«Одеса на війні: питання до Пушкіна» — таку назву мав круглий стіл, що відбувся у Медіа центрі Україна – Одеса. Чотири спікери малу нагоду висловити свою думку у відповідь на питання: «Що треба (якщо треба) робити із пам’ятником поету в центрі Одеси».
Та не тільки з ним: нагадаємо тих пам’ятників, пам’ятних місць та багато чого іншого, пов’язаного з Пушкіним, в Одесі дуже багато.
У круглому столі взяли участь філолог, представниця уповноваженого із захисту державної мови Ярослава Вітко-Присяжнюк, юрист Артем Карташов, історик, екскурсовод Ігор Мозговий, журналіст Леонід Штекель.
Ідеологема і частина міфу
— Пушкін і для України, і для Одеси вже давно переріс із поета, письменника в ідеологему, в частину міфу російської імперії. І це вже ми говоримо в контексті національної безпеки для нашого міста. Ми можемо дуже довго розбирати творчість Пушкіна; філологія — не точна наука, трактування творчості письменника може бути різним. Але сьогодні ми говоримо про Пушкіна як про частину великого імперського міфу. В Одесі свого часу побувала велика кількість митців, поетів, письменників. Але ж тільки Пушкіну присвячено цілий тотем — це і пам’ятники, і назва вулиці й не тільки вулиць; чисельні історії і легенди, що пов’язані з перебуванням його в Одесі, — вважає Ярослава Вітко-Присяжнюк.
Ярослава Вітко-Присяжнюк, представниця уповноваженого із захисту державної мови.
Ярослава нагадує: про Одесу писав не тільки Пушкін. Тут жив і працював Адам Міцкевич, наприклад.
— Леся Українка приїздила до Одеси багато разів, її поезія пов’язана і з нашим містом, і з Одещиною. Але чомусь про це знають одиниці… От і треба задуматись: а чому надавалось поширення тільки темі «Пушкін в Одесі»? Взагалі роками замовчувалась тема української культури в Одесі — на відміну від Одеси в контексті російської культури.
Зараз ніхто не розвиває культуру
Зовсім іншу думку висловив Леонід Штекель:
— Якщо Одеса — західна цивілізація, то треба виходити з того, що мораль вища за ідею, а з виступу Ярослави Вітко-Присяжнюк я почув навпаки — ідея вища за мораль. Є принципи, які не можна порушувати. Хто виступає проти того, аби в Одесі був пам’ятник на честь Лесі Українки?.. Ніхто… Ми зараз стоїмо перед ситуацією, коли взагалі ніхто не розвиває культуру. А ту що є — намагаємось забити ногами. Якщо людина волає «Геть Пушкіна!», то вона прийшла руйнувати… Ми це вже бачили колись. Пушкін був різним. Я не його шанувальник і не його ненависник. Але він цікавий літератор, він багато зробив, рано помер… Намагатися когось вирвати з загальної культури призведе до одного — культури не буде зовсім. І ще. Я взагалі не бачу в Одесі ніякого росту культури. То що виходить? Одну культуру ми знищуємо, а нова не з’являється. Моя позиція така: Пушкін — геніальний літератор, його роль в Одесі пов’язана не з російською імперією. У другій половині дев’ятнадцятого століття почався культ Пушкіна. Пам’ятник йому у нашому місті з’явився всупереч імперській владі… Він навіть стоїть спиною до Думи.
Леонід Штекель, журналіст.
Під час дискусії Леонід Штекель висловив думку, що «вся ця кампанія про імперські символи недоречна, бо зараз на часі переводити державу на військові рейки». Що ж до пам’ятників, то він виступав за встановлення пам’ятника Катерині, який демонтували. Бо вважав, що це символ Одеси дев’ятнадцятого сторіччя, а це були кращі роки для нашого міста.
— І взагалі це був не монархічний пам’ятник. Монархічні пам’ятники встановлювались так: імператор обов’язково повинен бути на коні. Вона ж не була на коні, тож це не імперський пам’ятник, — вважає Леонід Штекель, який у своєму виступі також наголосив, що «Одеса перетворилась у дико безкультурне місто».
Коли пам’ятник стає зброєю
Артем Карташов нагадав, що зараз Україна проходить особливий шлях еволюції. І пам’ятник Пушкіну в Одесі росією зараз використовується як зброя:
— Все просто. В Одесі багато пам’ятників російським діячам. І на думку країни-агресора, це «русский город». І це — зброя агресора. Свого часу імперією навмисно створювалась паралельна історія. Пам’ятник Пушкіну — це як маркер російської імперії. І цей маркер спрацював. Так, звісно, до повномасштабного вторгнення пам’ятники Пушкіну сприймався багатьма зовсім інакше. Але треба зрозуміти: після 24 лютого 2022 року змінилось все! Пам’ятники Пушкіну, все що назване на його честь, слугують як зброя уповільненої дії. По-друге, це магніт, аби показати росії, що на неї тут чекають. Мовляв, так, у нас зараз війна, але ось, дивіться, у нас є щось спільне. Тут і Пушкін, і Воронцов, і Катерина. Ми зараз відчуваємо на собі, як працює ця зброя. Тому я дуже радий, що на рівні українського парламенту, на рівні значної частини суспільства питання вже не стоїть, демонтувати чи не демонтувати. Питання стоїть так: «Що з ним робити далі?». Є пропозиція перенести його в музей. Звісно, якщо одеська влада вирішить це питання згідно з вимогами Закону України «Про деколонізацію» («Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії»)…
Артем Карташов, юрист.
Артем Карташов додав, що на побутовому рівні кожний це питання вирішує по-своєму. Подобається творчість Пушкіна? Читайте, вивчайте… А ще спікер нагадав з 1991 року росія так чи інакше і ідеологічно, і культурно тисла на Україну. І до чого це призвело?..
Читайте також: Одеса без Пушкіна: як представники Харкова пропонують працювати з наслідками русифікації
— Існування на території України будь-яких російських маркерів — це загроза національній безпеці, — впевнений Артем.
Пам’ятники доречні та недоречні
Ігор Мозговий нагадав Леоніду Штекелю, що пам’ятник Пушкіну не встановлювали спиною до Думи, бо на той час у цій будівлі знаходилась Біржа.
— Кажуть, що в Одесі мало пам’ятників, пов’язаних з українськими діячами. А хто заважав за тридцять років поставити їм пам’ятники? А чому пам’ятник Івану Франку викликає так багато питань з естетичної точки зору? Та й не тільки йому… Як екскурсовод, можу сказати, що про пам’ятник Пушкіну задають завжди багато питань, особливо про його одеський період…
Ігор Мозговий, історик й екскурсовод.
Ігор також вважає:
— Я розумію, чому у Львові недоречний пам’ятник Пушкіну, розумію, чому у Києві його демонтували. Але ж чому ми повинні зносити наші пам’ятники (до речі, скільки ще нам їх прийдеться знести?) тільки тому, що у москві у кремлі сидить якийсь маразматик? Це ж історія нашого міста. Чи можна її закреслити? На цей пам’ятник гроші збирали одесити. А тепер ми повинні закрити його в музеях, до яких ніхто не ходить?.. І мені дуже цікаво, де і коли зупинимося?
Настав час жити по-дорослому
Ярослава Вітко-Присяжнюк нагадала, що всі процеси не відбуваються самі по собі. Пам’ятник катерині встановлювали з гаслом: «От погані більшовики її знесли, а ми, такі хороші, її відновимо, бо так буде справедливо».
— Встановлення пам’ятника Лесі Українці лобіювала одеська «Просвіта». Багато років, до речі… Тепер — до теми, заради якої ми зібрались. Ми можемо скільки завгодно спілкуватись про творчість Пушкіна і його внесок у російську національну літературу… Але ми зараз живемо в країні, що воює з росією, на яку напала росія. То, може, й дискутувати будемо з цієї точки зору? Та з точки зору неоколонізаційної політики росії, яку вона проводила стосовно України з 90-х років — у тому числі в сфері культури? Одеса планувалась бути столицею російського проєкту «новоросія», на що вкладались немалі кошти з росії. Пушкін — це маркер «русского мира». Отож ми досі чуємо від країни-агресора про те, що Одеса — «русский город», і росія повинна повернути місто в «свое лоно». То, може, настав час позбутись цих маркерів?
Артем Карташов впевнений: так, гроші на пам’ятник Пушкіну збирали одесити, так, це сторінка нашої історії:
— А якщо це історія, то місце пам’ятника — в музеї. Хай люди приходять, якщо їх це цікавить, слухають спеціалістів, роблять свої висновки. А от сам пам’ятник не може залишатися в публічному просторі… А на питання «що заважало за 30 років незалежності встановити пам’ятник Лесі Українці», то чому ви його не задасте собі? Зараз ми всі повинні задавати собі такі питання.
Що ж до «замість деколонізації перейти на військові рейки», то Артем впевнений, що деколонізація ніяк не може заважати цьому процесу. Це лише один з напрямків державної політики під час воєнного стану.
— За шаром «великої російської культури» ми забули, що в Одесі були інші великі постаті. Дійсно, ми були окуповані дуже довгий час. Так, дійсно, за «пушкінськими читаннями» ми забули про своє. Але ж тепер інші часи. Пора вже попрощатися з «дитинством» і брати відповідальність на себе. Настав час жити по-дорослому, шукаючи власну ідентичність. Ніхто не поведе нас за ручку до нашої Перемоги. Бо ж держава — це ми!..
Фото: Марія Котова
