– Як бути з ухилянтами, які тікають із країни?
– Крім ухилянтів, є багато добровольців. Особисто знаю бригаду на півдні країни, яка щомісяця набирає до 90 осіб, у тому числі значна частина – добровольці. Втрати на війні справді великі, є некомплект. Причому не лише через загиблих та поранених – хтось звільняється за станом здоров’я, за сімейними обставинами, чимало СЗЧ (що самовільно залишили частину). Не всі витримують навантаження.
– Яка користь на фронті від людей, яких ловлять у трамваях, на вулицях, під час «запливів» через Тису чи Дунай?
– Почнемо з того, що армія – не лише бойові дії. Це ще й величезний обсяг різноманітної, зокрема, фізичної роботи. Постійно щось потрібно носити, перетягувати, розвантажувати, копати, кудись бігти, не спати ночами. Це важко – і фізично, і психологічно. Звісно, з позиції нормального командира, ухилянти у строю не потрібні. Але якщо йому завтра треба «кинути», приміром, 15 осіб для розвантаження вагона зі снарядами, а в нього на позиціях із сотні залишилося лише два десятки людей? Тоді командир радий будь-яким «рукам та ногам»! Навіть, якщо це вчорашні зеки, наркомани, так звані аватари – ті, хто в армії регулярно споживає спиртне. І, звичайно, ухилянти, які насправді можуть розкритися як класні бійці – служив з такими в одній бригаді. Хлопці заплатили, щоб «відкосити», через якийсь телеграм-канал. Перерахували по 3-5 тисяч доларів, і бот їм відповів, куди треба прибути на кордон – їх там чекатимуть.
– На них там чекали?
– Так. Співробітники ДПСУ (сміється). Один із хлопців (ухилянтів) розповів: «Прийшов на кордон із Молдовою, а там – прикордонники: «Здрастуйте…». І я зрозумів, що лох»… Зараз ця людина нормально служить, з нею все гаразд.
Проблема ще й у тому, що багато «бігунів» просто обдурені деякими «блогерами», російським ІПСО, які твердять, мовляв, усе погано, «пливіть через Тису…». Люди ловляться на пропагандистський гачок, вірять ботам. А кордон у нас і справді – «дірявий», особливо, придністровська ділянка. В Одеській області є сили й засоби, не задіяні на фронті, якими можна наглухо закрити придністровську ділянку кордону з Молдовою. Чому це не робиться – питання риторичне.
ПМР – це невирішена проблема
– Втім, ПМР – проблема відома, російський анклав. Пам’ятаю, був випадок – «зачищали» там прикордонну територію від диверсантів, колаборантів та ворожих інформаторів. Зупинили «бабулю», просимо пред’явити телефон, документи, а вона «виття» підняла: «Не маєте права! Це мій телефон, моя особиста інформація». Кажу їй: «Зараз – війна. Це законно». А вона мені у відповідь українською мовою: «Яка така війна?! У нас спеціальна військова операція». Для розуміння – це сталося влітку 2023 року. Мене буквально прорвало: «Ви де чули?!» Вона у відповідь: «Це нам батюшка у церкві сказав та ще по телебаченню з Тирасполя розповідали». І таких «бабуль» багато було, вони й досі є.
– У воєнному конфлікті на початку 1990-х, в результаті якого і з’явилася ПМР, брав участь росіянин Ігор Гіркін (Стрєлков). Він сприяв у 2014-му анексії Криму та створенню «ЛНР-ДНР». Ще ходили чутки, що того ж року він був в Одесі. Вам щось відомо про це?
– Чутки були. Розслідуючи травневі події, наша група намагалася це з’ясувати – питали про Стрєлкова у «антимайданівців». Ніхто цю інформацію не підтвердив, що не виключає присутності Гіркіна в Одесі. Хоча б тому, що достеменно відомо – у таборі антимайданівців на Куликовому полі були інструктори з рф, Білорусі та ПМР. Не варто забувати, що Гіркін – штатний офіцер ФСБ, він міг непомітно заїхати до Одеси та так само виїхати з неї. Про його приїзд могли знати лічені «куликовці».
– Після повномасштабного вторгнення рф Гіркін часто критикував російське військове керівництво і в результаті потрапив до колонії, звідки проситься на війну – вбивати українців…
– Його участь у бойових діях – лише на користь нашому ворогові. У нього далеко не антивоєнна позиція, а своє ставлення до України він продемонстрував у 2014 році. Якщо Гіркін потрапить на фронт, то, швидше за все, у розвідку, контррозвідку, що може завдати нам багато шкоди. Навіть якщо він опиниться в окопах, очолить якийсь піхотний підрозділ, це теж небезпечно – Стрєлков добре розуміється на військовій тактиці.
«На полі бою перемогти рф важко»
– На вашу думку, як перемогти Україні у цій нерівній війні?
– Є суттєвий нюанс: ми воюємо, дотримуючись законів війни, а орки – їх ігнорують. Наприклад, вони хотіли запобігти наступу ЗСУ, – підірвали греблю Каховської ГЕС. Їм байдуже, що при цьому загинули цивільні, а в окопах захлинулися їхні ж, російські, солдати. Ті, хто вижив, тоді підіймалися на дерева, а рятували їх наші бійці, та, звісно, брали у полон. Або хочуть окупанти місто захопити, але не виходить, – знищують, як Маріуполь, Бахмут, Авдіївку. Не можуть проломити оборону – завалюють КАБами, випалюють усе живе. Відрізати голову полоненому, розстріляти, понівечити – для них норма. Кремль плює на міжнародне право, завалює фронт трупами своїх же солдатів.
Який висновок? На полі бою перемогти рф важко. Ми, звичайно, маємо дотримуватися Женевської конвенції, але правила треба міняти – воювати нестандартно, асиметричними методами. Не йти «лоб у лоб», а діяти так, як ГУР, СБУ, – бити територією росіян, їхніми тилами.
– Владиславе, як вам Одеса після тривалої відсутності?
– У 70 кілометрах по прямій – Очаків, який постійно обстрілюють із Кінбурнської коси, у Запоріжжі, Херсоні, Харкові – пекло. А в одеській Аркадії шокова терапія – веселощі, п’яні бійки. Звичайно, нічого протизаконного немає в тому, що відкрилися кафе, ресторани, клуби, але має бути якась моральна межа. Бізнес має працювати, щоб економічно підтримувати місто, країну, проте в Одесі це часто перетворюється на танці на кістках. Принаймні виглядає саме так.
Лара КІБРІК
