Через повну заборону полювання внаслідок війни чисельність лисиці в Україні зросла на 416 відсотків, перевищивши екологічно допустиму норму у 6-8 разів. Популяція вовка збільшилась на 50 відсотків, шакала – на 439 відсотків.
Мисливські товариства – на межі зникнення
Голова Ренійської громадської організації мисливців та рибалок Георгій Вєрєнжак вважає, що разові акції щодо відстрілу хижаків не дають ефекту.
– Разові акції з відстрілу хижаків неефективні з низки причин, – каже Георгій Вєрєнжак. – По-перше, цього сезону заважають кліматичні умови. Минулого року у водоймах рівень води був вищим – і шакали жили на узбережжі. Цього року вода відійшла, залишивши сухими сотні гектарів очерету, – туди хижак переселився. І нам його звідти не дістати.
Якби у нас були спеціально навчені собаки, ми могли б «витравити» шакалів із чагарників. Знаю, що наші сусіди в Болгарії та Румунії влаштовують облави. Виходять одразу двадцять-тридцять чоловік, пускають групу гончаків, собаки «піднімають» звіра і він потрапляє під приціл мисливців. У нас не має собак, притравлених на шакала, – бо не було в нас ніколи такого лиха з хижаками.
Пенсіонери, діставайте гаманці!
– Зараз є спеціальні вимоги до полювання – заздалегідь подається інформація прикордонникам, погоджується локація, список учасників, – продовжує Георгій Вєрєнжак. – На території Ренійської громади в мисливські угіддя може виходити лише одна група. Інша річ, якби йшли одночасно 9-10 бригад, які могли б охопити велику територію, – тоді був би результат.
Причому зараз у полюванні беруть участь переважно пенсіонери. Їм складно долати пішки великі відстані, складно із коштами на полювання. Кожен вихід – це півтори тисячі гривень: бензин, патрони, внески тощо. Тобто виходить, загальну проблему розмноження хижаків тепер мають вирішувати пенсіонери власним коштом?
Я дуже вдячний активістам нашої організації Дмитру Златі, Андрію Суворову, Анатолію Шаповалову, Олегу Биканову, які віддають багато сил та часу для вирішення проблеми.
З’їдають все, крім вакцини
Мисливці вбачають проблему ще й у тому, що надмірна кількість хижаків може призвести до дисбалансу у природі.
– Є і загроза поширення сказу, – каже Георгій Вєрєнжак. – Спільно з ветслужбою ми проводимо імунізацію хижаків, восени минулого року розкидали близько 15 тисяч котлет на площі понад 15 тисяч гектарів. Коли пройшлися місцями проживання хижаків, виявили, що самі котлети вони з’їли, а капсули з вакциною – ні.
Відпочивати можна лише з келихом пива?
Лише товариства мисливців можуть вирішити проблему регуляції чисельності хижаків. Але вони самі опинилися на межі виживання.
– Якщо до війни у Ренійській організації було понад триста осіб, то зараз утричі менше, – розповідає мисливець. – Люди не хочуть сплачувати щорічні внески, коли полювання заборонене. Гине сама організація. Ми третій рік без зарплати, фактично не працює єгерська служба.
Знаю, що в Миколаївській, Кіровоградській областях йде полювання, відкрито воно на Хмельниччині та Вінничині.
Заборона полювання на Одещині – велика помилка.
Люди розчаровані. Чому бари та ресторани відкриті, «відпочивати» за келихом пива під час війни можна, а ходити на полювання – ні?
Мисливець і браконьєр – дві великі різниці
У Буджацькій та Бессарабській громадах полювання – доволі поширене хобі. Втім, дехто вважає, що мисливці знищують природу, а для когось мисливець та бракон’єр – одне й те саме. Про проблеми мисливства під час війни говоримо з Володимиром Горбатенком, головою Бессарабського управління мисливців і рибалок.
– Володимире Миколайовичу, чому ви стали мисливцем?
– Цьогоріч буде 25 років, як я очолюю організацію мисливців. Мій батько був мисливцем – з п’яти років я вже ходив з ним на полювання. І я почав брати на полювання свого сина ще малим, а він – вже мого онука.
Ми приймаємо в товариство мисливців юнаків з 14 років. Звісно, що вони не полюють. Зате отримують досвід в побудові годівниць, вчаться орієнтуватися на місцевості, нести відповідальність за природу, вивчають рідний край.
– Як війна вплинула на вашу роботу?
– До війни нас було 410, потім – 250, зараз – всього 160. Багато хто пішов воювати, хтось вийшов з організації через заборону на полювання, щоб не сплачувати внески. Залишилися самі стійкі.
До нашої організації входять три громади – Буджацька, Бессарабська і Петропавлівська. На добровільній основі працюють 13 єгерів. Взимку ми будуємо годівниці, кожен мисливець для цього здає по 300 кіло зерна, ставимо солонці – це годівниці з сіллю, обладнуємо місця для відпочинку, беремо участь в імунізації тварин.
Нарешті вийшли на полювання
– Місцеві скаржаться, що в наших краях розвелося багато хижаків.
– Так, через заборону полювання є тенденція перепопуляції хижаків. Стало більше лисиць, вовків, з’явилися і шакали – мисливці їх бачили у Буджаці, Рівному, Вільному, Бессарабському.
У січні Одеська ОВА видала наказ, згідно з яким до кінця лютого на території області триватиме відстріл диких хижих тварин. Нарешті за три роки у мисливців з’явилася можливість вийти на полювання. Також ми отримали дозвіл від Білгород-Дністровського прикордонного загону, адже велика частина наших угідь знаходиться в прикордонній смузі. Наразі більше відстрелили лисиць. Шакали нам поки не трапилися, а ось колеги з Криничненської громади Болградського району на першому ж тижні полювання знищили п’ять шакалів.
Важко спіймати браконьєра
– Як ви боретеся з браконьєрством?
– На жаль, це дуже важко – сьогодні у кожного браконьєра є навіть тепловізори. Та якщо і вдається затримати порушника, йому загрожує лише штраф. Кримінальним кодексом передбачено покарання до трьох років ув’язнення, але це майже ніколи не застосовується.
Тому браконьєри роблять все, що їм заманеться. Мисливці ж зацікавлені в збереженні природи – ми підтримуємо популяцію тварин, зберігаємо осередки їхнього існування, підгодовуємо звірів і птахів. Крім цього, привчаємо молодь любити та берегти природу.
На полювання – у сусідню область, бо там дозволено
Мисливці півночі області скаржаться, що на Одещині заборонено полювання на парнокопитних, зайців, птицю. У той час як, наприклад, у Миколаївській області вкотре відкрили мисливський сезон. А на Вінниччині дозволено і полювання на дикого кабана.
– Нас фактично поставили на коліна, залишивши без фінансування, а наші мисливці їздять за дичиною на Миколаївщину, де сезон полювання відкрито, – зауважив Сергій Курдванівський, директор Любашівського УТМР.
За словами Сергія, який воював з окупантами, а після важкого поранення знову повернувся на роботу, до війни мисливська спільнота Любашівщини нараховувала 400 осіб. Тепер залишилося лише 260 мисливців, більшість з яких – пенсіонери, найстаршому виповнилося 89 років. Дехто вийшов з організації, бо немає можливості полювати, а молодші – на фронті.
Єгері працюють на громадських засадах. Нещодавно мисливцям вдалося вислідити і передати правоохоронцям браконьєрів, які спиляли більше сотні дубів у заповідному лісі.
– Із сорока чотирьох здобутих нашими мисливцями лисиць чотири виявились хворими на сказ, – розповів Сергій Курдванівський. – 16 лютого завершується відстріл, тож, сподіваємося, вдасться вполювати ще й шакалів та вовків.
Мисливець розповів, що в угіддях Любашівської та Зеленогірської громад також мешкає понад 120 лисиць.
Півсотні лисиць вже вполювали
Голова Миколаївського УТМР Володимир Лукашевич повідомив, що єгерям вдалося зняти на відео стадо оленів, яке, ймовірно, вовки вигнали з Ширяївського лісгоспу. Загалом у мисливських угіддях Миколаївщини полюють на дичину десяток сіроманців, а ще 30 азійських шакалів. Одного з них мисливцям вдалося вполювати неподалік Ульянівки.
– Майже 50 лисиць вполювали мисливці. Найбільше біля Скосарівки, Чернового, Стрюкового. Нарівні з хижаками зросла кількість іншої дичини, – розказав Володимир Лукашевич.
Автори: Антоніна Бондарева, Юлія Валієва, Юрій Федорчук
